keeroo

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-walls

Стіни не кричать, хоч і змучені 

В пошуках тепла, заварю чай. Викупиш, чи ні?

Холодно мовчать, як завжди. Вміло слухають

Рожева печаль, на межі, коло ступору. Атвічаю.

Прокидаюся вночі, знову кричу, наче дебіл

Замкни зуби, щоб ніхто не почув, що я носив

Болі мої — симптоми, а симптоми — мій соціум

Що десь у мені кричить, але ніхто не зрозумів

Сіти заплутані — я плаваю в них на глибині

Поки ви розбігаєтесь в сторони — я залишаюсь в тіні

Мої розлади розподілені, мов із доків кораблі

Відпливають один за одним, але тонуть на мілкій землі

Ми — люди замкнутих квартир, бетонних стін

Де цегла крихтить від тиску прожитих років

Де кожне слово перед очима — мерехтить

Тінь сказаного повертається, наче востаннє. крик

З руїнами за плечима — багаж мого життя

Негативного досвіду вдосталь і це моя ціна

Свобода слова — без слова, без свободи — теж свобода?

Дайте мені здоров'я, грошей, ще раз грошей

Миру і спокою зверху трохи. Ну, я ж хороший

Коли в це тіло вселявся, не залишав завдаток

Щастя любить тишу, тому говорю дохуя так

На касі в АТБ, у новорічній кульці

Побачив своє відображення. Ну та і хуй з цим

Але замислився, чого і досі я кручу педалі

Як я виглядаю пригадав, бо не пам’ятаю

Бісить в носі волосся, сусідка тьотя Фрося

Борюсь з агресією, іншим щоб не довелося

Стрілка тонометра, стабільно краще, ніж біцуха

Слухаю блекуху, щоб не чути, як шумить вухо

Кожну секунду, невпинно плаче кладовище

Нєхуй боятись, як буде після, не відомо ще

Навряд чи зварений, але в запарі. Вічний батл

Боротись треба, та хоч інколи б перемагати

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-siri

ей, Сірі! включи якусь нормальну музику

у тілі відчувати силу щоби, як у крузаку

на стилі, качати б головою, під яку

ей, Сірі! Бо всі навколо такі сірі. (а)

налаштовую радіо, це невиліковна стадія

в релізів радарі я, ніби в шлаку хіт-параді

бога раді, який андеграунд? можна трек про дядю!

аби слухати, як в падіку раніше "еврібаді"

в сленгу загублені, там понти і речовини

я у вашому віці, не бачив навіть половини

розбудіть, коли закінчиться довбана вакханалія

тим часом, пересвідчусь, чи раптом, не на каналі я

де тисячі пісень на день, клоновані роботом

автор кнопки настискав. від них голова їде обертом

я був музикантом задовго до цього, шановні

ви забули вже про це? то я вам трішечки напомню

премії взяті, палаци зібрані, критики в шоці

здається, навіть моя мама на вашому боці

лями стрімів, тисячі фанів, океани емоцій

зорі падають зі стелі, все працює на потоці

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-forest

ран! ран, Форест!

пиши пост, ковтай ксанакс, фоткай сторіс

розкажеш, як життя побило, заспіваєш про любов

і доки можеш, подихай чистим, серед дібров

ран! ран, Форест!

хто би ти не був там, з тебе є користь

або нема. не заважай хоч тоді, сиди

історія закінчується твоя там, де хочеш ти

я колись на дереві виросту може

буду бачити перші промені сонця здалеку

впаду в тарву чи на дорогу звивисту

дощем умиюсь, лежачи під хмарами

може не варто все так романтизувати, а?

нічо не буде. так показує практика

нахуй батюшку! прочитає біс це

як примазати правильно, буде гарне місце

припадає сірим порохом строкате минуле

притримаю і пригадаю, коли всі забули

вже без того кольору, звісно. реверанси і завіса

я не перебиватиму, бо кода у кожного стисла

паде копійка з кишені дірявої

прямо на білий сніг, як сльоза на покійника

скупа, одинока, лиється карою

дурним помреш, зрештою. лиш мета яка?

