Радість щодня (Solid Joys)

Блаженними називаємо тих, які терпіли. Ви чули про терпіння Йова і знаєте Господній кінець, що Господь дуже милосердний та щедрий. (Якова 5:11)

За всіма хворобами та каліцтвами стоїть найвища воля Божа. Не те, щоб сатана не був залучений до цього – він, напевно, завжди так чи інакше причетний до всіх руйнівних справ (Дії 10:38). Але його влада не є вирішальною. Він не може діяти без Божого дозволу.

Це один з аспектів недуги Йова. У тексті чітко сказано, що коли на Йова напала хвороба, це "сатана... вразив Йова болючими гнійними наривами" (Йова 2:7). Дружина закликала його проклясти Бога. Але Йов відповів: "Хіба лише добро маємо приймати від Бога, а злого не повинні приймати?" (Йова 2:10).

І знову натхненний автор книги (як і в 1:22) хвалить Йова, кажучи: "При всьому тому Йов не згрішив своїми устами".

Іншими словами, ось правильний погляд на Божий контроль над сатаною. Сатана цілком реальний і може докладати руку до наших лих, але його воля не є ані кінцевою, ані  вирішальною.

Яків чітко дає зрозуміти, що Бог мав добру мету в усіх стражданнях Йова: "Ви чули про терпіння Йова і знаєте Господній кінець, що Господь дуже милосердний та щедрий" (Якова 5:11).

Отже, хоча сатана був причетний до цього, кінцева мета була Божою, і вона була "дуже милосердною та щедрою".

Такий саме урок ми виносимо з 2 Коринтян 12:7, де Павло говорить, що його колючка в тілі була "посланцем сатани", але дана з метою його власної святості – щоб утримати його від зарозумілості. "Щоб я через численні об’явлення не пишався, то дано мені колючку в тіло – посланця сатани, – аби бити мене в обличчя, щоб я не величався".

Проте, смирення не є метою сатани в цій недузі. Отже, мета – Божа. Це означає, що тут сатана використовується Богом для досягнення Його благих цілей у житті Павла. Насправді, сатана не може знищити Божих обраних дітей, і Бог обертає всі його атаки проти нього самого та нам на добро.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

[Ісус] настільки гідний більшої слави, ніж Мойсей, наскільки більшу честь має будівничий, ніж дім. Адже кожний дім хтось будує, а Той, Хто збудував усе, є Бог. Отже, Мойсей був вірний у всьому його домі, як слуга – для засвідчення того, що мало бути сказане, а Христос – як Син у Своєму домі. Цим домом є ми, якщо аж до кінця непохитно збережемо відвагу та похвалу надії. (Євреїв 3:3-6)

Люди, які хваляться надією на Ісуса Христа, є домом Божим. А це означає, що Ісус сьогодні – не тільки за часів Мойсея або в Його дні на землі – але й саме сьогодні є нашим Творцем, нашим Господарем, нашим Повелителем і нашим Годувальником.

Ісус називається "будівничим" цього дому. Мойсей не був будівничим. Він був частиною цього дому. Тому сказано: "[Ісус] настільки гідний більшої слави, ніж Мойсей, наскільки більшу честь має будівничий, ніж дім". Отже, Мойсей, яким би великим він не був у керівництві домом і в передачі Божого слова в цей дім, все ж залишався лише частиною цього дому. Але Ісус збудував цей дім.

Отже, якщо ми хвалимося Ісусом і покладаємо на Нього надію, то ми є домом, а Ісус є нашим Будівничим, Господарем, Повелителем і Годувальником. Він не дає нікому зруйнувати Свій дім, а дому – занепасти в руїну.

Далі автор змінює образи – від Будівничого і дому до Сина і слуги. "Мойсей був вірний у всьому його домі, як слуга... а Христос – як Син у Своєму домі". Отже, Христос також став частиною дому – частиною господарства, яке Він збудував. Але навіть у цьому випадку Його слава набагато вища за Мойсеєву. Мойсей був слугою, а Христос – Сином, спадкоємцем.

