keeroo

Слухай трек на інших платформах:

https://fanlink.tv/keeroo-c23-odnym/

Усе, як завжди іде неспішно,

Висне поміж численних днів,

Серед історій міста.

В яких кожен із нас,

Залишить своє місце.

І може зможе більше,

Або застрягне, як всі.

Ааа, моє життя —

Весна і сніг в одному флаконі.

І, певне, стане кожному любові і болі.

Попри усе, я досі повний собою, як чуєш.

Попри усе, я досі не вірю нікому, як чуєш.

Бо завжди були люди,

Люди знайомі і дикі.

Люди приходили, брали і я давав їм останнє.

Хтось називав мене друг, хтось кликав коханий.

І це так смішно…бо я називав їх так само.

Ееей. Там де слова гучніші за дії.

Ваші обійми, ніби ножі мені.

І(а) страшно…куди не біжи,

Серед усіх лишитись одним.

Лежачи на канапі дотягнутись рукою,

Як не до зір, то хоч до музла в телефоні.

Для когось щастя, то коли є кохання і діти,

А щодо мене? То струни і проект відкритий.

Горнятко чаю, цигарка, кілька нулів,

І я спокійний, ніби Вішну у водах снів.

Все так повільно, розмірено в моєму вимірі,

А я й не проти…блукаю тут в пошуках імені.

Дедалі важче серед людей, на лоні миру,

Зустріти посмішку в натовпі, не фальшиву, а щиру.

Коли малий був, то кожен по-справжньому друг,

А де вони тепер? Навколо тільки бруд.

Якщо ти поруч десь, справжнє, дай хоч знак.

Бо в цьому сірому “сьогодні” не можу ніяк,

Злапати в руки хоч краплю тепла і надії,

Ваші обійми ніби ножі мені…

Слухай трек на інших платформах:

https://fanlink.tv/keeroo-honest-stabilno

Я дивлюся на стіни радий що вони є німими

Зберігаю свої два центи витрачайте копійки в торговому центрі

Я не хочу в це втручатися я не хочу цього прошу

Мати справу з проблемами які не вирішують гроші

Посміхнутися тобі в обличчя ніби ми це говорили вчора

Не можу мати з вами рукостискання

Я бачу кігті

Вони хочуть шматок а натомість беруть все до крихти

Дивися якщо люди брешуть то що вони в світ несуть і коли пригальмують

Підіймаю очі до гори там небо хмари птахи чари

Навколо мене стільки людей які цього не помічають

Ти-ти-тригерить ти-ти-тригерить

Шукаю вимикач щоб ніхто не почув мій крик

Все стабільно. Немає тікати причин

Зайнятий вічно нічим. Кожний наступний почин

Все стабільно. І років 40 потому —

Головне, щоб живий, головне, щоб притомний

Вже котрий раз відкладаю щось “на потім”

Плани будую, розписую. Сам в болоті

Проїбав кредит оплатити? Банк на дроті

Руки на капоті. Збирай, кажуть, підгон босоті

Сядеш міцно. Вийдеш пізно. Треба то?

Непомітно ліпше гуляй, містер ніхто

Містом в пальто. Спати вальтом з кимось

Капці за сто. Трохи кешу з’явилось

Книжка пише — вчитись треба добре. Точно

Я не з тих мудрих. Забив хуй заочно. Ще в школі

На зорі “А” території. Скіпнув купу теорії

Уникаючи бутафорії

Трабли були завжди зі мною. Якийсь дивний

Не мудрий ніхуя і ні разу не спортивний

Поглинула тільки музика і вже з кінцями

Ще би виріс багатим, на радість мами

Це, тіпа, трек про бабки. Але навиворіт

Тьолки і тачки в кліпах людей з інших орбіт

Та й дівчат я тьолками не кличу, здебільшого

Якщо самі не доведуть мені іншого

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-nafta/

В мене всередині нафта.

Чорніа, в’язка, німа.

Схожа на цю весну,

Що тече з нізвідки туди, де немає краю.

На цю німоту, зав’язану на русі,

На схожості та відмінності,

На відстанні терпіння.

Наголоси незворотності виводять на зовні,

Інстинкти та травми.

Той, хто нічого не вартий

Часто не може укласти собі ціну.

Яка не має жодного відношення до цінності.

Рецесія з тонами дихотомії не прийде відразу,

Вона повзе здалеку і окупує так, як вміє.

Так, час — це кат. І він же — жертва,

Яка в низці символізму вихоплює знайомі прийоми,

Опору, та моделі поведінки.

Але неминуче відбувається,

І станеться знову і знову.

Щоб нагадати, що немає початку і кінця.

Є тільки зліпок реальності,

Що робивається знову і знову.

Я тобі, брат, відповім.

З іншого боку простору спільного, нашого.

