Я люблю тебе,

тому що все змішалося —

і вітер хитає руді поїзди

по всій країні

з кінця в кінець.

І все ж

з того, що мене оточує,

я люблю запах твоїх парфумів

і вулицю, якою ми йдемо,

люблю робити тебе щасливою

і розуміти раптову ніжність твого тіла,

люблю наші прості і точні слова,

що означають предмети,

яких ми торкаємось,

музику для танців і спогадів

і посмішки друзів,

які кажуть, що нам пощастило.

Але іноді

я зустрічаю тебе

вже лише випадково

в натовпі,

серед парасольок і вологих плащів,

зупиняю,

слухаю твої докори

і запрошую разом провести вечір,

і згодом,

залишившись наодинці,

ми замовкаємо,

тільки півколами

падає світло

на наші обличчя.

~ Аттила Могильний