І ми є частиною цього господарства. Євреїв 3:6: "Цим домом є ми, якщо аж до кінця непохитно збережемо відвагу та похвалу надії". Безумовно, давайте віддавати належне  та всяку повагу Мойсею. Але суть всього Послання до Євреїв полягає в наступному: Христос більший. Більший у всіх відношеннях. Він є Будівничим дому Божого народу. І Він – Син у домі Божого народу. Шануймо Мойсея. Але поклоняймося Ісусові – нашому Творцеві, нашому братові.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

Щоразу, як огортає мене страх, я на Тебе покладаюсь. (Псалом 56:4)

У відповідь на істину про те, що наша тривога коріниться в невірі, можна почути: "Мене почуття тривоги відвідує майже щодня; і тому складається враження, що моя віра в Божу благодать абсолютно неадекватна. Тож мені цікаво, чи можу я взагалі бути впевненим у своєму спасінні?"

Моя відповідь на це занепокоєння така: уявімо, що ви берете участь в автомобільних перегонах, і ваш суперник, який не хоче, щоб ви закінчили ці перегони, кидає бруд на лобове скло вашої машини. Той факт, що ви тимчасово втрачаєте з поля зору фініш і починаєте виляти по дорозі, не означає, що ви зійдете з дистанції.

І вже напевно не означає, що ви перебуваєте не на тій трасі. Інакше ваш суперник – ваш супротивник – не турбував би вас взагалі. Це просто означає, що вам варто увімкнути склоочищувачі.

Коли нас охоплює тривога і затьмарює наше бачення Божої слави і величі майбутнього, яке Він планує для нас, це не означає, що ми не маємо віри, або що ми не потрапимо на небо. Це означає, що наша віра зазнає нападу.

Від першого удару наша віра в Божі обітниці може здригнутися і захитатися. Але чи залишимося ми на шляху і дійдемо до фінішу, залежить від того, чи розпочнемо ми по благодаті процес опору – чи дамо відсіч невір’ю і тривозі. Чи ввімкнемо ми склоочищувачі?

У Псалмі 56:3 сказано: "Щоразу, як огортає мене страх, я на Тебе покладаюсь".

Зверніть увагу: тут не сказано: "Я ніколи не борюся зі страхом". Страх уражає, і починається битва. Отже, Біблія не припускає, що справжні віруючі не матимуть жодних тривог. Навпаки, Боже Слово говорить нам, як боротися, коли вони нападають. Воно говорить нам, як увімкнути двірники на лобовому склі.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

А вам, що утисків зазнаєте, [Бог дасть] відпочинок з нами, коли з’явиться з неба Господь Ісус з ангелами Своєї сили, у вогні полум’янім, щоб відплатити тим, які не знають Бога і не коряться Євангелії Господа нашого Ісуса. Вони зазнають кари, — вічної погибелі, — віддалені від обличчя Господа і від Його слави й могутності, коли Він прийде прославитися у Своїх святих і появити Себе того дня на подив усім, які увірували. (2 Солунян 1:7-10)

Коли Ісус повернеться на цю землю, а Він обіцяв це зробити, ті, хто не повірив у Євангеліє, – каже Павло, – "зазнають кари, — вічної погибелі, — віддалені від обличчя Господа і від Його слави й могутності". Це жахлива перспектива, яка повинна лякати всіх невіруючих, хто чує цю істину.

І як же вона повинна протверезити вірних і наповнити нас серйозністю щодо того, що поставлено на карту в цьому світі! О, який це має викликати підйом співчуття в наших серцях до тих, хто не вірить у Євангеліє, або навіть не знає його!

Але щоб підтримати нас у всіх наших стражданнях, Павло дає нам два дивовижні слова підбадьорення і надії. "Вам, що утисків зазнаєте, [Бог дасть] відпочинок". Якщо ми переживаємо жахливе посилення страждань наприкінці історії, Боже слово таке: "Тримайтеся: полегшення вже близько". Ваші страждання не матимуть останнього слова. І ваші, здавалося б, могутні вороги пошкодують про той день, коли вони доторкнулися до Господнього люду.