грамотність фінансова, давно взяла відгул

шви тримаються ще поки, але тупо на страху

і ніякої "сіньки", а тим паче "на вагу"

бонусом, побачити зможу її без одягу

забороняю собі думати. до мети так далеко

як і до цього було. я би кімарнув, а ти?

бронь мати, єдиних три варіанти

"у", не дуже. "від" і "на" — окей, щоб не плакала мати

ти не знав, що так буває? спробуй-но на смак!

підкидає догори тебе, підвішує на гак

щодня нам відкривається новий різновид болю

адвент-календар в життя довжиною

хитрі розгалуження зливаються в єдиний шлях

хочеш, не хочеш, вже розігнався і на всіх парах

я спринтер, а не стаєр, як і всі, звалу нема

це від самого початку — фінішна пряма

тато, я літаю 

у небі індокитаю

час зігнуто в орігамі

без форми і без деталей

без форми і без деталей

час зігнуто в орігамі

у небі індокитаю

зникаю із виднокраю 

Куди прямують наші тіла спотворені

двигун розпалено, крига скресла й розтоплена

всі ресурси в прискорення

летимо до діри чорної 

чи ми вже в їі центрі?

та дрином крить той космос, Міша

ми ледь зводим кінці з кінцями 

чаша повна по вінця й макітри вкриті вінцями

в кишені пʼять колосків 

квиточок до океану

плин планів переплавляє

метали в ментальні травми

тут пекло чи привалгалʼя 

для тих, хто не встиг вистрілить?

крім технологій нічого

не змінить клятий вир століть

як хочуть бить, може не варто підставляти щічки? 

Нещасні люди пропагують нещасливі звички

це розум покидає тіло чи лиш невагомість

більшість залежностей юнацьких стали не на користь 

жив по закону, спав, терпів, що отримав натомість?

Чи є Пілад, якому я буду найближчий Орест?

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-therapy3

Текст надто довгий, тому він в окремому документі:

https://surl.li/anhrfe

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-ovations

Смерть є одним із двох: або вмерти — значить стати нічим і померлий нічого вже не відчуває, або ж, як кажуть люди, це є для душі якась переміна і переселення її звідси в інше місце.

Зрештою, ці літери не мають значення

Та мозок лиш цим озадачений

Вкладаючи змісти накачує

Важливістю кожну подачу і

Тобі не доведеться скачувати

Просто натиснувши пальцями

Занурюватимешся в працю де

Мої недозрілі овації

Радіючи сніжній сірості, віддупляю в моменті

Коли настане справжня зима. Тоді вже буде не до компілментів

Барви залишаться, світло сонця, зелень трави і вітру спів

Але не стане більше цих років, як зграї перелітних птахів

Випавший метафоричний сніг почне танути швидко, на очах прямо

Водою стікаючи моїх хвилин, я, можливо, шкодуватиму рв’яно

Про всі ті дні, години і навіть секунди, які були витрачені

В пошуках дивних речей. В очікуванні офіціантів — витре, чи ні

Міг би, напевно, прожити відведене так, аби цього не було

Та не такий я прошарений. Жаль. Вже половина, по факту — минуле

Мама колись дала календар, на стіну повісити щоб

Він прожив свій єдиний рік порожньо. Застосування йому не знайшов

Стримуючи краплі за очима, не можу промовити жодного слова

Глибоко сплутана вічна рутина, думки, та тіло ніби паралізоване

У намаганнях покращити статус, положення, стан і оточення

Без подиву розуміти починаю, в цьому чаті мене тупо заблочили

Про себе ще раз промовляю мантру, що я міг би бути корисним

Може і міг би, та ключова частка тут “би”. Тим часом — здрисни

Мені й не треба, чесно, не треба музла мого на вашій станції

Підігрійте місця для своїх, залиште собі ці штучні овації

Боятися смерті — це не що інше, як вважати себе мудрим, насправді не будучи ним. Бо це означає приписувати собі знання, якого не маєш. Бо ж ніхто не знає того, що таке смерть, ані навіть, чи не є вона часом для людини найбільшим благом.

