latvijasradio.lsm.lv - RSS

Latviešu tautasdziesmu skaistumu un spēku savās dziesmās izceļ mūziķu apvienība ”Straume”. Tieši vēlme piešķirt tautasdziesmām mūsdienīgu skanējumu arī bija galvenais iemesls, kāpēc pirms pusotra gada grupa tika izveidota.

Šovasar tā izdeva debijas albumu ”Saules kāzas”, kam sekoja uzstāšanās Latvijas kultūras namos un estrādēs, un 19.novembrī grupai būs koncerts Rīgā, Spīķeru koncertzālē. Mūziķi sola sirsnīgu un siltu koncertu svētku noskaņās, kam devuši nosaukumu ”Straume. Mūzika. Mājas”. 

Grupas ”Straume” repertuāra pamatu veido latviešu tautasdziesmas, ko oriģinālmūzikā ietērpis grupas dalībnieks – komponists un pianists Niks Freimanis un Una Stade.

Grupas idejas autore ir dziedātāja Signija Miltiņa, kurai šķita, ka ir īstais brīdis atkal mūsdienīgā mūzikā aktualizēt tautasdziesmas, un viņa šai saistībā uz sadarbību aicināja domubiedrus, un tā pagājušā gada pavasarī izveidojās grupa ”Straume” sešu mūziķu sastāvā.

Nosaukums nav slavenās filmas iedvesmots, grupa radās aptuveni tajā pašā laikā, kad filma piedzīvoja pasaules pirmizrādi. 

"Війна в Україні - це лише наслідок програної гібридної війни. Світова війна вже почалася - гібридна війна", - каже підполковник Арсен Дмитрик, начальник штабу 1-го корпусу Національної гвардії України АЗОВ, який сам пережив полон в Оленівці та повернувся до служби. У розмові з Ріхардом Плумме він розповідає про уроки, які Латвії варто взяти з українського досвіду війни, про продовження війни та про те, що Україна може дати своїм партнерам. 

Це повне інтерв’ю без перекладу з подкасту Латвійського радіо "Drošinātājs" ("Запобіжник"), присвяченого народу України та його боротьбі з російською агресією.

Посилання на повну версію подкасту можна знайти тут: linktr.ee/drosinatajs 

"Karš Ukrainā ir tikai sekas zaudētajam hibrīdkaram. Pasaules karš jau ir sācies - hibrīdkarš," saka pulkvežleitnants Arsens Dmitriks, Ukrainas Nacionālās gvardes 1. korpusa AZOV štāba priekšnieks, kurš pats pārdzīvojis gūstu Olenivkā un atgriezies dienestā. Sarunā ar Rihardu Plūmi viņš stāsta par mācībām, ko no Ukrainas kara pieredzes vajadzētu ņemt vērā Latvijai, kā arī par kara turpinājumu un ko Ukraina var dot saviem partneriem.

Savukārt Dīvs Reiznieks iztaujā Vācijas Māršala fonda Ziemeļu novirziena vadītāju un drošības politikas pētnieci Kristīni Bērziņu par šādām tēmām:

Viss svarīgākais par karu Ukrainā ir un būs vienuviet – Latvijas Radio raidieraksta “Drošinātājs” jaunākajā epizodē.

Ja vēlies, lai izskaidro kādu tev interesējošu jautājumu par notiekošo Ukrainā vai vēlies ieteikt intervijas varoni, raksti: [email protected] vai ver vaļā linktr.ee/drosinatajs 

На сцене Даугавпилсского театра ставят трагедию древнегреческого драматурга Еврипида “Гекуба”. Спустя больше, чем две тысячи лет, Гекуба, Поликсена, Талфибий, Агамемнон и другие герои античной литературы заговорили по-латгальски. Спектакль ставит режиссёр из Франции - выпускница ГИТИСа, профессор университета Валансьена, актриса, педагог Татьяна Степанченко-Богдан. Подробности в сюжете корреспондента латгальской студии Сергея Кузнецова.

Visas Baltijas valstis pašlaik ir pakļautas migrācijas riskam. Tā šonedēļ publicētajā ikgadējā migrācijas ziņojumā secina Eiropas Komisija. Līdz ar to Latvijai, Lietuvai un Igaunijai, kā arī vēl deviņām valstīm tiek solīts papildu atbalsts cīņai ar hibrīduzbrukumiem uz tās robežas, tostarp jauni droni par 250 miljoniem eiro.

Tomēr mūsu reģionā tikai Igaunijā un Polijā ir tik nopietna situācija, ka šīs valstis var pilnībā vai daļēji atbrīvot no nepieciešamības palīdzēt tik galā ar migrācijas radītajām problēmām Eiropas dienvidos.

Eiropas Komisija šonedēļ pirmo reizi noteica, kurām valstīm būtu nepieciešama vislielākā palīdzība ar migrantu pārvietošanu. Gandrīz nevienu nepārsteidz, ka tā ir Grieķija, Itālija, Spānija un Kipra. Šīs Vidusjūras valstis aizvadītā gada laikā ir uzņēmušas visvairāk iebraucēju un tādēļ no tām būtu jāpārvieto aptuveni 30 000 cilvēku.

