Кожен корч має свій шлях, часто це не лише про маршрут, але й про ризик, де небезпека часто захована під колесами. Дороги фронту і деокупованих територій часто залишаються небезпечними навіть після звільнення. Тут ризикують не лише військові, а й ті, хто доставляє допомогу і переганяє автомобілі. Харківський волонтер Ігор Балака знає цю дорогу зсередини.

Волонтерство нашого героя органічне й унікальне водночас. Його праця на перемогу розпочалась 24 лютого з прохання знайомих військових вивезти їх родини з-під обстрілів. На захід — евакуація людей, на схід — доставка оснащення для армії та гуманітарки для цивільних. В такому режимі чоловік буквально жив в своєму авто кілька місяців. Далі переганяв корчі, що надходили для фронту через порти. Тим часом звільнення Харківщини поставило перед новим викликом: щільне вороже замінування не тільки наражало на небезпеку військову техніку, а паралізувало життя довкола. Відтак вчорашній ріелтор сів за кермо розмінувальної машини. Свій досвід спробував втілити в інструкцію для початківців... і став інструктором з дронобою для операторів БПЛА.

«Або воюєш, або  живеш для війська», — підсумовує стрімку історію героя Ірина Вовк, авторка і ведуча воєнного подкасту  «Тримаю небо: Корчі».

Як законно привезти авто для ЗСУ і не отримати проблем із законом? Про це говоримо зі Святославом Літинським у новому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі».

Кандидат фізико-математичних наук, викладач і громадський активіст, він ще з 2012 року відстоює українську мову в судах, а з 2014-го безперервно волонтерить для підтримки війська. «Не нарікай — роби» — принцип, за яким легко можна впізнати Святослава Літинського.

Після початку повномасштабної війни потреба в транспорті для фронту зросла в рази. Саме тоді Літинський зосередився на тому, що волонтери називають «корчами» — автомобілях, які отримують друге життя і працюють на передовій. Разом із ГО «Незалежні» він допоміг придбати понад 250 авто для військових, а у співпраці з ГО «Подорожуй. Кохай. Пікапи ганяй» — ще понад 5 тисяч машин з-за кордону.

У цьому епізоді говоримо про те:

·      як правильно збирати кошти на авто для війська;

·      як легально ввезти автомобіль в Україну і передати його військовим;

·      чому збори на авто стали складнішими;

·      які юридичні ризики існують для волонтерів;

·      і що буде з волонтерськими автомобілями після війни.

Подкаст «Тримаю небо: Корчі» — про машини, які рятують життя, і людей, які знаходять рішення там, де їх ще немає.

Ведуча — волонтерка і журналістка Ірина Вовк/Iryna Vovk.

Немає машини, яка не пригодиться на фронті. Немає такої, що не можна відремонтувати, — на цьому наполягає автомеханік Тарас Токар. Його перший корч поїхав взимку 2015-го оборонцям ДАПу. Відтоді ні Тарас, ні волонтери не пригадують випадку, коли б він не брався поставити на хід навіть найбільш «вбите» авто. Майстер знає і любить свою справу. «Зробив Токар,» — то для військових як пароль «їздитиме надійно». Хоча, які на фронті гарантії?..

Як обирати для війська корча, а звідки не варта везти ні за які гроші; чи можна бронювати машини ? — розпитувала героя Ірина Вовк, авторка і ведуча воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі».

Будь-який старий корч «Їжаки» відремонтують і доправлять на фронт, — переконаний Андрій Усач, засновник волонтерського фонду «Невтомні Їжаки». Андрій став на захист України в 2014 році; тоді ж, при обороні Луганського аеропорту, втратив ногу і в якусь мить жагу до життя. Втім, власний порятунок прийняв як знак: попереду багато роботи на зло росіянам.  

Від початку повномасштабного вторгнення Андрій з земляками збирають по всьому світу допомогу і автівки для ЗСУ, ремонтують їх і колонами доправляють на Схід. «Якщо наш бандеромобіль врятував хоча б одне життя, ці зусилля того варті», — каже герой наступного епізоду воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі». Історії справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк/ Iryna Vovk. 

Подкаст «Тримаю небо» повертається! Відкриваємо З сезон: з новими героями, зі щирими історіями, але й з новою сюжетною лінією. 

