У новому епізоді, записаному в межах МОТ, ми говоримо про його новий етап — аудіосвітловий артпроєкт «Примарна поезія [Київ]» іспанського митця Пабло Вальбуени. 10–12 листопада він реалізував його в Києві спільно з командою don’t Take Fake. Подію презентує одна з найбільших європейських криптобірж з українським корінням — WhiteBIT.

Три знакові пам’ятники перетворили на інсталяції, в яких пульсації світла синхронізували з голосами 11 важливих українських поетів та поеток, які зачитали 40 власних віршів. Більше про проєкт читайте в нашій спецтемі.

У цьому подкасті, який виходить за підтримки WhiteBIT, ми говоримо з куратором поетичної частини «Примарної поезії» — українським поетом та перекладачем Остапом Сливинським як про українську поезію загалом, так і про відібрану спеціально для проєкту.

За його словами, попри те, що вірші звучатимуть на просторих площах, вони «геть не є майданними, а радше камерними й інтимними». Кожна з цих поезій — свідчення воєнного часу, яка водночас документує події сьогодення і служить реальними доказами злочинів росіян.

Також говоримо з Остапом про конкретні трансформації, що відбулися з українською поезією після 2014 року: її функції, форму, авторів і чи легко розуміти її читачам за межами України.

Понад сто років тому бельгійці, німці, французи та британці розвивали економіку Донбасу. Зрештою, так зародилися нові поселення Остгейм, Лібенталь, Нью-Йорк, Блюменфельд, Бунге, Марієнталь, а на карті з’явилася і Юзівка, яку заснував британський підприємець Джон Г’юз і яку пізніше перейменували в Донецьк.Режисер документального фільму «Євродонбас» (у прокаті з 21 вересня) Корній Грицюк досліджував метаморфози рідного регіону й виявив, що, наприклад, кінотеатр у Лисичанську збудували раніше, ніж у Києві, а рівень життя був значно кращий, ніж у будь-якому іншому регіоні України.У цьому епізоді говоримо з Корнієм про культурний, економічний, релігійний вплив Європи на Схід України, як вдалося зняти Донецьк після 2014 року та як Володимир Зеленський майже зіграв президента в дебютному фільмі Грицюка.

З різних причин протягом тривалого часу левова частка жанрової літератури на українському ринку імпортувалася з Росії. А україномовні автори белетристики писали російською, щоб мати більший комерційний успіх. Та протягом 2010-х українська, а головне україномовна жанрова література наростила м’язи й щороку пропонує щонайменше кілька десятків якісних книжок. Серед них точно знайдеться дві-три в жанрі фентезі. Саме про цей жанр літератури ми й поговоримо в новому випуску спеціальної серії подкастів DTF Magazine, присвяченому феноменам української культури.

То яке воно — українське фентезі? З чого починався цей жанр в Україні, хто його формує нині, чому свого часу українське фентезі було переважно російськомовним і як позбулося цього. І як так сталося, що сліди фентезі можна знайти навіть у нефентезійних Жадана та Андруховича.

Про це й не тільки розповідає письменниця, авторка фентезі-романів «Дім солі» та «Лазарус», а також співзасновниця проєкту українських письменниць-фантасток «Фантастичні talk(s)» Світлана Тараторіна.

Хоч багато хто досі не розуміє, як працюють цифрові активи, все більше людей роблять перші кроки назустріч криптовалютам. Цьому сприяє діяльність і таких платформ як WhiteBIT, що дають змогу новачкам швидко опановувати нові технології. Щодня користувачі криптобірж проводять сотні тисяч транзакцій, продають сучасне мистецтво, допомагають закрити збори на підтримку ЗСУ або підтримати ініціативи з відновлення пошкоджених артоб’єктів, яку, наприклад, реалізує і проєкт МОТ від don’t Take Fake.

Про феномен стрімкого росту технології говоримо в нашому подкасті із CEO WhiteSwap, одного з проєктів компанії WhiteBIT, Михайлом Белевцовим. Також у розмові розбираємо вплив держави на криптовалюту, як старше покоління реагує на біткоїн та чому NFT схоже на колекціювання кросівок.

