Канадійка українського походження Христя Фріланд прийшла у велику політику із журналістики.Вона є помітною фігурою у політичному житті Канади вже понад десять років, з часів свого обрання до парламенту у 2013. За ці роки Фріланд займала різні міністерські посади в системі державного управління. Приміром, вона сталапершою жінкою на посаді міністра фінансів Канади за часів експрем’єра Джастіна Трюдо, згодом — віцепрем’єркою, потім очолювала Міністерство закордонних справ Канади.

Христі Фріланд подобається політика. Вона не згодна з тими, хто називає цю сферу брудною та неприємною. Однак вона бачила, як людям важко йти із влади. Часто вони зважувалися на такий крок лише після знищення їхньої репутації та власної політичної смерті. Вона вирішила, що не повторюватиме такий сценарій. Нещодавно Христя Фріланд покинула уряд нинішнього прем’єра Канади Марка Карні та має намір скласти свій депутатський мандат. Водночас вона погодилася стати позаштатною радницею президента України з питань економічного розвитку.«Допомога Україні є продовженням мого політичного життя в Канаді», — заявляє Христя Фріланд.

Як вона погодилася на пропозицію Зеленського, про перемовини із американцями та роботу з ДжастіномТрюдо, неприпустимість жартів щодо суверенітету будь-якої країни та золоту можливість для України на перебудову — у розмові журналістки Наталі Гуменюк із Христею Фріланд.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Як тільки розпочалося повномасштабне вторгнення музикант, ведучий Микола Сєрга пішов до військкомату.Він думав, що через кілька днів російська армія буде вже в Одесі. Він каже, що йому довелося вбити всередині власну стару особистість та починати створювати нову вже під воєнні реалії.

Сєрга почав шукати у війську місце, де він зможе найбільше приносити користь своїми навичками та знаннями.  Він став одним із засновників «Культурного десанту» — об’єднання військовослужбовців, які через музику та мистецтво підтримують бійців на фронті та поранених у госпіталях, спілкуються із цивільними, аби ті добровільно долучалися до армії. В його структурі працюють вісім мобільних груп, які виступають перед військовими. Сєрга зазначає, що правильніше ставитися до мобільних груп «Культурного десанту» як до військових психологів, а не митців, які розважають людей.

Окрім виступів, вони проводять публічні лекції, збирають книжки для військових, намагаються протидіяти російській пропаганді. Один із проєктів — «Фронтова студія». Це пересувна студія звукозапису, яку між собою представники «Культурного десанту» називають Музбус. Там українськівійськові могли записати власні пісні, які згодом їм допомагали промотувати. Хтось із бійців може скинути Сєргі на телефон власну пісню під гітару. Навітьякщо йому особисто вона не подобається, то інші люди, які воюють поряд з автором, навпаки будуть її слухати. «Моя справа не дати йому оцінку, а відшліфувати занози, все підточити і повернути цей продукт. Він вже піде по тій аудиторії, до якої я б в житті не дотягнувся», — каже МиколаСєрга.  

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Миколою Сєргою про культуру та її роль на війні, протидію пропаганді та роботу із наративами у суспільстві, як виходять із конфліктів учасники мобільних груп «Культурного десанту», розвиток музики на фронті та його девіз.

 Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Керсті Кальюлайд стала першою президенткою Естонії у 2016 році. Вона керувала країною протягом п’яти років. За першою освітою біологиня вона займала різні посади в банківському та державному секторах, на початку2000-х років керувала електростанцією.

Вона визнає існування певної скляної стелі для жінок укар’єрному зростанні та їхніх управлінських амбіціях. На шляху подолання цього бар’єру сумнівам та критиці відразу піддаються компетенція, риси характеру та навіть зовнішність тієї, хто не звертає уваги не упередження всуспільстві.  Коли хтось починає ставити питання Кальюлайд на кшталт, мовляв, що та жінка і чи може вона виконувати таку складну роботу, протягом вже двадцяти років від неї можна почути таке: «Я тоді завжди питаю, чи потрібен пеніс, аби керувати, приміром, електростанцією? Я не маю відповіді на це питання, чоловіки також».  