Небо тримається потом і кров'ю наших Титанів — в окопах, у штурмових атаках, за прицілом броні та штурвалами «пташок». А ще затятою працею тих, хто не зупиняється в тилу збирати і доправляти допомогу на фронт. Тому новий сезон воєнного подкасту «Тримаю небо» саме про «корчі» — старі машини, які отримали друге життя задля нашої перемоги. І людей, які знаходять, споряджають і доправляють військовим такі важливі  на фронті авто.  

Герой першого епізоду — сімдесятирічний британець Пол. Від початку повномасштабного вторгнення він з друзями регулярно привозить в Україну старі всюдиходи, завантажені гуманітарною допомогою для війська і постраждалих цивільних. 

Що спонукає щораз вирушати в далеку дорогу і на скільки вистачить запалу в чужій обороні? — про це розпитувала Пола  журналістка і волонтерка Ірина Вовк.  

Другий сезон воєнного подкасту «Тримаю Небо» завершує розповідь військовослужбовиці з позивним Відьма. Її розповідь є згустком сили, болю, втоми та впертості в бажанні вижити та перемогти. Доповнюють історію неймовірно щемкі слова 6-річної донечки нашої героїні: «Не бійтеся, моя мама — Україна, вона нас порятує». 

Про шлях на війну через Майдан і волонтерство; про слабких-сильних жінок у війську; тотальне вигорання і обов'язок кожного і кожної стояти до перемоги. 

Історії справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк. 

Чечен воює з 1994-го року, з часу першої російсько-чеченської війни. Йому було 16, а сусіду, який вчив азам військової справи, — 23. Зброї не було, але ворог вдерся в їхню Ічкерію. І в перший бій вони пішли голіруч. Як каже Чечен, буквально з палками нападали на загарбників і здобували перші свої вогнестріли. 

З того часу більше тридцяти років минуло. Майже нікого з побратимів-друзів немає серед живих. А Чечен досі воює — уже в Україні. Бо вороги ті самі: жорстокі та наглі росіяни. І сутичка з ним — тільки до перемоги.  

Про життя-війну задля життя-волі слухайте в цьому епізоді воєнного подкасту «Тримаю небо». 

Історії Справжніх документує журналістка і волонтерка Ірина Вовк.  

Їй 25, за її плечима — кількарічне волонтерство у військовому шпиталі, служба за контрактом в ЗСУ і два з половиною роки на фронті в час повномасштабного вторгнення.  

Дівчина повернулась в цивільне життя через важку хворобу батька. Але й тут торує свою особливу дорогу. І якщо все задумане вдасться, у Львові незабаром з'явиться ще один заклад, де військові і ветерани почуваються своїми і потрібними.  

Звідки в героїні з’явились мрії про військо; як це — потрапити у військовий оркестр, вчитись на бойового медика і готувати на польовій кухні, — слухайте в епізоді подкасту «Тримаю небо». 

Герою сьогоднішнього подкасту —  Мадарі — виповнилось десять, коли розпочався Майдан, а за ним — напад ворога та війна в Україні. Стати військовим його мотивував батько, який служить у лавах Збройних Сил усі 11 років війни. 

Його позивний — з популярного аніме Наруто, а шлях, який довелось пройти з початку повномасштабного вторгнення, холодить кров  навіть  найбільш загартованим. Розповідь Мадари слухати важко, але потрібно. Бо війна триває і лише спільним зусиллям ми здобудемо перемогу. 

Історії справжніх для воєнного подкасту «Тримаю Небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.   

До 2013 року друг Базука сприймав себе потенційним емігрантом, адже був альпіністом найвищого рівня та провадив значну частину життя за кордоном — у сходженнях на вершини та у супроводі унікальних турів.  
У травні 2014 року Базука робить вибір на користь України, повертається на Батьківщину й одразу рушає на війну.  

Згодом герой подкасту неодноразово повертається: в цивільне життя і на війну; оборона Києва, Харкова, Соледара і Бахмута; важке поранення і реабілітація. І тепер Базука планує знову стати у лави Збройних Сил. Бо війна триває, її вистачить на всіх.  

Історії справжніх для воєнного подкасту «Тримаю Небо» пише журналістка і волонтерка Ірина Вовк.