Lai arī situācija joprojām ir nopietna, tā kopumā sāk uzlaboties, pauž Eiropas Savienības iekšlietu komisārs Magnuss Brunners.

„Es teiktu, ka situācija šobrīd ir mums labvēlīga. Nelegālo robežas šķērsošanas gadījumu skaits šogad ir samazinājies par 35 %. Tas daļēji ir arī mūsu sadarbības rezultāts ar pārējām pasaules valstīm, kas atrodas uz migrācijas ceļiem.”

Šis izvērtējums top saskaņā ar jaunā Migrācijas pakta nosacījumiem. Tie pilnībā stāsies spēkā nākamā gada vasarā. Komisārs Brunners saka, ka Migrācijas pakts nav ideāls, bet tas palīdzēs pakāpeniski atrisināt daudzas sasāpējušas problēmas.

Runājot par migrācijas pakta sasniegumiem, iekšlietu komisārs Brunners izcēla jauno reģistrācijas sistēmu, kas nesen sāka darboties robežkontroles punktos.

„Aptuveni pirms mēneša mēs esam veiksmīgi ieviesuši jaunu iebraukšanas un izbraukšanas sistēmu. Kāpēc es to pieminu? Jo šāda sistēma dod mums informāciju arī par to, kas, kur un kad ierodas Eiropas Savienībā un kas, kur un kad to pamet. Sistēma darbojas veiksmīgi. Pirmā mēneša laikā tajā jau ir veikti četri miljoni ierakstu, tostarp ir reģistrēti aptuveni trīs miljoni ārvalstu pilsoņu.”

Tomēr daudzas galvaspilsētas nebūt nesteidzās piekrist uzņemt iebraucējus, kas nonākuši dienvidvalstīs, jo tas ir politiski jūtīgs temats. Tādēļ kuluāros daudz tika lobēts, lai panāktu kādu izņēmumu.

Rezultātā Eiropas Komisija secināja, ka Bulgārija, Čehija, Igaunija, Horvātija, Austrija un Polija pēdējo piecu gadu laikā ir sastapušās ar lielu migrācijas spiedienu. Tādēļ šīs valstis varēs lūgt pilnībā vai daļēji tās atbrīvot no dalības solidaritātes mehānismā.

Lai gan publiski Polijas politiķi savu izņēmuma stāvokli galvenokārt pamato ar problēmām, kas rodas no mēģinājumiem nelegāli šķērsot robežu no Baltkrievijas, avoti Briselē skaidro, ka lielāku lomu tomēr spēlē iepriekš uzņemto ukraiņu skaits.

Savukārt Latvijai, Lietuvai un Igaunijai izdevās panākt, ka mēs tiekam iekļauti riska valstu grupā, kur situācija var strauji mainīties. Šīs kategorijas valstīm tiek solīts papildu tehniskais atbalsts.

Svarīgi piebilst, ka pārējām valstīm nav obligāti jāuzņem dienvidos iebraukušos migrantus. Tās var izvēlēties palīdzēt ar naudu vai kā citādi, piemērām ar tehniku un speciālistiem.

Diskusijas par piedāvāto sadalījumu un solidaritātes formu tagad turpināsies starp dalībvalstīm.

100 новых троллейбусов и 24 трамвая собирается купить предприятие Rīgas satiksme. Компания начала исследование рынка, чтобы понять возможности, сроки и стоимость такой закупки. Но зачем столице новые троллейбусы, если она уже закупает электробусы - не менее “зеленые” и куда более маневренные средства передвижения? Подробности в сюжете корреспондента LSM+ Юлии Бите.

Zaļo un Zemnieku savienības nesenais priekšlikums likvidēt Sabiedrības integrācijas fondu (SIF) vērtējams kā mēģinājums vājināt pilsonisko sabiedrību, līdzdalību un neatkarīgu masu mediju vidi, jo tas iekļaujas plašākā tendencē ierobežot demokrātiskos procesus Latvijā. Tā paziņojumā norādīja Latvijas Pilsoniskā alianse.

Kā ziņots, koalīcijas partijas nu panākušas vienošanos, ka SIF netiks likvidēts, tomēr paredzēts veikt tā funkciju auditu un administratīvo izmaksu izvērtēšanu. Šo notikumu virzību šorīt raidījumā Labrīt komentēja Latvijas Pilsoniskās alianses padomes locekle Regita Zeiļa un Nevalstisko organizāciju un Ministru kabineta sadarbības memoranda īstenošanas padomes locekle, Vidusdaugavas NVO centra valdes priekšsēdētāja Agita Pleiko.

Parlamentārieši šodien Saeimas sēdē skatīs arī jautājumu par Jāņa Sikšņa apstiprināšanu Sabiedrisko elektronisko plašsaziņas līdzekļu padomes (SEPLP) locekļa amatā. Iepriekš vairums parlamentā pārstāvēto politisko spēku frakciju paziņoja, ka balsojumā neatbalstīs Sikšņa kandidatūru.