я не знаю, як правильно жити життя та боротися з вадами

я не знаю про смерть ніхуя, хоча мозок постійно нагадує (бро)

Ми тут ненадовго, і свобода твоя - всього лише статуя

(та я) вірю в єдиного Бога й за кожен день йому дякую

сприймаю світ як експеримент, у цьому Едемі зів’яла сакура

і смерть - всього лише елемент, невід’ємна частина його парабола

Кажу собі сам: Влад, лови момент - ти і є та мить, той компонент

тому нікуди з цих тенет не вирватися, будь-як буде - задача вижити

Ці рими глибокі, мов ніч на даху мегаполісу

Життя роздає нам уроки, щоб бути постійно у тонусі. Крутиться колесо

і всі ми тут у одній м’ясорубці

(та) зрештою всіх нас чекає фінал - хтось вимкне світло в рубці

З вас, люди, наймудріший той, хто, як Сократ, зрозумів, що насправді нічого не варта його мудрість.

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-neurosis

виходжу на двір, як переляканий пес

прямую до аптеки дворами, і в зоомагазин

ну його, якщо чесно, нахуй, цей постійний стрес

вєлік, або пішки, було б куди залити бензин

прикидую, що до чого. на бога надії нема

бо такий він тепер — не дуже чуйний до смертних

коли на дворі тривога, похуй. а може дарма?

в мене два стани — сплю і пишу. я дискретний

шифруватись, тіхаритись, никатись, такі задачі

шукаю підказки і знаки, не спішу нікуди

список справ забитий плотно, і я не ледачий

єслі кирилицею набрати "self", буде "іуда"

слідаки розшукують когось, стукають в хату

нікого немає. давно галяк що сказати

винести сміття, під одіялом осінньої ночі

що ще можна від життя хотіти? от я і не хочу

чекаю понеділка так, ніби щось поміняється

насправді — стандартно, хіба ціни на яйця

дзвінок. як там, тримаєшся? ну тримайся.

сусіди втіхаря покрутять коло скроні пальцем

тулю повільно, заледве сунуся

по району, по темному, собі сам

трохи далі від світла, ховаю стан

тут навряд чи подіє пірацетам

особистий гємор, локальні вафлі

чужа нудота, загальний піздос

довга зима двадцять п'ятого, на тобі

шостий і сьомий — циклічний невроз

Можна почати, що я надто довго мовчав.

Але від цього хіба що стала жовтіша моя моча.

Я дістаю палець з своєї кишені.

Тисну до скроні, щоб показати, як і всі навіжені.

І я в цій когорті не важу ні граму,

не вивожу правди. Ось тобі реп від мігранта.

Злий, розчарований, слабкий, як сухе лист в листопаді.

О, зараз би через сухий та й на паті.

Просто посидіти на набережні і втикати,

як сонце за обрі ховає мої мрії і враження.

Привести себе до тями водою із річки.

Те, що я бачу навколо, це моїх думок відображення.

Я змінюю думку, світ змінює форму.

Я не жертва обставини, я нове створюю.

Негатив не має мети.

Він множить себе, якщо в нього віриш ти.

Легко говорити про позитивне мислення,

коли небезпека до тебе нічого не здійснює.

В такому випадку, як досягнути гармонії?

Як бути вдячним і не бути потворою.

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-sandbox

достатньо часто чую

що я вже дорослий

хоча цей поділ на дітей і ні

тупезна несинітниця в моїх очах

бо й не вважаю що я «виріс»

