Слухай трек на інших платформах:

https://fanlink.tv/keeroo-dogonyalki/

Голова наздоганяє. Тікай, не тікай.

Потрапляю в ті тенета стопудово, а не в рай.

Чого так грузно все, га? Ну давай, спитай!

Нема про що балакати. Наразі, качумай.

Я пояснювати заїбався. Скільки вже можна?

Свої заморочки внутрішні є у кожного.

Тому мовчу тепер. І ти помовчи.

Далеко не від всіх дверей у нас є ключі.

Мені, блядь, сорок скоро. Толком немає вмісту.

Досі не в курсі, ким я бути хочу, коли виросту.

Стою на посту. Охолоджую помсту.

Кому і за що, не знаю поки. Час впусту.

Повторюю собі, як мантру — найкраще попереду.

Відчалив давно ніби, досі ще не бачу берега.

А чи хочу бачити? Питання, як і море — відкрите.

Щоб тільки витримало всі вітри моє “корито”.

Мене не буде носити по барах,

Лиш на радарах короткий спалах.

Дуже не часто, як срібло у хмарах.

Давно по парах розбиті всі, по своїх чварах.

Я не питаю, що там в кулуарах.

(І не цікаво, що там в кулуарах).

Нас всіх оточує реальність. Брудна і вродлива.

Для кого кайфово, а кому на голову злива.

Затамувавши подих, кожен очікує дива.

ДивА? Дива! І дивА і дИва.

Мене страх переслідує. Уже не перший рік.

А я і досі, зізнаюсь, його не переміг.

Терапевти, таблетки, медитації, молитви,

В душі не їбу, та що я кому завинив-то?

Навіть от зараз, от в цей конкретний момент,

Коли ти слухаєш цей досить дивний куплет,

Мене накрити може. Проклинаю останнє.

Дай тобі боже, не бути, бля, в такому стані.

Кожен може “заварити” про себе репу.

Це тіпа терапія. Викладати трабли по куплету.

Принаймні для мене. Чи я так хочу поки.

Відверто похуй, що подумають. Мені би спокій.

Ну добре, добре. Не буду згущувати фарби.

Не так погано все може і я базарю марно.

Але для мене це “реально”, а інколи “не”.

І полюбе моя башка мене наздожене.