Але далі йде найкраще слово підбадьорення і надії. З приходом Господа ми не тільки отримаємо полегшення, але й найвеличніший досвід, заради якого нас в першу чергу і було створено: Ми побачимо Його славу і будемо дивуватися їй так, що Він буде прославлений у нас перед усім світом.

Вірш 10: "Він прийде прославитися у своїх святих і появити Себе того дня на подив усім, які увірували". Ми були створені, щоб дивуватися. Ніщо і ніхто не може викликати більшого здивування, ніж розп’ятий, воскреслий Цар слави, що був і є і знов гряде, Ісус Христос. Він сповнить долю Cвоєї слави, а ми сповнимо долю нашої радості, коли почнемо досконале, безгрішне, нескінченне дивування найбільшому диву.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Якщо стримаєш свою ногу від зневажання суботи, не потакаючи своїм забаганкам у Мій святий день; коли будеш називати суботу відрадою, вважаючи її славною святинею Господа, – вшануєш її тим, що не ходитимеш своїми дорогами, не догоджуватимеш своїм примхам, і не провадитимеш порожніх розмов, тоді матимеш задоволення в Господі, і Я піднесу тебе понад висоти землі. (Ісаї 58:13-14)

Можна шукати Бога, не прославляючи Його. Якщо ми хочемо, щоб наші зусилля прославляли Бога, ми повинні шукати Його заради радості спілкування з Ним.

Розглянемо суботу як ілюстрацію цього. Господь докоряє Своєму народові за те, що вони шукають власного задоволення в Його святий день. "Стримаєш свою ногу від зневажання суботи, не потакаючи своїм забаганкам у Мій святий день". Але що Він має на увазі? Чи говорить він про те, що ми не повинні шукати втіхи в день Господній? Ні, тому що далі йдеться: "Будеш називати суботу відрадою". А у 14-му вірші: "Матимеш задоволення в Господі". Отже, Бог критикує Свій народ за те, що вони насолоджуються власними справами в суботу, замість того, щоб тішитись красою Бога, відпочинком і святістю, для чого і був призначений цей день.

Він не докоряє їм за гедонізм. Він докоряє за його слабкість. Як сказав Клайв Люїс: "Нас не важко, а занадто легко задовольнити". Вони задовольняються світськими інтересами і тим самим ставлять їх вище за Господа.

Зауважте, що субота називається "відрадою" паралельно із закликом вшановувати святий день Господній. "Коли будеш називати суботу відрадою... – вшануєш її".

Це просто означає, що ми шануємо те, що нам подобається. Або прославляємо те, чим насолоджуємося.

Насолода Богом і прославлення Бога – це одне і те ж. Його вічна мета і наша вічна насолода об’єднуються в одному досвіді поклоніння. Ось для чого потрібен День Господній. Справді, усе життя існує саме для цього.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Та більшу дає благодать, через те й говорить: Бог гордим противиться, а покірним дає благодать. Тож підкоріться Богові, протидійте дияволові, й він утече від вас. Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас. (Якова 4:6-8)

Яків вчить нас, що існує дорогоцінний досвід "більшої благодаті" і "наближення" Бога до нас. Безумовно, це чудовий досвід – більше благодаті і особлива близькість Бога. Але я запитую: чи є цей досвід Божої любові безумовним? Ні, не є. Він залежить від нашого упокорення та наближення до Бога. Бог "покірним дає  [більшу] благодать... Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас".

Існує дорогоцінний досвід Божої любові, який вимагає, щоб ми боролися з гордістю, шукали смирення і плекали близькість Бога. Такими є умови. Звичайно, самі умови – це робота Бога в нас. Але не меншою мірою вони є умовами, які ми виконуємо.

Якщо це правда, то я боюся, що некваліфіковані, недбалі з біблійної точки зору запевнення в тому, що Божа любов є безумовною, можуть зупинити людей робити саме те, про що говорить Біблія, щоб насолоджуватися миром, якого вони так відчайдушно прагнуть. Намагаючись принести мир через "безумовність", ми можемо відрізати людей від тих самих ліків, які прописує Біблія.

