Восток

Дійові особи

Хотабич - Джін

Зульхвія - Блядь

Аладін - Фраер

Шаміль - Національний герой

Насрідін - Мудак

Шахірізада - Звізда востока

Рак, папуга - Тврюки

Сіндбад - Авантюріст

Мао Дзедун - Сонце востока

Чмо йобане - Йобане чмо

А також - Аксакали, шакали, ішакі, басмачі, і інші.

Дія перша

На сцені пусто, темно і сумно. Поволі починає світати. З за обрію поступово вилазе лагідне обличчя і мьяка, приємна фігура Мао Дзедуна. Він у воєнному фрейнч і кепочці, навкруги його яскраве сяйво. Мао Дзедун зручно сидить на гойдалці, посміхається і повільно лізе догори. Сцена поступово освітлюється Мао Дзедуном так, що стае видно Восток, з його минарєтами, мічєтами і сінагогами. Посередині востока лижить пляшка, вона легенько підскакуе.

Голос з пляшки: Пустіть мене озолочу бля буду!

Мимо спокійно проїжджає аксакал на ішаку. Назустріч йому теж їде на ішаку другий аксакал.

Перший аксакал: Асалям алєйкум (зніма папаху)

Другий аксакал: Валлєйкум ассалям (зніма папаху)

Перший аксакал (дістае з рота макуху): Рахат лукум яхши (дае другому аксакалу, другий аксакал кива головою в різні боки)

: Вай вай вай...(бере макуху й починае гризти)

Голос з пляшки...дуже нервовий...

: Отткрийте нахуй всіх озолочу бля буду!!

Аксакали: Шайтан шайтан! (тікають)

На сцені знову тихо, Мао Дзедун повільно пересуваеться по небу все вище й вище заливаючи восток своїм сяйвом.

Голос з пляшки (дуже спокійно): Підраси.

Входить Аладін і Зульфія.

Аладін: Зульфія, я тобі халву купив! Ось на. (Дае халву Зульфії)

Голос з пляшки (знов дуже нерврвий): Кажу бля пустіть, бля, вони халву бля!

Зульфія (жере халву): Халва яхши.

Аладін: Зульфія, у мене план! Щас ходім на базар, патом в гарем, звізда моїх очей!

Зульфія й Аладін уходять, Мао Дзедун сяє на горі.

Голос з пляшки (дражливо): Звізда моїх очей...йобане сило...

Входить Шаміль, на ньму косо сидить посипаний перхотю пінджак ветерена, в руках у нього пересувний точильний станок. Шаміль становиться по серед востоку й починае точить ножа.

Шаміль (наспівуе):

"На горі Шаміль стоїть

а-а-а-а-а!!!!

Ножі шашкі точи-и-ить.

А у низу народ стоїть

а-а-а-а-аНаш Шаміль а какой маладе-е-ец."

Входить Сіндбад у кастюмі пірта з шабльой, пістольом і костильом, на плечі в нього сидить папуга, очі перевьязано чорною ганчірою.

Сіндбад: Салям алєйкум сто чортів жабі в цицьку!

Шаміль: Валлєйкум ассалям (продовжуе точить і наспівує)

Сіндбад: Наточи шашку сто гарпунів киту в сраку!

Шаміль: Аллах наточе.

Сіндбад: Сто дукатів трясця твоїй мтері!

Шаміль: Гаразд.

Сіндбад (закурює): Гашіш яхші...

Шаміль (наспівуе):

"Шаміль барана заріза-а-а-в,

Наварив він су-у-упу.

А як став розлива-а-ать обварив залу-у-упу."

Голос з пляшки (ввічьливий і обережний, дещо крадькома): Хлопці, агов, а чули шо я кажу, пустіть а я тоді шось зроблю...

Сіндбад: Сто пьяних кашалотів твою підараса мать на!!! (пиздить ногою по пляшці так, шо та улітае)

Весь цей час, Мао Дзедун, що завис у найвищій своїй фазі починае потихеньку сповзати вниз, на його обличчі зьявляється вираз незадоволення.

Входить Хотабич, він по-восточному приклада руки до лоба і живота.

Хотабич: Салям алєйкум.

Шаміль і Сіндбад: Валлєйкум ассалям.

Хотабич до Сіндбада: А шо це на тобі сидить?

Сіндбад: Попугай шайтан! Сто цинтнерів простіпоми тобі в сурло!

Хотабич: Вай вай ва-а-ай. (цмокає язиком потім смикає себе за бороду) На пличі у Сіндбада замість папуги зьявляється величезний рак.

Рак: Здоров Сіндбад, сто чортів твоєму батькові.

Сіндбад пада. Шаміль і Хотабич стоять мовчки.

Хотабич до шаміля: А це шо в тебе оно приємнійший з приємних? (показує на станок) Шаміль невідповідаючи мовчки збира манатки й забирається геть.

Хотабичь, задоволено сам до себе: Так так так та-а-а-к...

Входить Насрідін. Він на ішаку, як завжди виябується задом наперед. Насрідін робить на ішаку почесне коло кругом Хотабыча. Потым злазить з ішака і по-восточному кланяється.

Насрідін: Салям алєйкум.

Хотабич: Валлєйкум ассалям.

Насрідін: От бачиш! Показує Хотабичу пляшку, яку закинув Сіндбад.

Хотабич суворо: Де взяв?

Насрідін: З неба впала. Я рака стояв, намаз робив раптом - тиць! Трясе пляшку. Бачиш, шось калатаеться, щас відкрию!

Хотабичб дуже суворо: Покинь мудак!

Насрідін скручує дулю: А ось бачиш!

Хотабич сумно: Бачу!

Хотабич крутить пальцем біля скроні і уходить.

Насрідін відкриває пляшку. Роздається страшний грім, блискавка. Причому обличчя Мао Дзедуна кривиться в огиді. З пляшки разом з димом і всім чим положено вилазить велике і страшне Йобане Чмо.

Йобане Чмо кричить дурним голосом: Шо це все таке?

Насрідін перелякано: Це все - показує рукою -Восток, о діамант моєй душі!

Йобане чмо кричить: Восток, га? А я - Йобане Чмо!

Йобане Чмо пиздить Восток.

Зляканий Насрідін залазить під ішака і з жахом дивиться на розруху, яка панує навкруги.

Зловісні крики, які періодично іспускає Йобане Чмо передується в нього з приступами дикого реготу. Поступово крики і регіт затихають, залишаючи по собі розруху і руїни.

Мао Дзедун поступово заходить за обрій. На губах у нього саркастична посмішка. В передвечірньому присмерку, з того боку де сходив Мао Дзедун починає жевріти. То сходить Шихірізада - Звізда Востокаю Вона сидить на чорних качелях і світиться зоряним світлом.

Насріді вилазить з під ішака і з розпачем розставляє руки.

Насрідін до Шахирідали: Шо ж це все робиться?

Тиша. Шахірізада мовчить.

Завіса.