Що робити, коли тебе вже ніхто не кличе на ім’я?

У місті кави, музики й філософів народжується теорія, яка врятує тисячі життів.

Цей епізод — про вибір залишитися. І про ту свободу, яку не можна відібрати. Навіть у концтаборі.

Про смисл, який не лежить на поверхні — але який можна віднайти. Навіть зараз.

Коли все вже позаду — і попереду теж нічого.

1965 рік. У Каліфорнії Beach Boys записують Pet Sounds. У Лос-Анджелесі Джим Моррісон формує The Doors. А в Нью-Йорку ⁠Боб Ділан⁠ випускає пісню, яка змінює все:

Like a Rolling Stone

“How does it feel… to be on your own, with no direction home — like a complete unknown, like a rolling stone.”

Боб Ділан — не просто музикант. Це ціла епоха, де рок і поезія перетинаються з тишею, вірою, зрадою й часом. Лауреат Нобелівської премії, він став голосом тих, хто опинився за межами.

У 1966 році після мотоциклетної аварії Ділан зникає з публічного життя — на вісім років. Він тікає з перегонів слави, обираючи тінь замість сцени. І саме в цій тиші народжується його друга глибина.

У цьому епізоді — вірш Василя Стуса, написаний у 1972 році.

Спершу — тиша і самота як звільнення.

Потім — сувора розмова із собою: про любов, яка виявилась ілюзією.

Про бажання, які ще не встигли дозріти.

І про богів, які все життя обіцяли — але обманули.

Цей вірш — про момент, коли ти вже нічого не просиш. Коли самота — це сила, а не самотність.

Записано в Києві.

=============================

Аж ось воно, блаженство самотий розкоші спокою — на всю планету.І стільки сили додалось поету,і стільки дум, і стільки висоти!Ану скажи — ти був її запрагколо ставка, де в соснах висять зорі?Світлішала душа у мертвім морі?Ти, навіжений, був її запраг?Тепер свої бажання недозрілікрізь штольню ошуканства пронеси.Та більше вже нічого не просив богів, що все життя тебе дурили.

23.01.1972

=============================

Я люблю тебе,

тому що все змішалося —

і вітер хитає руді поїзди

по всій країні

з кінця в кінець.

І все ж

з того, що мене оточує,

я люблю запах твоїх парфумів

і вулицю, якою ми йдемо,

люблю робити тебе щасливою

і розуміти раптову ніжність твого тіла,

люблю наші прості і точні слова,

що означають предмети,

яких ми торкаємось,

музику для танців і спогадів

і посмішки друзів,

які кажуть, що нам пощастило.

Але іноді

я зустрічаю тебе

вже лише випадково

в натовпі,

серед парасольок і вологих плащів,

зупиняю,

слухаю твої докори

і запрошую разом провести вечір,

і згодом,

залишившись наодинці,

ми замовкаємо,

тільки півколами

падає світло

на наші обличчя.

~ Аттила Могильний

У 1966 році Beach Boys випустили альбом Pet Sounds, що змінив хід музики. Його створив Браян Вілсон — композитор, який не чув стерео і мав порушення слуху з дитинства. Але саме це обмеження перетворилось на перевагу. Його “моно” звучання стало простором — цілісним, глибоким, майже медитативним.

Перша пісня на альбомі — Wouldn’t It Be Nice.

Здавалося б, наївна. Але саме вона — серед хаосу шістдесятих — дала мільйонам змогу знову відчути мрію.У цьому епізоді — мій власний момент.

Стан мрії. І музика, що допомагає знову дихати.

Колись я мріяв повернутися до лісу свого дитинства. Але тепер навіть серед дерев — шум. Гудіння доріг проникає скрізь.

Ми живемо у світі, де тиша більше не належить нам.

Цей епізод — про аудіоатаку, про втому від звуку, про те, як мозок не витримує хаотичного середовища.

Про те, як море звучить інакше. І чому іноді ми просто вимикаємо все — щоб знову почути себе.

У час, коли Лондон і Нью-Йорк гуділи шаленими темпами, Morcheeba створили простір для дихання. Альбом Big Calm (1998) — не втеча, а саундтрек до виживання.

Ритм, що заспокоює. Лірика, що говорить про реальні втрати.

Part of the process, що досі триває.

Бонус: новий альбом гурту — Escape The Chaos — виходить 23 травня. Як влучно, правда?

Іноді не хочеться виходити з дому.
Цей епізод — про тіло, що розморожується, коли йде.
Про дихання, що повертається.
Про Відрадний парк. Camino de Soloma. Паломницьку дорогу.
Про Сковороду, що мандрував.
І про горизонт, який приходить лише тим, хто йде.

Це дорога від окупації,
по ній іде чоловік.
Танки горять край дороги,
і все навкруги мовчазне.
Цей чоловік — твердий,
він уже пройшов пекло,
і він готовий пройти знову.

Він може себе вдовольнити
самим життям,
він знає ціну життю.
Цей чоловік — мій народ.
Танки горять по всьому обрію,
і мій народ створює себе —
я не знаю такої сили,
котра може його зупинити.
… Чоловік іде дорогою.
Іде жменька попелу,
що веде за руку дитину.

Славмо.

Аттила Могильний (1963 – 2008)

Обриси міста

Це епізод про відкладену цікавість, японське слово shokunin ( (職人)),

і тіньового майстра Кунійосі, якого я випадково носив на грудях.

Цікавість — це сила, що може рухати. І, буває, навіть витягувати з дна.