Отже, проголошуймо голосно і ясно, що божественна любов обрання, і божественна любов Христової смерті, і божественна любов нашого відновлення – нашого нового народження – є абсолютно безумовними.

І давайте невтомно проголошувати добру новину про те, що наше виправдання ґрунтується на цінності послуху і жертви Христа, а не наших (Римлян 5:19: "Бо як непослухом однієї людини багато стали грішними, так і послухом Одного багато стануть праведними").

Але давайте також проголосимо біблійну істину, що найповніший і найсолодший досвід Божої благодаті і Божої близькості отримають ті, хто щодня впокорює себе і наближається до Бога.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»

О, людино, Він сказав тобі, що є добре, і чого Господь очікує від тебе, а саме: Щоб ти дотримувався правосуддя, любив чинити милосердя, і в покорі ходив з твоїм Богом! (Міхея 6:8)

Ніхто ніколи ще не відчував себе нелюбимим, коли дізнавався, що досягнення власної радості зробить щасливою іншу людину. Мене ніколи не звинувачували в егоїзмі, коли я виправдовував доброту на підставі того, що вона приносить мені радість. Навпаки, діла любові є справжніми настільки, наскільки вони позбавлені неохоти та скупості.

І альтернативою неохоті та скупості у проявах любові є чинити їх не нейтрально чи покірно, а з радістю. Справжнє любляче серце любить добро (Міхея 6:8); воно не просто його чинить. Християнський гедонізм змушує враховувати цю істину.

З того дізнаємося, що ми любимо дітей Божих, коли любимо Бога та виконуємо Його заповіді. Бо це любов до Бога – дотримуватися Його заповідей! А Його заповіді не тяжкі. Адже кожний, хто народився від Бога, перемагає світ. (1 Івана 5:2-4)

Прочитайте ці речення у зворотному порядку і зверніть увагу на логіку. По-перше, народження від Бога дає силу, яка перемагає світ. Це дається як підстава або основа (зверніть увагу на слово "адже") для твердження, що заповіді Божі не є обтяжливими.

Отже, народження від Бога дає силу, яка перемагає нашу земну відразу до волі Божої. Тепер Його заповіді "не тяжкі", а є бажанням і насолодою нашого серця. Це і є Божа любов: не тільки те, що ми виконуємо Його заповіді, але й те, що вони не є обтяжливими.

Далі у 2-му вірші сказано, що свідченням справжності нашої любові до дітей Божих є любов до Бога. Чого це вчить нас про нашу любов до дітей Божих?

Оскільки любов до Бога виконує Його волю з радістю, а не з почуттям обтяження, і оскільки любов до Бога є мірилом справжності нашої любові до дітей Божих, то і наша любов до дітей Божих також повинна виконуватися з радістю, а не з почуттям обтяження.

Християнський гедонізм стоїть на службі любові, бо він спонукає нас до послуху з радістю, а не лише вимушено.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»

Як ми уникнемо її [відплати], коли знехтуємо таким великим спасінням? (Євреїв 2:3)

Чи є у вашій свідомості відчуття величі вашого спасіння? Чи ви нехтуєте ним?

Чи відчуваєте ви велич свого спасіння? Чи ставитеся до нього так само, як до заповіту, права власності на машину або документів на будинок? Ви підписали їх колись, і вони лежать десь у шухляді, але у вашій свідомості не мають особливого значення. Ви рідко про це думаєте. Це не має на вас щоденного впливу. По суті, ви ним нехтуєте.

Але коли ви нехтуєте своїм великим спасінням, чим ви насправді нехтуєте? Ось що апостол має на увазі, коли каже: "Не нехтуйте своїм великим спасінням!"

Це справді велике спасіння. Нехтувати ним – велике зло. Не нехтуйте таким великим спасінням. Бо якщо ви це робите, то чи зможете уникнути суду? Ось що запитує автор: "Як ми уникнемо відплати, коли знехтуємо таким великим спасінням?"

