Слухай трек на інших платформах:

fanlink.tv/keeroo-sandbox

достатньо часто чую

що я вже дорослий

хоча цей поділ на дітей і ні

тупезна несинітниця в моїх очах

бо й не вважаю що я «виріс»

просто став більший

отримав досвід

кілька хвороб

відлуння сотень криків з голови

вони з минулого

але минулого нема

минуле тхне оманою

на дотик як вологе повітря

біля кафе

а я в минулому не був дитиною

просто беззахисним

але і зараз я не контролюю простір

наша домівка оточена тисячами сонць

готових кинути власну орбіту і спалить

местецтво, технології, прогрес

усе на що ми кілька тисяч років

молимось і мастурбуємо

ти кажеш я боюсь померти

я кажу, що люблю життя

і не люблю відвертість

і не люблю накази

і трьохзначні круглі числа

росте черешня на городі в мами збоченця

сонце для всіх світить яскраво — обрегочешся

в системі із клітин і кліток ми щось корчимо

уся галактика — розжарена пісочниця

граємо в ігри, але не ми, то на горі хтось грає

без персонажа вибору. ілюзія така є

зранку — до школи, в обід — робота, ввечері — лікарня

ми не керуємо нічим, намагатися марно

гра триває повільно, а з часом починає летіти

стаєм великі ззовні, по суті, маленькі діти

в нас живе все те, чого не повернути ніколи

зі смаком ванільного неба й ванільної коли

нас контролює все, що завгодно. І це печально

печально, що розуму тупо не вистачає

реклама, пропаганда, інфлюєнсери, зірки шоу-бізу

новини, бренди, соціум, страх і катехізм

скільки ще попереду рівнів? відкрите питання.

перший віддаляється швидко. але де ж останній?

зрештою, фінальний бос. бачу, це його поверх

після, на чорному екрані напис "game over"