Місто більше не містить мого сенсу.

Але я ще в ньому.

Цей епізод — про пост-міський стан.

Коли твоя праця — онлайн.

Твої друзі — в чатах.

А твоє тіло — у місті, яке тебе не бачить.

Це тиха спроба прислухатись до бетону.

Без втечі.

Натхненний також звертаннями

Григорія Савича Сковороди.

Не все можливо передати своїми словами.

Я ж з Відрадного :)

Цього разу — голос іншого.

Аттила Могильний — український поет, перекладач, дитячий письменник.

Укладач неформального часопису «Абаба-галамага».

Автор збірки «Київські контури» (2013).

Київський. Тіньовий. Справжній.

Природа не ставить умов.

Дерева не потребують резюме.

Вітер не вимагає пояснень.

Call me a breeze. Це і є простір для відновлення.

Весна повертається. Після довгої зими — повільна хода серед бузку, дихання, тиша.

Це перша «сутра» — досвід шінрін-йоку в ботанічному саду Гришка.

Місце, що змушує сповільнитися.

Природа говорить — не словами, а ароматом, формою, тінню.

Просто будь.