просто став більший

отримав досвід

кілька хвороб

відлуння сотень криків з голови

вони з минулого

але минулого нема

минуле тхне оманою

на дотик як вологе повітря

біля кафе

а я в минулому не був дитиною

просто беззахисним

але і зараз я не контролюю простір

наша домівка оточена тисячами сонць

готових кинути власну орбіту і спалить

местецтво, технології, прогрес

усе на що ми кілька тисяч років

молимось і мастурбуємо

ти кажеш я боюсь померти

я кажу, що люблю життя

і не люблю відвертість

і не люблю накази

і трьохзначні круглі числа

росте черешня на городі в мами збоченця

сонце для всіх світить яскраво — обрегочешся

в системі із клітин і кліток ми щось корчимо

уся галактика — розжарена пісочниця

граємо в ігри, але не ми, то на горі хтось грає

без персонажа вибору. ілюзія така є

зранку — до школи, в обід — робота, ввечері — лікарня

ми не керуємо нічим, намагатися марно

гра триває повільно, а з часом починає летіти

стаєм великі ззовні, по суті, маленькі діти

в нас живе все те, чого не повернути ніколи

зі смаком ванільного неба й ванільної коли

нас контролює все, що завгодно. І це печально

печально, що розуму тупо не вистачає

реклама, пропаганда, інфлюєнсери, зірки шоу-бізу

новини, бренди, соціум, страх і катехізм

скільки ще попереду рівнів? відкрите питання.

перший віддаляється швидко. але де ж останній?

зрештою, фінальний бос. бачу, це його поверх

після, на чорному екрані напис "game over"

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-hypnosis

Поміж прикладів і задач пустих

Пошук істини

Наздогнати раз і побачити

Тільки зі спини

Перетнути вбрід русло висохле

Де була вода

Загубити, знайти і залишити

Мир і злагода

Накопичити сотні і тисячі

Нерозв’язаних

В павутинні липкому висячи

На низу застиг

Залишається тільки розум нам

Неприкаянним

Чи присутнє ще вільне місце там

Після зла і мли?

Ми не встигли звільнити свої думки

Поневолені

І з під світла шарів проростає це

Тягне корені

Крізь зіниці очей, через розуми

Розповзається

Жодного лиця не минаючи

Жодного лиця

Проливає чорне поміж голів

Гіпнотизованих

Повертає віру до праху слів

На губах своїх

Келихи до країв пусті, до дна

Випиваючи

Вибору нема, пігулка одна

Вибору нема

А коли все закінчиться, нарешті

Ми збагнем, що нас залишилось мало

І що чорна потвора простягує клешні

Норовить затягнути під свою владу

Кропива обпікає шкірний покрив

Емпіричністю

Це доведено нам і без зайвих слів

Через біль митцю

Відкривається щось незвідане

І горить вогнем

Випробовуєм силу імені

І дотошність ген

Через сотні літ, мільярди мрій

Покалічених

Може, врешті, прийде фінал сумний

Все закінчиться

На останній ноті зависне світ

Не розв’язаний

Монументи міст, пам’ятки доріг

Лиш бетон німий

І зіллються всі голоси в один

Першоджерело

У повітрі нуль, не в ціні бензин

Досягнуте дно

Там нема вини, тільки смерті факт

Голосів луна

Між пітьми нічим та світлом брак

Тиша голосна

Ми не встигли звільнити свої думки

Поневолені

І з під світла шарів проростає це

Тягне корені

Крізь зіниці очей, через розуми

Розповзається

Жодного лиця не минаючи

Жодного лиця

А коли все закінчиться, нарешті

Ми збагнем, що нас залишилось мало

І що чорна потвора простягує клешні

Норовить затягнути під свою владу

А коли все закінчиться, нарешті

Ми збагнем, що нас залишилось мало

І що чорна потвора простягує клешні

Норовить затягнути під свою владу

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-den-den-den

Тіп хотів померти молодим

Та не від кулі, а від наркоти.

Відлуння девʼяностих,

та хто наші рок-зірки?

Поки кєнт сидить тихенько,

Я дивлюся на птахів.

День малює силуети сонцем,

Смердить формалін.

Так хотілося стати заможним,

А не навпаки.

Музика пестить тривожність.

Від молитв самі гудки.

Біжим наосліп одне з одним — навипередки.

Відтворюємо ритм.

Кажу собі можна, але

Луна каже ні (ні).

Макітру розвернуло

наче в сплячих кажанів.

Посмішка у відпустці.

