Колишній військовополонений і спецпризначенець Сергій Бочарніков – герой третього епізоду подкасту «Твердий крок».

Він воював до 2018-ого, мав час перепочити і підготуватися, бо був певен – росіяни будуть «перемикати швидкості». Тож у 2022-ому знову став на захист держави — і того ж року потрапив у полон. Свій досвід він підсумовує просто: «Я був там корисним». Набуті навички допомагали виживати не лише йому, але й іншим українцям. Як повертатися до колишнього життя після 3,5 років неволі?

«Твердий крок» продовжує заглиблюватися в тему полону і повернення крізь призму терапії. Запрошеною експерткою сезону є Ірина Голубецька – арт-терапевтка, керівниця арт-центру для людей, які пережили полон і тортури.

______________

Подкаст створений ЛКП «Львівське радіо» у партнерстві з Національним реабілітаційним центром Unbroken. Над епізодами працювали: Марта Байдака, Вікторія Скорохід, Дмитро Мучичка, Дар'я Князєва, а також Ганна Хрякова, Мирослав Трофимук та Оксана Демич.

Для кращої навігації:

00:00 — «Я був там, де я мав буть» / цитата героя

01:00 — Про спецназ і моральну готовність до повномасштабки

02:46 — Як Сергій потрапив у полон?

05:34 — Психологічні атаки росіян

07:06 — «Ейфорія була люта» / про повернення

08:32 — Як відбувається мистецька реабілітація?

10:46 — Якщо не вдалося знайти «свого» терапевта...

13:27 — Чи працює примусова терапія?

14:45 — Сергій про «снайперські питання»

15:32 — Як не тиснути на людину розмовами про травму?

17:48 — «Позитивних подій більше» / герой про життя після полону

Як працює арт-терапія з досвідом полону?

Це подкаст «Твердий крок». Ми розпочинаємо серію епізодів, героями яких є воїни, які пережили російський полон. Сьогодні познайомимо вас із Володимиром Гутником — прикордонником, захисником острова Зміїний.

Звертаємо вашу увагу: контент може бути чутливим для деяких категорій людей. Водночас пояснює і супроводжує його арт-терапевтка, керівниця арт-центру для людей, які пережили полон і тортури, Ірина Голубецька.

У цьому епізоді:

▪️ перші години повномасштабної війни на Зміїному

▪️ досвід полону і повернення

▪️ чому адаптація після звільнення — окремий шлях

▪️ як малюнок пояснює почуття і стан людини

«Твердий крок» — про досвід, який змінює, і про життя після нього. Подкаст створений ЛКП «Львівське радіо» у партнерстві з Національним реабілітаційним центром Unbroken.

Над епізодами працювали: Марта Байдака, Вікторія Скорохід, Дмитро Мучичка, Дар'я Князєва а також Ганна Хрякова, Мирослав Трофимук та Оксана Демич.

«Твердий Крок» повертається із новими героями. Другий сезон подкасту — про життя після важких поранень, полону та подій, які не опишеш словами. Саме тоді в пригоді стає арт-терапія. Разом із фахівцями Національного реабілітаційного центру Unbroken ми говоримо про арт-терапію як про спосіб доторкнутися до травматичного і складного досвіду. Герої діляться пережитим крізь призму мистецтва і психології.

Наш перший герой — ветеран, військовий 3-ї окремої танкової бригади Валентин Олексієнко. Після ушкодження спинного мозку Валентин втратив 70% чутливості тіла, почав малювати та став першим в Україні, хто створює картини кріслом колісним.

Валентин не замикається, а переосмислює своє нове життя. Це один із найяскравіших прикладів, коли арт-терапія розкриває потенціал людини та допомагає опрацювати досвід.

Тож відкриваємо сезон разом з ветераном Валентином Олексієнком і арт-терапевткою та керівницею арт-центру для людей, які пережили полон і тортури, Іриною Голубецькою.

Ви почуєте:

Як крісло колісне може стати продовженням тіла?

Якого кольору надія та стійкість?

Як працює арт-терапія і чому відновлення починається з першої лінії?

Над епізодами працювали: Марта Байдака, Вікторія Скорохід, Дмитро Мучичка, Ганна Хрякова, Мирослав Трофимук, Дар’я Князєва

Подкаст створений ЛКП «Львівське радіо» у партнерстві з Національним реабілітаційним центром Unbroken.

«Твердий крок» — подкаст для тих, хто не шукає простих історій, а для тих, хто хоче зрозуміти, як насправді виглядає повернення до себе.

Вони везуть останню дорогу полеглих військових. Їхня місія називається «На щиті».

Турист і Тихий — водії, які евакуюють тіла загиблих українських захисників із прифронтових територій, щоб рідні могли віддати останню шану героям. За роки виснажливих рейсів чоловіки звикли ховати гостроту втрат за міцним водійським жартом, але навіть тепер трапляються історії (і хлопці згадають таку в своїй розповіді), коли серце зривається на відчай: «Вони мали жити, жити, жити!»

Ірина Вовк, волонтерка і авторка воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі», розпитувала співрозмовників і про машини, які працюють в місії «На щиті» — чи належно оснащені до такої роботи, чи вистачає технічних і людських ресурсів.

Почуєте про цінності, коли йдеться не лише про останню дорогу Героя, а й нагадування живим: пам'ятати. Тримати стрій. І перемогти. Фінальний епізод сезону «Тримаю небо: Корчі» — про пам’ять, відповідальність і дорогу, яка повертає Героїв додому.

Нацгвардієць Юрій — водій мобільної вогневої групи ППО. Його завдання — за кілька хвилин після сигналу тривоги виїхати на точку і допомогти знищити повітряну ціль.

