Чи знали ви що cлавнозвісний "Незнайко" був написаний українською мовою?

Саме так. Перші пригоди кумедного коротуна з’явилися не «десь там», а тут — на українській землі. Їх написав Микола Носов, який жив в Ірпені, на Першій лінії. І перша казка про Незнайка — «Гвинтик, Шпунтик і пилосос» — побачила світ у лютому 1953 року в київському журналі Барвінок. Тоді Незнайко говорив українською. Говорив так, як говорили діти навколо — щиро, по-дитячому безпосередньо, по-нашому.

Згодом твори тихенько переклали російською мовою, і персонаж став частиною канону радянської дитячої літератури, з яким нині асоціюють передусім московський культурний простір. Наче так і було завжди.

Схожа історія трапилася і з народними сюжетами. Колобок, Курочка Ряба — казки, що мають глибоке українське коріння, поступово почали подаватися як виключно «російські народні».

А скільки українських пісень вкрали росіяни — то взагалі окрема розмова…

І навіть кінематограф не став винятком. Фільм За двома зайцями спочатку був відзнятий українською мовою. Саме так — українською. Та україномовна версія зникла. Ніби її й не існувало. І лише дивом, через роки, знайшли потерту до дірок копію, що зберігалася в одному з кінотеатрів на південному сході України — наче хтось тихо оберігав її для майбутніх поколінь.

Нашу культуру не раз перекладали, перейменовували, «перепаковували» й віддаляли від її справжнього дому. Але правда має дивовижну властивість — вона повертається.

Бо мова — це пам’ять. Це коріння. Це наш голос у світі. І поки ми знаємо свої історії, поки називаємо речі своїми іменами, поки повертаємо своє — нас неможливо стерти. Пам’ятаймо. Говорімо. Бережімо своє.