Керсті Кальюлайд є послідовною прихильницею прав людини, верховенства права, свободи слова та демократії. Вона завжди закликає не мовчати та відкрито виступати проти порушень прав та несправедливості. Кальюлайд не змовчала і через дискваліфікацію українського скелетоніста Владислава Гераскевича наОлімпіаді-2026. «Вшанування пам’яті загиблих співвітчизників — це не політика, це по-людськи», — заявила Кальюлайд, яка нині очолює Національний олімпійський комітет Естонії.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Керсті Кальюлайд про спорт для авторитарних режимів, місто Нарву на кордоні з Росією та зміну місцевих настроїв, дії НАТО щодо Естонії, про запоруку інтеграції українських біженців в Естонії та що може забезпечити енергетичну стійкість України в майбутньому.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Kersti Kaljulaid became the first female President of Estonia in 2016. She led the country for five years. Trained originally as a biologist, she held various positions in the bankingand public sectors and, in the early 2000s, managed a power plant.

She acknowledges the existence of a certain glass ceiling for women in career advancement and leadership ambitions.On the path to overcoming this barrier, the competence, character traits, and even appearance of a woman who ignores societal prejudice are immediately subjected to doubt and criticism. Whenever someone begins to question Kaljulaid along the lines of “Well, she’s a woman — can she really handle such a complex job?”, for more than twenty years she has responded the same way: “I always askwhether one needs a penis to run a power plant. I don’t have the answer to that question. Men don’t either.”

Kersti Kaljulaid is a consistent advocate of human rights, the rule of law, freedom of speech, and democracy. She consistently urges people not to remain silent and to speak out openly against rights violations and injustice. Kaljulaid also spoke out following the disqualification of Ukrainian skeleton athlete Vladyslav Heraskevych at the 2026 Olympics. “Honoring the memory of fallen fellow citizens is not politics — it is simply human,” said Kaljulaid, who currently chairs the Estonian National Olympic Committee.

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Kersti Kaljulaid about sport as a tool for authoritarian regimes, the cityof Narva on the border with Russia and shifting local sentiments there, NATO’s actions regarding Estonia, the key to integrating Ukrainian refugees in Estonia, and what could ensure Ukraine’s energy resilience in the future.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation

https://www.journlab.online/donations

Джеффрі Трімбл понад 35 років працює міжнародним журналістом, редактором та медіаменеджером. Він спеціалізується на міжнародному мовленні, стратегічному плануванні та протидії дезінформації. Трімбл вільно володіє російською мовою, серед його місць роботи є і посада керівника московського бюро у журналі U.S. News & World Report у  період перебудови, за п’ять років до розпадуСРСР. Приміром, він був у Москві у 1987 році, коли Дональд Трамп вперше приїхав до Радянського Союзу. Нинішній президент США хотів вести бізнес у СРСР. Після повернення з тієї поїздки Трамп відкрито заявив, що НАТО є проблемою. Тому нинішня його антинатівська риторика Трібмла не дивує. 

Оптимізму щодо Росії та її траєкторії у Трімбла майже немає. Він вважає, що після розпаду РадянськогоСоюзу всі стали свідками своєрідної синергії між КДБ, залишками Комуністичної партії та організованою злочинністю. Саме ця взаємодія зрештою породила сучасну Росію. Тому у розмовах з друзями журналіст радить сприймати Росію не як окрему державу, а радше як організований злочинний клан. Проте американська дипломатія продовжує бачити у Росії центр сили, з яким легше мати справу, щоб не занурюватися у специфіку історії та складного шляху розвитку інших країн навколо неї. Таке мислення впливає і на те, як США намагаються вплинути на ситуації із російською війною проти України. 

Проте Трімбл заспокоює: опитування в Сполучених Штатах показують, що більшість американців підтримує України та допомогу їй. «Я радий сказати, що коли я дивлюся у вікно тут, у Сент-Луїсі, штат Міссурі, я бачу сніг. Але я також бачуукраїнські прапори не лише у своєму дворі, а й у дворі сусідів».