«Так склалось,» — каже Юрій про свою причетність до Нацгвардії і підрозділу ППО. А от рішення захищати свою землю було кроком усвідомленим і миттєвим. Бо «народ існує доти, доки його чоловіки здатні захищати свою землю» — цитує давніх римлян наш герой. Юрій відповідає за стан авто і швидку їзду, але будь-якої миті готовий підмінити кожного члена екіпажу. Як і кожен з побратимів.

Чим різниться робота ППО на лінії бойового зіткнення і в умовному тилу; як виглядає виїзд оборонців неба після сигналу повітряної тривоги; які автівки до цього найбільше надаються та які цілі вистежують хлопці-дівчата на пікапах? Про це розкаже авторка подкасту «Тримаю небо: Корчі» Ірина Вовк.

«Білі янголи» — так місцеві діти назвали поліцейських, які вивозять людей із прифронтових міст Донбасу. Усе через колір «швидких», на яких перші екіпажі донецьких копів розвозили гуманітарну допомогу та вивозили цивільних з прифронтових зон. Згодом ця місія набула офіційного статусу — рятівники пересіли на броньовані інкасаторські машини. Тепер їздять на спецтехніці, оснащеній засобами від бездоріжжя, мін та дронів. Тут правоохоронці, під обстрілами і засідками ворога, щодня вирушають на порятунок своїх же земляків, проте евакуація мирного населення досі відбувається через сильний опір, а то й обман. Дається взнаки агресивна роспропаганда, роки примарних очікувань та обіцянок дармового благополуччя.

Як «Білі янголи» переконують і вмовляють обрати безпеку; чому люди опираються покидати свої домівки і ховають від порятунку дітей; чим доводиться споряджати спецтранспорт для евакуації цивільних — розпитувала героя ведуча подкасту «Тримаю небо: Корчі» Ірина Вовк.

Бойовий корч насамперед вчить їхати по ямах з швидкістю 100 км\год, — ділиться досвідом Сарва, водій медеваку з Харкова. У мирному житті він не планував іти до війська, але вже у 2014 році став добровольцем і поїхав на фронт на власному Renault Logan — так тоді виглядали перші «корчі». У 22-ому всі алгоритми стали іншими. Тривалість роботи машини на лінії бойового розмежування різко скоротилась, проте настільки ж зросла її роль в мобільності військових та їх порятунку.

Про шалену відповідальність водія медеваку, порівняльну характеристику бойових машин і вагу волонтерських донатів — розмова Сарви та ведучої подкасту «Тримаю небо: Корчі» Ірини Вовк.

Він вижив після підриву на чотирьох мінах — і планує повернутися у військо.

Боєць із позивним Квартал у мирному житті був зварювальником. Він вибрав йти воювати через місяць після початку повномасштабки, коли окупанти «градами» обстріляли сусідній мікрорайон в Кривому Розі. Відтак потрапив у 80-ту десантно-штурмову бригаду, де за кермом чи не всіх бойових машин побував в найкрутіших перипетіях. Дивом вийшов до своїх після важкого поранення на чотирьох мінах. І знов планує повернувся у військо. Бо доки ворог топче рідну землю, чоловіка не треба мотивувати її захищати.

Про старі корчі і сучасні хамві, мову і язик на фронті, спокусу здатись і волю до життя розпитувала героя Ірина Вовк/Iryna Vovk, волонтерка і авторка воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі».

Мама возить авто для війська з-за кордону. Донька їздить ними на бойові завдання.

За плечима сім’ї Дідичів 12 років насиченого волонтерства та війни. Батьки — Богдан і Уляна — в 2014-му заснували ГО «Допоможи фронту». За його лаштунками в постійних зборах і спорядженнях роками росли їх три доньки. З початком повномаштабки середульша Орися (Рися) на мамине доручення почала перевозити корчі. А за два роки підписала контракт із 25-ю Січеславською десантно-штурмовою бригадою. Нині Рися — водій бойової машини і пілотеса БПЛА. Мама Ука далі переганяє військовим автівки і принагідно відвідує Рисю поміж її бойовими виходами.

Про тендітних дівчат за кермом армійських корчів, розвіювання стереотипів і навіть весілля на фронті — наступна розповідь Ірини Вовк / Iryna Vovk, теж волонтерки і авторки воєнного подкасту «Тримаю небо: Корчі».

Кожен корч має свій шлях, часто це не лише про маршрут, але й про ризик, де небезпека часто захована під колесами. Дороги фронту і деокупованих територій часто залишаються небезпечними навіть після звільнення. Тут ризикують не лише військові, а й ті, хто доставляє допомогу і переганяє автомобілі. Харківський волонтер Ігор Балака знає цю дорогу зсередини.

Волонтерство нашого героя органічне й унікальне водночас. Його праця на перемогу розпочалась 24 лютого з прохання знайомих військових вивезти їх родини з-під обстрілів. На захід — евакуація людей, на схід — доставка оснащення для армії та гуманітарки для цивільних. В такому режимі чоловік буквально жив в своєму авто кілька місяців. Далі переганяв корчі, що надходили для фронту через порти. Тим часом звільнення Харківщини поставило перед новим викликом: щільне вороже замінування не тільки наражало на небезпеку військову техніку, а паралізувало життя довкола. Відтак вчорашній ріелтор сів за кермо розмінувальної машини. Свій досвід спробував втілити в інструкцію для початківців... і став інструктором з дронобою для операторів БПЛА.

«Або воюєш, або  живеш для війська», — підсумовує стрімку історію героя Ірина Вовк, авторка і ведуча воєнного подкасту  «Тримаю небо: Корчі».