Отже, бути християнином – це дуже серйозна справа; не легковажна, а дуже відповідальна річ. Ми кровно зацікавлені в тому, щоб бути щасливими в нашому великому спасінні.

Цей світ не відволікатиме нас на швидкоплинні та самовбивчі задоволення гріха. Ми не знехтуємо нашою вічною радістю в Бозі – адже саме в цьому полягає мета нашого спасіння. Ми скоріше вирвемо собі очі, ніж дозволимо звабити себе відвернутися від такого великого спасіння.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»

Якщо ж польову траву, яка сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так одягає, то чи не краще одягне вас, маловіри? (Матвія 6:30)

Ісус каже, що коренем тривоги є недостатня віра – "маловір’я" – в майбутню благодать нашого Отця.

Одна з реакцій на це може бути такою: "Це погана новина! Насправді, дуже прикро дізнатися, що те, що я вважав просто боротьбою з тривогою, є насправді набагато глибшою проблемою, пов’язаною з моєю недовірою Богові".

У відповідь на це розчарування я хочу спочатку погодитися, а потім не погодитися.

Уявімо, що ви страждаєте від болю в шлунку і боретеся з ним за допомогою ліків і всіляких дієт, але безрезультатно. А потім уявіть, що ваш лікар під час планового візиту повідомляє вам, що у вас рак тонкого кишечника. Чи буде це гарною новиною? Ви скажете: "Однозначно ні!" І я погоджуся.

Але дозвольте поставити питання по-іншому. Чи радієте ви, що лікар виявив рак, поки він ще виліковний, і що його можна дуже успішно лікувати? Ви скажете: "Так, я дуже радий, що лікар виявив справжню проблему". Знову ж таки, я згоден.

Отже, новина про те, що у вас рак, не є доброю. Але, в іншому сенсі, це хороша новина, тому що знати, що насправді не так – це добре, особливо, коли ваша хвороба піддається успішному лікуванню.

Ось як воно – дізнатися, що справжньою проблемою, яка стоїть за тривогою, є "маловір’я" (як каже Ісус) в обітниці майбутньої Божої благодаті. І Він здатен чудесно зцілювати, коли ми вигукуємо: "Вірю! Допоможи моєму невірству!" (Марка 9:24).

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»

Він уважав наругу Христа за більше багатство, ніж скарби Єгипту, тому що споглядав на нагороду. (Євреїв 11:26)

Ми обираємо страждання не просто тому, що нам так сказали, а тому, що Той, Хто нам каже, описує його як шлях до вічної радості.

Він кличе нас до послуху страждань не для того, щоб продемонструвати силу нашої відданості обов’язку; не для того, щоб виявити силу нашої моральної рішучості; не для того, щоб довести висоту нашої витривалості до болю; а для того, щоб у дитячій вірі продемонструвати безмежну цінність Своїх всезадовільних обітниць – всеосяжну велич і красу Своєї власної слави у сповненні усіх цих обітниць.

Мойсей "краще зволів терпіти з Божим народом, ніж тимчасово мати насолоду від гріха... тому що споглядав на нагороду." (Євреїв 11:25-26).

Тому його послух прославляв нагороду – все, чим Бог є для нього у Христі, – а не рішучість страждати.

У цьому суть християнського гедонізму. Прагнучи до радості через страждання, ми звеличуємо всезадовольняючу цінність Джерела нашої радості. Сам Бог сяє як світло в кінці тунелю нашого болю.

Якщо ми не показуємо, що Він є метою і підґрунтям нашої радості у стражданні, то втрачається сам сенс нашого страждання.

А сенс полягає в наступному: Бог – наша вигода. Він – наш здобуток. Бог Сам і є здобутком. У цьому сенс нашого страждання.

Головна мета людини – прославляти Бога. І саме в стражданнях, як ніде, Бог найбільше прославляється в нас, коли ми найбільше задоволені в Ньому.

Читати й слухати на сайті Книги365 →

Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»