https://3speak.tv/watch?v=tricksterlogos/readrjyw
У більшості українців 24 лютого розділила життя на до та після, при цьому у більшості питань ця дата згуртувало суспільство, зробило його майже монолітним у питанні відношення до імперської інтервенції, до тоталітарної росії.

Тим не меньш ми маємо справу, хоч і з незназначною але існуючою меньшістю. Ізюм як маленьке районне місто на українському сході, вбачає у собі цю “меншість” більш концентровано. Російська дійсність і її соціальне сприйняття тут існувала завжди але за останні 8 років була динаміка її зменьшення. На бочатку березня російські окупанти принесли на своїх штиках руський мір, кров, біль та смерть. І причин для цього дуже багато. Основні з котрих лежать у культурній площині, у лояльності до всього російського та у відсутності формування власної української ідентичності. Основними питаннями у бесіді виступають виживання та побут містян в умовах військових дій, гуманітарна складова та можливості евакуації, війсковий та партизанський спротив, хто повинен взяти на себе відповідальність за те що у місті покинули понад 20 тис людей та багато іншого.

Доречі, це моє перше в'ю українською.