Погляд оскаженів.

Тупі проблеми живих.

Як не вмерти від нудьги,

Але померти молодим?

Коли тверезий і тупий —

Ремінгтон не знайти…

Тут не ті широти

І ліцензії не ті.

Всі претензії на стіл.

Відцвіли твої гортензії,

Прикинь!

Вже нема любові і нема журби.

(І нема журби)

Тільки бурі пилу

Та забруднення води…

А так нема журби

А так нема журби

А так нема журби

А таааак

в дитинстві питали коли, ким хочу стати

я затискав кулаки і за ховався тата

маленька кімната. як тоді не було

так і нема куди тікати

запрограмований жити у злиднях

ще би не питав, де перерва обідня?

ціни би не було. а ми допоможемо

зробимо кожного з іншими схожим

напевно я сам, дякую щиро, блядь

я відчуваю щосекунди це шкірою

сонце не пестить, рахунки — застрелься

співаю собі тихо дуже: "киріе елейсон"

хто б не казав, а я б не подумав

шукає як розум собі порятунок

не перший ґатунок і навіть не в трійці

недосолив трохи ти. бахай, не бійся!

день, день, день, то не дзвони, так летить час

я пам'ятаю все, але ніби не про нас

пишу, коли не кайф. випускаю, коли пізно

день, день — не поспішаючи кую залізо

день, день, день

(протермінування за кредитом)

день, день, день

(ой, а ціна вже виросла)

день, день, день

(куртку ще можна носити)

день, день, день

(у вас на карті все з мінусом)

день, день, день, то не дзвони, так летить час

я пам'ятаю все, але ніби не про нас

пишу, коли не кайф. випускаю, коли пізно

день, день — не поспішаючи кую залізо

день, день, день

(немає жодних гарантій)

день, день, день

(законопроєкт прийнято)

день, день, день

(працюй на своїй всратій)

день, день, день

(для вас зробимо виняток)

день, день, день

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-dotla

Деколи просто стає сумно і якось так важко

Не розумно. Якби бухав, то випив би цілу пляшку

Навколо все дратує. Їбуче буденне шапіто

Біт noteaf’a візьму. Однаково, не помітить ніхто

Падаю стрімко в якусь безодню. Тунелями темними

Потуги, бажання здаються даремними…

Навіть не хочеться писати букви ці і зміст шукати в них

А пальці далі друкують потік думок сумних

Сісти би на ліжко, чи випити теплого чаю

Натомість, картотеку депресивну в голові гортаю

І як на зло, чим далі, тим папки веселіші

На кожній дата і привід. Провалююсь все нижче

Руки опускаються. І кольори втрачають зміст

Привіт тобі, братішка. Ти, я бачу, оптиміст?

Чи скоро цей туман розійдеться? Не можу знати

Та й надто пізно вже. До завтра. Я лягаю спати

Тихо. Світло зникає. В мене все ще душа є

Віднайду, заховаю два крила

Нехай мені насниться паперова в’язниця

Я запалю сірник і — палай дотла

Палай дотла

Та нічо, нормально все. Просто день — такоє

Як і кожен інший — вкритий пеленою

І вчора теж “таке”. І завтра, напевне

Та хоч живий-здоровий! Нарікаю даремно

Тільки б ніхто не питав — як справи, братан?

А ти вже чув? Помер цей, ну, як його там…

Одна втрамбована тропа через район осінній

Такий собі трамвай, без водія в кабіні

Солодкий чай, якийсь не такий вже й солодкий

У тілі не залишилось цілої проводки

Всі нерви вигоріли, ніби то так по-дефолту

Я покладу свої слова туди, на верхню полку

Якщо знайдеш колись, то відкоркуй, послухай

Там схований хороший стаф і для твого вуха

А я, тим часом, потрапляю в летаргічний сон

Уявними крильми махну і перетну кордон

Тихо. Світло зникає. В мене все ще душа є

Віднайду, заховаю два крила

Нехай мені насниться паперова в’язниця

Я запалю сірник і — палай дотла

Палай дотла

Палай дотла