Коли вляжеться дим…весь,

А зі спинки відмиється чужорідне — “окрашено”,

Тоді ми почнем спочатку,

Не з самого, бо були чекпоінти.

Може ми до тебе. Напевне варто.

Чи ти до нас на поїзді.

В будь-якому разі,

Ми не зійшли з дистанції.

Принаймні поки що,

Принаймні, не на цій фразі.

Я не буду копати глибоко,

Ти достатньо черпанув намулу з дна.

Був спокій колись, а тепер око за око,

Наші слова і струни, висока стіна.

А всередині та сама нафта — чорна, в’язка, німа.

Невидимою ниткою тягнеться час. Чи його нема.

Я більше не відчуваю. Та й немає тепла, щоб гріло.

Так однаково і в одночас по-різному…старіє тіло.

Попри новини, попри галмурні вітрини,

Ми завмерли, рухаючись до кінця.

У більшості — немає лиця.

І це не дивно. Спочатку були роки, тепер години.

Багато хто не реагує на крик,

Кажуть — “Не страшно більше. Я вже звик.”

Слово “біль” почало втрачати сенс,

Як і слово “сенс”. Зрештою, це просто знаки.

А розуміння — процес.

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-naranok/

Чуєш? Ей! Тримайся до останнього, воїн!

Прости, що я так мало був поруч з тобою.

Я б і не зміг більше. Навіть, якби хотів.

Це пояснити, не вистачить, ніяких слів.

Бляяядь, як було боляче тоді! Сука!

Я і не знав, що очі можуть такими бути.

Вони мені сказали значно більше,

Ніж я колись читав і бачив у кіно, звісно.

Це як останній абзац, і без підпису кома.

Чи як гармонія зависла на нестійкому.

Напруга зростає. Кричати — не допоможе.

І тиша стала мертвою. Прийми його, Боже.

Усвідомити. Призвичаїтись.

Прийняти, зрештою. Більше не маятись.

Але очі ті в темному коридорі,

Ніколи не зникнуть. Будуть на повторі.

Ей! Гукаю вночі.

Тиша померла. Кричи, не кричи.

Спати вже пізно, а прокидатись рано.

Туман зникне на ранок.

Ну і що ти там? Так, а я що тут?

Збудував і не помітив свій п’ятий кут.

Клятий спрут! Вічний твій атрибут — забирати,

І затягувати хомут.

Як після бою, після сонця заходу,

Я намагаюсь пригадати свою природу.

Знайти ті листи. Пігмент вицвітає, розпливається,

І я вже не пам’ятаю,

Коли це було і як тоді боліло.

Останнє діло. Повільно холоне тіло.

Якось так швидко. І що я сказав востаннє?

Все не по-справжньому. Далі все наростає!

Туман і темрява, холод, тиша і вогкість,

Нічого після. Просто очі просохли.

Я не прощався. Всередині тепло не гасне.

Ти будеш жити там і тут, одночасно.

Сорок строк. Ніби так мало й так багато,

Всього сказано. Ще більше хотів сказати.

Та я б не зміг. Навіть, якщо хотів.

Це пояснити, не вистачить, ніяких слів.

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-spokyi/

Всі за чимось женуться. Ну так же?

Робота, бабки, сім’я, тачка заряджена.

Забуваємо серед цього шуму навколо,

Про те, що й насправді коштує дорогого.

Мене, здебільшого, нічого не хвилює на волі.

Окей, тиск трохи, страхи, головні болі…

Але то внутрішнє. Вам і не помітно збоку.

Так а чим ще паритись, йопта? Решта — нівроку.

Коли спокій приходить, а то буває не часто,

Торчу так, як ніхто і не мріяв торчати!

Похуй погода. Тривога не дається чути.

В моєму світі спокій — це дорожче валюти.

На скільки важко досягнути мені цього стану,

На стільки ж легко провалитись в гірку оману.

У мене купа ритуалів зранку і перед сном.

Навряд вони працюють. Але мені не в лом.

Роботи багато, а бабок мало всю дорогу.

Напевне я не розумію, як молитись Богу.

В черговий раз — не скаржусь, констатую тупо,

Це все про мене, про мою внутрішню залупу.

Коли у тебе за розкладом ранкова пробіжка,

Я тільки пару годин, як добрався до ліжка.

Ночами в музиці. Біти, тексти і звуки.

Комусь то дивно, а в мене лиш до того руки.

Вроді як проливаю на себе світло в терках,

Але то більше для власних потреб. Я ж не репер.

Коли щось болить, радує, або бентежить,

Я викладаю “на папір”. Слова йому належать.

Біток на лайтах. Голос теж на расслабоні.

Я вільний від людей, шукай мене, як вітра в полі.

Відпочиваю, насолоджуюсь, поки є чим.

Нема дипломної роботи? Та і хєр би з ним.

