У вузьких, вологих вуличках Единбурга, де туман довго тримається між кам’яними фасадами, а вечір приходить раніше, ніж у інших містах, народжувались не лише медичні відкриття. За зачиненими ставнями шинків і дешевих пансіонатів визрівали історії, про які воліли мовчати навіть ті, хто звик до міських темряв.

Саме тут, у тісних кімнатах Вест-Порту, де пахло сирістю, перегаром і зневірою, з’явилися двоє чоловіків, чиї імена згодом стануть символом епохи. Вільям Берк і Вільям Геєр — не генії, не новатори, не ті, хто прагнув слави. Вони були дітьми свого часу, часу, коли медицина вимагала тіл, а місто — тиші.

І поки лаборанти анатомічних театрів чекали чергового “матеріалу”, у темряві народжувався бізнес, що тримався не на хитрощах, а на людській відчайдушності. У будинку на Таннералл-Клоуз, зі скрипучими сходами й тонкими стінами, чужі голоси стихали назавжди, перетворюючись на тінь, яка переходила з кімнати в кімнату, доки не зникала у мішку, несучи із собою таємницю нескінченної нічної праці.