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Джеффрі Трімблом про процеси в сучасній Росії, його роботу вРадянському Союзі, Будапештський меморандум, формування іншого погляду в світі на Україну, справу Епштейна та намагання адміністрації Трампа перетворитиміжнародне мовлення США на рупор пропаганди.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Jeffrey Trimble has worked for more than 35 years as an international journalist, editor, and media manager. Hespecializes in international broadcasting, strategic planning, and countering disinformation. Trimble is fluent in Russian, and among his previous positions was that of Moscow Bureau Chief for U.S. News & World Report during the period of perestroika, in the five years leading up to the collapse of theUSSR. For example, he was in Moscow in 1987, when Donald Trump first visited the Soviet Union. The current U.S. president wanted to do business in the USSR. After returning from that trip, Trump openly stated that NATO was a problem. Therefore, his current anti-NATO rhetoric does not surprise Trimble.

Trimble has little optimism regarding Russia and its trajectory. He believes that after the collapse of the Soviet Union, the world witnessed a kind of synergy between the KGB, remnants of the Communist Party, and organized crime. It was this interaction that ultimately gave rise to modern Russia. In conversations with friends, the journalist advises viewing Russia not as a conventional state but rather as an organized criminal family. However, American diplomacy continues to see Russia as a center of power with which it is easier to deal, rather than delving into the specific histories and complex development paths of the countries around it. This mindset also affects how the United States seeks to influence thesituation surrounding Russia’s war against Ukraine. At the same time, Trimble offers reassurance: polls in the United States show that a majority of Americans support Ukraine and assistance to it. “I am glad to say that when I look out the window here in St. Louis, Missouri, I see snow. But I also see Ukrainian flags not only in my yard, but in my neighbors’ yards as well.”

Journalist Nataliya Gumenyuk speaks with Jeffrey Trimble about the processes unfolding in modern Russia, his workin the Soviet Union, the Budapest Memorandum, the shaping of a different global perception of Ukraine, the Epstein case, and the Trump administration’s attempts to turn U.S. international broadcasting into a propaganda mouthpiece.

Do you like our podcast? Support the Public Interest Journalism Lab with a Donation

https://www.journlab.online/donations

Після повалення режиму Башара аль-Асада в грудні 2024 року Сирія намагається відновитися після майже 14-річної війни та міжнародної ізоляції. Поки що країна залишатьсяглибоко поділеною, в окремих її регіонах тліють внутрішні конфлікти. Новий перехідний уряд, який очолив Ахмед аль-Шараа, намагається встановити політичнустабільність, відновити дипломатичні відносини та провести конституційні реформи. Водночас економіка країни перебуває в кризі, мільйони людей потребуютьдопомоги, а повернення біженців ускладнюють руйнування інфраструктури та бідність.

В річницю падіння режиму Асада група українських активістів, журналістів та колишніх в’язнів Кремля приїхала із візитом солідарності до Сирії. На початку грудня 2025 року українці побували у в’язниці Седная, яку називають фабрикою смерті і де закатували десятки тисяч сирійців, відвідали місця масових поховань, зруйновані передмістя Дамаска. Українські правозахисники поспілкувалися з колишніми в’язнями режиму, уцілілими післябомбардувань та хімічних атак, а також зустрілися із колишніми волонтерами, які зараз перейшли у владні структури і допомагають відновлювати Сирію.

Про свої враження від Сирії через рік після падіння режиму Асада діляться правозахисник і колишній військовополонений Максим Буткевич, Нобелівська лауреатка й очільниця Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук, кримськотатарська активістка та колишня бранка Кремля Леніє Умерова тажурналістка й керівниця Лабораторії журналістики суспільного інтересу Наталя Гуменюк, яка є ініціаторкою візиту солідарності до Сирії.

Минулого тижня у Давосі проходив Всесвітній економічний форум, куди з’їхалися майже 70 глав держав та урядів. Очікувалося, що в центрі уваги зібрання буде підтримкаУкраїни у російській війні проти неї та глобальна безпека. Все змінилося після агресивних зазіхань з боку Дональда Трампа на Гренландію на початку року. Це знову погіршило відносини Європи зі Сполученими Штатами.

За іронією долі темою цьогорічного форуму була фраза «Дух діалогу». Президент США продемонстрував власне її трактування — він пригрозив запровадити високі мита на імпорт з європейських країн, які намагаються заперечити його планам щодо Гренландії.