Одне сумно — це не на довго. Тільки на мить.

Від того напрягаюсь і тому душа болить.

Не їби мені голову своїми звуками, дядь,

І без твоєї інформації вуха гудять.

Приправа, то не основна страва. А шкода.

Чого мало, те дорожче. В тому-то і біда.

Не потрібен рижик на шиї, з пробою високою,

Якщо в голові і серці немає спокою.

Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-zayob/

keeroo:

Щось якось так заїбався…все якось так лінь.

На перекур зібрався? Та хоть куртку накинь.

Та ну нахуй, впадло мені. І не тільки за куртку.

Базар за всю фігню. Помовчи, ти, придурку.

Посперечатись із собою, то завжди цікаво.

Хто першим скаже і хто кому дав яке право.

Бути, не бути — ось головне запитання.

І хто би обірвав ці вибору муки, страждання?

Помити треба посуд. А ще, пропилососити.

Чи може краще похуй і далі філософствувати?

Я ніби десь не тут, у далекій нірвані,

Ну а насправді і досі лежу на дивані.

Мина година, за нею не бариться друга.

Нічого не міняється, в мене і мого друга.

Мій друг, то я. А його друг, то мій друг.

Так і спілкуємось. Не знаю, що то за недуг.

Зате в любому спорі, я виграв полюбому.

Нема розлому. На цьому не підхоплюю втому.

Вмикаю пісню знайому сам собі самому,

Я цей поїхавший чєрдак не покажу нікому.

sidorskyi:

В двадцять один нуль нуль вже маю бути на пероні.

Пакую у фольгу канапки з папероні.

Barry White на фоні, за вікном видніють "Позняки".

Час піджимає через власні ж косяки.

Пішим ходом до метро, а звідти до Вокзальної.

Краще б їхав на таксі, так без їбатні моральної,

метушні банальної, які не входять в плани,

і на душі б спокійно, а не сіль на рани.

А якщо чесно заїбався бути пасажиром,

Кататися туди-сюди та лаве транжирити.

Дочка напевно в ахуї зі свого батька,

Ще трохи та прийме за чужого дядьку.

Вкинув в себе мухомор перетертий в порошок,

Щоб не злетів з котушок черепний мій коробок.

Від нав'язливих думок — 2 табли Гліцину.

Сам себе загнав в куток, через цю рутину.

Прикол у тому, що я нікуди й не збирався.

Лежу собі на ліжку, сам від себе заїбався.

Тепер я знаю точно, що то в мене за недуг,

Скажу тобі одне: не їби собі мозги мій друг.

Слухай трек на інших платформах:

https://fanlink.tv/keeroo-dogonyalki/

Голова наздоганяє. Тікай, не тікай.

Потрапляю в ті тенета стопудово, а не в рай.

Чого так грузно все, га? Ну давай, спитай!

Нема про що балакати. Наразі, качумай.

Я пояснювати заїбався. Скільки вже можна?

Свої заморочки внутрішні є у кожного.

Тому мовчу тепер. І ти помовчи.

Далеко не від всіх дверей у нас є ключі.

Мені, блядь, сорок скоро. Толком немає вмісту.

Досі не в курсі, ким я бути хочу, коли виросту.

Стою на посту. Охолоджую помсту.

Кому і за що, не знаю поки. Час впусту.

Повторюю собі, як мантру — найкраще попереду.

Відчалив давно ніби, досі ще не бачу берега.

А чи хочу бачити? Питання, як і море — відкрите.

Щоб тільки витримало всі вітри моє “корито”.

Мене не буде носити по барах,

Лиш на радарах короткий спалах.

Дуже не часто, як срібло у хмарах.

Давно по парах розбиті всі, по своїх чварах.

Я не питаю, що там в кулуарах.

(І не цікаво, що там в кулуарах).

Нас всіх оточує реальність. Брудна і вродлива.

Для кого кайфово, а кому на голову злива.

Затамувавши подих, кожен очікує дива.

ДивА? Дива! І дивА і дИва.

Мене страх переслідує. Уже не перший рік.

А я і досі, зізнаюсь, його не переміг.

Терапевти, таблетки, медитації, молитви,

В душі не їбу, та що я кому завинив-то?

Навіть от зараз, от в цей конкретний момент,

Коли ти слухаєш цей досить дивний куплет,

Мене накрити може. Проклинаю останнє.

Дай тобі боже, не бути, бля, в такому стані.

Кожен може “заварити” про себе репу.

Це тіпа терапія. Викладати трабли по куплету.

Принаймні для мене. Чи я так хочу поки.

Відверто похуй, що подумають. Мені би спокій.

Ну добре, добре. Не буду згущувати фарби.

Не так погано все може і я базарю марно.

Але для мене це “реально”, а інколи “не”.

