...Мене виховували як ідеальну слухняну дитину, яка слухається своїх батьків. В мене була така програма в голові, я хороша дитина...

Потім ти доходиш до того моменту, що є це «щось», яке ти по-перше, не знаєш, як собі це пояснити, по-друге, якщо ти зробиш інший вибір, буде великий конфлікт із всім, що було до того, і з родиною, і з усім соціумом. І очікування конфлікту для мене було дуже страшним, і страх блокував багато моїх бажань, і, банально, важко було розібратись просто у всьому. І я довго не міг нічого зробити через цей страх, я постійно боявся. Найбільше, напевно, реакції своєї родини.

Я б хотів, щоб трансгендерність була моєю забаганкою. Я б хотів! Все, що пов’язано з моїми переживаннями, всі ці фази, гнів, прийняття. Це гальмує мене в моєму розвитку. Я тільки цього року отримав документи, а все, що було до того - то було щось незрозуміле, це було важко! Я починаю своє життя з 2019, це не нормально. І людина в здоровому глузді через забаганку собі цього не побажає. Це коштує - ментально, морально. Може є якісь люди, в яких є база, батьки підтримують, але в більшості випадків все навпаки. Я знаю людей, яких виганяли з дому.

Коли тобі видають нове свідоцтво про народження, це - як другий день народження, ось це - вже про тебе, а все, що було до того - не твоє.