Трамп на форумі в Давосі також презентував  свою Раду миру. 50 країн світу отримали запрошення про вступ до неї,зокрема, і Росія. Президент РФ Володимир Путін вже заявив, що готовий сплатити членський внесок у сумі в один мільярд доларів із заморожених російських активів.

Про приїзд Володимира Зеленського на форум та його перемовини із Дональдом Трампом, шок та депресію європейців, атмосферу на цьогорічному Давосі із вогняними інсталяціями з надписом «No Kings» — в розмові Ангеліни Карякіної із Наталею Гуменюк, яка побувала на Всесвітньому економічному форумі.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Сполучені Штати почали 2026 рік із підвищення напруги як всередині країни, так і за її межами. 3 січня Америка завдала ударів по військових та державних об’єктахВенесуели, а також викрала та вивезла з країни диктатора Ніколаса Мадуро та його дружину. США вже продали першу партію венесуельскої нафти.

Відразу після проведення військової операції у Венесуелі в Білому домі почали всерйоз говорити про необхідність переходу Гренландії під контроль США. Американці не виключають застосування військових методів для анексії острова. Хоча одним із сценаріїв розглядається його купівля. Чиновники Трампа обговорюють можливість виплати гренландцям від 10 тисяч до 100 тисяч доларів на людину. На їхню думку, це може переконати їх відокремитися від Данії та приєднатися до США. Даніята уряд Гренландії такі варіанти відкидають і сподіваються на переговори та забезпечення їхньої безпеки силами НАТО.

У сфері внутрішньої політики 2026 рік стане також визначальним для США. У листопаді пройдуть проміжні вибори в Конгрес. В разі перемоги демократів, вони можуть спробувати оголосити імпічмент Дональду Трампу. Нинішній президент США вже закликав республіканців не допустити цього. Водночас зростає незадоволення частинисуспільства боротьбою з мігрантами адміністрацією Трампа. На початку січня у Міннеаполісі працівник Імміграційної та митної служби США застрелив поетку Рене Ніколь Гуд. Її вбивство сталося за чотири квартали від вбивства Джорджа Флойда, що викликало масштабні протести Black Lives Matter у 2020 році по всій країні.

Журналістка Ангеліна Карякіна говорить із журналістом Остапом Яришем про те, чим живе зараз Міннеаполіс, чи може вбивство Рене Ніколь Гуд спровокувати хвилю громадянської непокори в Штатах, реакцію американців на дії Білого дому в Венесуелі та ставлення до миру в Україні забудь-яку ціну серед політичного істеблішменту в США.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations

Халід Абдалла є британським актором єгипетського походження. Він знімається у фільмах та серіалах, зокрема, він зіграв роль Доді Аль-Файєда у серіалі «Корона». Окрім акторської роботи, він також відомий своєю діяльністю як активіст та громадський діяч. Так, у 2011 році він став одним із співзасновників та учасників руху Mosireen. В нього входили режисери, активісти та документалісти, які архівували та поширювали відео під час революції в Єгипті після падіння режиму президента Хосні Мубарака.

Абдалла відкрито підтримує Палестину, виступає проти дій Ізраїлю в Ґазі та закликає припинити війну. Основою солідарності з Палестиною він називає відчуття первинної несправедливості. Навіть на червоних хідниках на церемоніях нагородження та прем’єрах фільмів віндемонструє свою позицію: пише на долоні «Never again» або носить брошку у вигляді голуба та білу стрічкуна руці. За участь у пропалестинських мітингах у Великій Британії його викликала на бесіду поліція. «Коли я публічно встав на захист Ґази, то світ не впав і все навколо мене не зруйнувалося. Навпаки — я знайшов своїх людей і вонизнайшли мене. Я зрозумів, що простір солідарності набагато ширший, ніж мені здавалося», — зізнається актор.

Журналістка Наталя Гуменюк говорить із Халідом Абдаллою про солідарність як працю, Палестину як одну з найбільших табуйованих тем, контрреволюцію в Єгипті, дегуманізацію арабів та його надію на справедливість.

Подобається подкаст? Підтримайте Лабораторію журналістики суспільного інтересу благодійним внеском на сторінці https://www.journlab.online/donations