WhiteBIT — компанія, що допомогла втілити ідеї don’t Take Fake у реальність, зокрема зреалізувати проєкт «Модуль тимчасовості». «Україна — батьківщина абсолютної більшості наших працівників. Культура є важливою частиною ідентичності. Саме тому, коли організатори МОТ звернулися до нас на етапі ідеї, ми не сумнівалися, що підтримаємо проєкт. Ми хочемо, щоб ця виставка надихнула всіх українців та допомогла у відновленні артоб’єктів, які постраждали від воєнних дій», — пояснюють у WhiteBIT, чому для них було важливо підтримати МОТ.

▫️ Коротко про WhiteBIT. Одна з найбільших європейських централізованих криптобірж родом з України. Бренд підтримує культурні, гуманітарні та освітні проєкти. Серед останніх — «Курс із криптограмотності» спільно з «Дія.Освіта», сертифікатна програма «Технології блокчейн» для магістрів у Києво-Могилянській академії, а також курс із трейдингу від WhiteBIT і Cryptology. Проєкти криптобіржі допомагають розповісти про Україну всьому світові, а також підтримати її захисників.

У 19 сторіччі у Харкові видавали «Енеїду» Івана Котляревського, до того — Сковорода присвячував цьому місту свої «Харківські байки», на початку 20 сторіччя сюди переїжджали київські та дніпровські поети й письменники, бо все найцікавіше відбувалося саме в Харкові.

До речі, український інтелектуал, мовознавець, літературознавець та харківʼянин Юрій Шевельов виділяв чотири Харкови. Третій, за його словами, був Харковом «Хвильового і ВАПЛІТЕ, Курбасового "Березоля", виставок АРМУ в залях колишнього манастиря, непримиренно-палких диспутів у Будинку літератури ім. Блакитного на Каплунівській, Курсів сходознавства, українського студентства, українського походженням, душею, програмою і прагненням, поволі українізованих заводів і установ, неповторний, невідтворний, сповнений життя і безумудерзання. Третій Харків, Харків нашої молодої молоді».

Ким були люди, що формували Харків, у що вони вірили, чого хотіли і яким бачили місто, та як їм вдалося зробити його справжнім культурним феноменом, який вплинув на українську культуру загалом? Про це у новому епізоді нашого подкасту говоримо з літературним критиком, літературознавцем та науковим співробітником Харківського ЛітМузею Євгенієм Стасіневичем. Він до того ж вважає, що уже встиг відбутися і пʼятий Харків, і ми перебуваємо десь на початках зародження шостого.

▫️ Цей епізорд записано в межах проєкту МОТ. Що таке MOТ?«Модуль Тимчасовості» — новий тимчасовий культурний простір у Києві від команди don’t Take Fake. У двоповерховій конструкції, збудованій з 27 контейнерів-модулів, протягом трьох місяців (з 17 лютого до 14 травня) відбуватиметься виставка за участі 28 художників з 10 країн та серія спеціальних подій. У такий спосіб команда хоче продемонструвати, що в Україні навіть під час війни можливі масштабні культурні проєкти, а також зібрати кошти на відновлення культурних інституцій, які постраждали внаслідок російської агресії. Докладніше — в нашому спецпроєкті https://donttakefake.com/don-t-take-fake-predstavlyaye-mot/

Другий фільм — виклик для режисера. Особливо, після успішного дебюту. В Україні ще однією з проблем на шляху до другого фільму стає фінансування — особливо у часи війни, коли державна підтримка відсутня і доводиться звертатися по допомогу у європейські кінофонди. Втім, обидві перешкоди не завадили режисеру хіта «Мої думки тихі» Антоніо Лукічу завершити нову трагікомедію «Люксембург, Люксембург», яку почали знімати у 2021 році.Його новий фільм — історія про братів-близнюків (Аміль та Раміль Насірови з «Курган&Агрегат»), які їдуть до Люксембурга на пошуки батька. Прем’єра фільму відбулася на другому за важливістю конкурсі Венеційського кінофестивалю «Горизонти», а українську прем’єру організували в Близнюках на Харківщині, рідному селі Насірових.В цьому епізоді говоримо з Антоніо Лукічем про виклики другого фільму, маму як головну критикиню, кастинг автомобілів на метро Лісова та яким би міг бути голлівудський ремейк «Моїх думок тихих».

