Вона з нуля опанувала професію зв’язківиці.

Вона радикально змінила своє життя, бо хотіла бути поруч із коханим у війську.

Вона у свої двадцять виконує обов’язки офіцерки — невдовзі хоче отримати цю посаду.

Вона постійно навчається і планує продовжувати кар’єру після завершення війни.

Вона охочим мобілізуватися жінкам радить вірити в себе й не боятися.

Вона — Катерина, військовослужбовиця бригади НГУ «Хартія».

Вона — учителька, яка перші півтора місяця повномасштабного вторгнення викладала в бомбосховищі.

Вона працює з дошкільнятами, підлітками й дітьми-сиротами.

Вона перемогла в Global Teacher Prize Ukraine — 2022 у номінації «Учителька-змінотворчиня».

Вона попри складне й безрадісне сьогодення виходить до дітей із сонячним і позитивним настроєм.

Вона вже десять років живе в Харкові й попри неможливість офлайну та крихкість безпеки все одно залишається вірною місту.

Вона — Валерія Гукова, освітянка з Харкова.

Вона долучилася до війська з початку вторгнення разом із собакою Наомі.

Вона дістала від побратимів позивний Відьма.

Вона разом із тваринами їздить на блокпости й запевняє: від Наомі не сховаєшся.

Вона мріє опісля Перемоги залишитися у війську й популяризувати кінологічний фах.

Вона прагне побудувати Кінологічний навчальний центр на Сході.

Вона — Анна Махтєй, молодша сержантка й старша кінологиня 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ.

Вона опанувала професію психологині, але не уявляла, що колись опиниться у війську.

Вона стала до лав НГУ з початку війни на Сході.

Вона працює з військовослужбовцями та їхніми родинами й наголошує: після закінчення війни роботи в психологів тільки побільшає.

Вона зазначає: навички й знання українських психотерапевтів сьогодні у світі є провідними.

Вона — Олеся Яценко, старша лейтенантка та психологиня 5 Слобожанської бригади «Скіф» НГУ.

Сьогоднішній випуск «Вона. Війна» має присвяту. Ми хотіли й планували записати цю програму з легендарною харківською режисеркою Світланою Олешко. Проте, на жаль, тепер робимо випуск про неї, збираємо теплі спогади докупи разом із друзями та колегами Світлани.

Її не стало внаслідок хвороби 19 грудня 2024 року. Після повномасштабного вторгнення Світлана Олешко працювала в Польському театрі, де створила виставу «Харків! Харків!». Її пам’ятатимуть як режисерку одного з найзухваліших театрів «Арабески», що назавжди зафіксував себе на культурній мапі міста й країни. Дякуємо вам, пані Світлано. Пам’ятаємо.

Вона з початку повномасштабної війни долучилася до територіальної оборони Києва, а згодом стала старшою медикинею роти в піхотному підрозділі.

Вона організувала патронатну службу для свого підрозділу.

Вона є авторкою та ведучою подкасту «Добровольці», у якому розповідає історії військових. Бере участь у подкасті «Сувора догана», де разом з іншими військовими аналізує українські реалії.

Вона відома своєю активною позицією щодо рівних прав і можливостей для жінок в армії.

Вона все життя мріяла бути письменницею і найбільше боїться «не встигнути», тож плідно працює над текстами, зокрема — для театру.

Вона — Аліна Сарнацька, колишня бойова медикиня, волонтерка й письменниця.

Вона відома харківська письменниця, яка завжди любила своїми текстами веселити читачів.

Вона стала вести фейсбук-щоденник на початку Великої війни, який згодом удалося перетворити на книжку з близькою для усіх назвою «Як ти там?».

Вона знає, що у волонтерство не можна зайти наполовину, тож усіляко належить цій справі й наголошує: волонтерами в Україні мають бути всі.

Вона знає, як лікувати зневіру й утому: за роботою та волонтерством не мати часу на скролінг стрічки новин.

Вона — Анна Гін, письменниця та волонтерка.

Вона висвітлює у Харкові питання й проблеми меморіалізації.

Вона координує у місті акції, покликані нагадати про полеглих: щосереди й щосуботи о 9:00.

Вона шукає консенсус із муніципалітетом, щоб запровадити хвилину мовчання на міському рівні. Зізнається: у Харкові це непросто.

Вона втратила на війні батька й кожну хвилину мовчання присвячує йому.

Вона — Дарина Васильчук, координаторка акцій-нагадувань про загальнонаціональну хвилину мовчання у Харкові.

Вона не уявляла, що зможе збирати великі суми на благодійність, доки не ризикнула.

Вона стала однією із «чарівниць Ізюму», допомагаючи обігріти родини, домівки яких постраждали через окупантів.

Вона перетворила одноразову акцію на добру традицію, і цьогоріч родини-переселенці теж отримали теплу підтримку від волонтерів.

Вона переїхала до Харкова в розпал повномасштабної війни.

Вона — Маргарита Слободюк, волонтерка, яка доводить, що бути чарівником може кожен.

Вона народилася у Донецьку, а в десятирічному віці пізнала, що таке окупація.

Вона зростала у змосковщеній родині, але змогла подолати інформаційну блокаду.

Вона після повномасштабного вторгнення сформувала у своєму місті патріотичне коло однодумців.

Вона змогла виїхати з окупації, а тепер досліджує та вивчає українські традиції.

Вона вважає, що тему окупації Донеччини, Луганщини та Криму не досить артикульовано в суспільстві.

Вона — Марічка, дівчина, що виросла в окупації, але обрала для себе Україну.