«З перших днів мій телефон дали чувакам з «Бі-Бі-Сі», і вони пошерили його між собою. Кінець лютого, початок березня — це просто був капець. Хтось для радіо мені телефонував, хтось для бложика. В якийсь момент почали телефонувати раз на пів години різні люди з «Бі-Бі-СІ». А ти в цей час відвантажуєш броніки, а над головою пролітає міна, і кажеш: „Давайте трохи пізніше, я зараз не можу“», — розказує Антон.

Він вивозив поранених і потрапляв під обстріли на Північній Салтівці, доставляв бійцям оснащення. Весь цей час йому авжеж було не до музики. Але, як він сам каже, «Для мене питання „Що буде з мистецтвом у Харкові?“ це питання „Що буде зі мною у Харкові?“».

Слухайте велике інтерв’ю з Антоном Бегменко про рішення лишитися у Харкові, про перші дні вторгнення, про те, чому війна має бути технологічною та якими розробками для наших бійців він займається прямо зараз.