2014 року Україна гучно заявила про себе на міжнародних кінофестивалях з німою драмою «Плем’я» Мирослава Слабошпицького, яка здобула більш ніж 50 нагород на різних кінооглядах. Далі ледь не щороку на фестивалях так званої великої трійки — на Берлінале, у Каннах і Венеції — відбувалися прем’єри українського кіно.

2022 року на Каннському кінофестивалі показали два українські фільми: «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука та «Бачення метелика» Максима Наконечного, а у Венеції прем’єрували «Люксембург, Люксембург» Антоніо Лукіча (режисер хіта «Мої думки тихі»). Що вже казати про Берлінале, на якому не лише показували наші стрічки («Ти мене любиш?» Тоні Ноябрьової, «Це побачення» Надії Парфан, «Ми не згаснемо» Аліси Коваленко та інші), а й кіно про нас («Суперсила» Шона Пенна, «В Україні» Томаша Вольського та Пйотра Павлуся).

Ми зустрілися з режисером, сценаристом і співзасновником продакшен-компанії Tabor Максимом Наконечним через рік після каннської прем’єри його дебютного ігрового фільму «Бачення метелика», історії про аеророзвідницю, яка повернулася додому з російського полону.

У цьому епізоді нашого подкасту про українське кіно на найважливіших кінофестивалях світу говоримо про крінж від нескінченних овацій, фестивальну елітарність та про те, що дає авторам фільмів перший показ на кіноогляді класу «А».

Також читайте більше про фільм у нас на сайті: ▫️ Що писали критики та іноземні медіа про «Бачення метелика» https://donttakefake.com/bachennya-metelika-shho-kazhut-kritiki-pro-debyutnu-dramu-maksima-nakonechnogo/▫️ Наше інтерв'ю з виконавицею головної ролі у «Баченні метелика» Ритою Бурковською https://donttakefake.com/aktorka-rita-burkovska-mi-nosiyi-inshoyi-kulturi-j-ne-mozhemo-grati-yak-vchiv-stanislavskij/▫️Інтерв'ю з режисером фільму Максимом Наконечним напередодні прем'єри в Каннах: «Цей фільм — пошук орієнтиру для травмованого війною суспільства»https://donttakefake.com/hochetsya-buti-superagresivnim-ale-ne-varto-rezhiser-maksim-nakonechnij-pro-uchast-u-kannah/

Хто з міжнародних глянцевих медіа першим зайшов на ринок України? Який вплив мали російські офіси на українські редакції? Як запускали Vogue в Україні і чому не обійшлось без козаків у шароварах? Як еволюціонував глянець в Україні? Завдяки чому він став справді незалежним?

Про це, а також про «хохлів, які захотіли самостійності», закулісні історії з життя українських модних медіа та найкращі обкладинки говоримо в новому епізоді спеціального подкаст-проєкту DTF Magazine з Сонею Забугою та Лесею Донець.

Соня Забуга — головна редакторка журналу ELLE Україна.

Леся Донець — піар-консультант, ведуча телеграм-каналу «З усіх сил», в минулому — журналістка та редакторка українських версій Esquire та Buro 24/7.

▫️Що таке MOТ?«Модуль Тимчасовості» — новий тимчасовий культурний простір у Києві від команди don’t Take Fake. У двоповерховій конструкції, збудованій з 27 контейнерів-модулів, протягом трьох місяців (з 17 лютого до 14 травня) відбуватиметься виставка за участі 28 художників з 10 країн та серія спеціальних подій. У такий спосіб команда хоче продемонструвати, що в Україні навіть під час війни можливі масштабні культурні проєкти, а також зібрати кошти на відновлення культурних інституцій, які постраждали внаслідок російської агресії.

Докладніше — в нашому спецпроєкті https://donttakefake.com/don-t-take-fake-predstavlyaye-mot/