І полюбе моя башка мене наздожене.

Слухай трек на інших платформах:

https://fanlink.tv/keeroo-pryazha/

В пошуках балансу. 23й рік.

Нема що сказати? Помовчи, послухай.

Повільно, без напрягу пливе думок потік

Два тіпа падають тобі на вуха.

Як за розкладом, сука — в скроню цвяха!

Голова бідолаха. На холодну плаху кладу невдаху.

Якого дідька це відбувається знову і знову?

Проблеми всі від голови і нервів, полюбому.

Люди так кажуть. А я й не заперечу нічим.

Сиджу мовчки, один по-вовчи, вдихаючи дим.

Музика виручає дуже. Якби не вона,

Не знаю, ким би і де би я був і чия тому вина?

Ніяк не можу в’їхати, то я стою, чи світ навколо?

Дуже повільно стікають цифри світлофора.

Я ніби замкнений між двох навушників своїх —

Замок для чужих. Нервовий сміх закутий в гріх.

Є кілька людей, заради яких готовий гребти,

Через високі хребти, щоб ліки для ран знайти.

Якщо і ти маєш таких, то я радий за тебе!

Вони на связі всю дорогу, а більше й не треба.

Отак ідеш по вулиці, тане сніг на обличчі,

І здається, що ось-ось тебе хтось покличе.

А насправді, всім похуй. Хто б ти не був і де.

То твоя уява малює, пряжу з думок пряде.

Голову не опускаю. На серці лід. Як Кай я і камінь.

Сліди зима замітає. Я каюсь.

До Бога звертаюсь щоночі, як раниить бодай хтось (на похуях),

світ за очі туманні.

Не рай тут. Не сам і сам — дві сторони медалі, знай це (знаю).

Недбало в ломбарди. Матерії мало.

Набрався невдаха! І ще одне "завтра".

До чортиків, як же дістало!

Куди ви пропали? Ви всі як знали!

Кляті виродки! Знову до долу. І На папір лаюсь.

Він більше знає. Божевільний кажуть, поза очі в'яжуть,

Як терези до плазми екрану,

Чорнил кольором тануть.

Пропаганда. Ті самі канали.

Знову самому. Бетонні коробки.

В Холодну і мокру. Погода — ні до чого.

Від думок в голові тону. Голодний і морок.

Ідіот Оскар дістав. Ваші вірші з лікарень.

Я часто марив і про Почуття.

Буревій на душі і шквали. А чого ви чекали?

З дурки літературу просувають роками.

Я в душі змиваю все те, чим так давно марю —

далеко не Авель.

Отак ідеш по вулиці, тане сніг на обличчі,

І здається, що ось-ось тебе хтось покличе.

А насправді, всім похуй. Хто б ти не був і де.

То твоя уява малює, пряжу з думок пряде.

Як почалось, так і закінчилось, йопта!

Keeroo, svov — Франик.

Слухай трек на інших платформах:

https://fanlink.tv/keeroo-fcikli/

Страшно, що хтось крім тебе живе в пустій голові?

Кінчай жерти, димити, мазати, пити.

Важно, шоб був хтось, крім цих речовин в житті.

І це банально, але буде легше жити.

Стрімголів бігти рішати розкумаритись шось,

— це твоя функція на день наступний, після.

Потім на дно впасти. Потім ще раз. Здалось,

що світ море вилив у ліжко, бракує кисню.

В циклі цьому жити, мати спокій по годиннику,

тільки шукати знову метал.

Зверху, труби вбиті, open up низ, опустив руку,

натиснув, відпустив, почекав.

При кращому розкладі, загнешся тихо, швидко.

При гіршому — стрьомно навіть уявляти.

Стопка паперів, діагнозів різних, бридко.

Вже можеш вішати вінок на девері хати.

Всі, хто навколо був раніше, зникнуть, як сон.

Спроможність бути людиною — на нулі.

Жити автономно — не варіант, ти вже клон,

І тисячі таких, як ти на землі.

Ладно, забий хуй. Читай, слухай, що хочеш.

Не маю досвіду, але бачу збоку.

Всім давно ясно, як бажаєш, так і дрочиш.

Це ж на поверхні, йопта. Не так глибоко.

Я колись бачив, як заживо гнили люди.

Вались далі. Міксуй ще більше дєрьма.

Пускати в себе чуже ніхто в глузді не буде.

А крім тебе в кімнаті нікого і нема.

Один мій кєнт сказав фразу — “марево дауна”.

Мені здається, він помилився терком.

Дуже влучно описує цю, блядь, нарко-фауну.

Пора закінчувати, зайшов вже досить далеко.

Яд солодкий розливається тілом,

Пригадай тільки, як ти днями ледь не подох.

Ліпше допоможи комусь (собі), займись ділом.

Для цього треба просто, зробити крок.