„Ja Jāni Siksni neapstiprinās SEPLP locekļa amatā, tā zināmā mērā būs konstitucionālā krīze”, komentēja Agita Pleiko. Viņa atgādināja, ka SEPLP padomē ir trīs locekļi – vienu izvirza Prezidents, vienu Saeima un trešais ir sabiedrības virzītais pārstāvis, ko izvirza Memoranda padome. Pleiko stāstīja, ka pēc tam, kad šajā amatā neizdevās apstiprināt Ivaru Belti, Memoranda padome būtiski pilnveidoja vērtēšanas komisijas nolikumu:

Новости и актуальные темы дня в утренней передаче “Домская площадь” на Латвийском радио 4.

Усе починається з простого аркуша паперу. Варто взяти ножиці - і з-під рук народжується візерунок, де світло й тінь переплітаються у вічному танці. Так із білого порожнього простору постає історія - така ж тендітна й глибока, як саме життя. Це і є українська витинанка - одне з найдушевніших народних мистецтв, яке пережило століття і нині отримує нове дихання. Про красу й сенси цієї техніки художниця Марія Зенькова розповіла в розмові з Людмилою Пилип у програмі «На хвилях Дніпра» Латвійського радіо 4.

 «Витинанки - це мистецтво паперу, яке в Україні прижилося ще з XVII століття. Воно проходило шлях від розквіту до занепаду - і тепер знову відроджується як сучасний вид мистецтва», - зазначає Марія.

Її знайомство з технікою розпочалося під час навчання в художній академії. «Ми зробили серію робіт і навіть виставку. Це був 2009 рік - моя перша професійна виставка витинанок», - згадує мисткиня.

Українці здавна прагнули створити навколо себе затишок і красу. Перші витинанки з’явилися, коли в Україну потрапив дешевший обгортковий папір - із нього вирізали прикраси для осель. Їх розміщували на вікнах, біля ікон, на колисках немовлят - як обереги, що мали захищати дім і дитину.

З XV по XIX століття витинанка побутувала по всій Україні - на Поділлі, Прикарпатті, Подніпров’ї. У кожному регіоні вона мала свої риси: від дрібних орнаментів до великих паперових «гобеленів». Згодом традицію витіснили шпалери й фабричний декор, але в другій половині ХХ століття митці знову відкрили її — вже як повноцінне художнє мистецтво.

Сьогодні витинанка виходить за межі народної традиції - її мотиви з’являються у моді, дизайні, інтер’єрах, арт-об’єктах.

У техніці збереглися ті самі інструменти - ножиці, скальпель і папір, - але можливості стали безмежними. Є симетричні витинанки, знайомі кожному ще з дитинства, і несиметричні - професійні, монументальні, як у метра цього мистецтва Миколи Таліженка. Є навіть «вириванка» - коли папір рвуть пальцями. «Вона самобутня, жива, майже прадавня. І дуже корисна дітям — розвиває моторику, вчить терпінню й увазі», - каже художниця.

Для Марії витинанка - не лише творчість, а й терапія. «У 2015 році я проводила майстер-класи для військових, які повернулися з АТО. Коли вони починали вирізати — заспокоювалися. Це діяло як медитація».

Сьогодні мисткиня проводить майстер-класи в Українському домі в Ризі. Особливо перед Різдвом - коли вирізають ангелів і зірки. «Для мене це різдвяна техніка. Хочу показати дітям, що витинанка — це не просто сніжинка, а частинка нашої культури».

Марія Зенькова наголошує, що витинанка - декоративно-прикладне мистецтво, близьке до графіки й гравюри. «Ми звикли бачити портрет у тривимірності, а витинанка - це площина, де головну роль відіграє просвіт, світло між вирізами».

Найкраще вдаються профільні портрети або орнаментальні мотиви. А процес нерідко приносить і усмішки: «Бували кумедні ситуації. Людина складала аркуш, вирізала, а потім розгортала - і бачила, що в центрі все подвоїлося. Хотіла зробити подарунок мамі, а вийшов дуже «повний» портрет».

Сьогодні митці експериментують із масштабами й матеріалами — навіть створюють витинанки з металу. Проте суть залишається тією ж: світло, що проходить крізь вирізи, створює відчуття гармонії.

Водночас у сучасних роботах відчутне повернення до народних символів: орнаментів вишивки, знаків родинного тепла, оберегів.

{module widgetid="4" id="media" action="galleryitem" galleryid="1507" layoutid="49" layout="singlegallery" static=""}

Одним із найцікавіших проєктів Марії стала співпраця з музиканткою Дарією Лелеко. Разом вони створюють збірку колискових українською та латвійською мовами.

У книжці, яку ще готують до друку, з’являтимуться QR-коди, щоб можна було одночасно читати й слухати пісні. Через усі композиції проходить образ кота - символ затишку й лагідності, який став своєрідним талісманом колекції.

«Витинанка - це завжди повернення в дитинство, до мами, до світла у вікні», - каже Марія Зенькова.

І справді, у кожному вирізі - рух ножиць, що відтинають усе зайве, залишаючи лише сутність. Це мистецтво вчить бачити красу в тіні, чути музику тиші й творити світло навіть із найтоншого листка паперу.