Сьогодні розповім вам про унікальне українське слово, яке ви, гадаю, чули не раз.

Отож, герць! Ні російською, ні якоюсь іншою мовою це слово в принципі не перекладається. Іменник з таким значенням є тільки у нас. Цей факт дуже багато говорить про українців загалом і про нашу історію зокрема.

Герць — це щось подібне до коктейлю з розвідки боєм і масового самогубства: змішати, але не збовтувати. Герць придумали запорізькі козаки, і вони були єдиними, хто його використав у війні. Герць - це нахабна смерть в людській історії. Або — якщо Слава, Талан, Удача, Калі та Богородиця залишаться тобою задоволені — найкращий момент у житті українського воїна.

Перед початком бою, коли війська вже вишикувались, кілька козаків групувалися і йшли вперед, у бік супротивника, прямо в зону досяжності кулі. Там, під кулями та гарматними ядрами, вони зупинялися. Починався герць, танець зі смертю.

Козаки знущалися з ворога. Вони сміялися, кричали, вигукували образливі фрази, пританцьовували під кулями, намагаючись вивести супротивника з себе. Нерідко це вдавалося, і розлючені московити, турки чи татари зривалися зі своїх позицій, ламаючи ряди, аби стерти, заткнути, знищити нахабних українських провокаторів. Козаки, що регочуть, знущаються, веселяться під градом куль, що вмирають, але не припиняють смертельного танцю, здавались ворогам напівбогами або напівдемонами.

Із герцю поверталися не всі. Завжди не всі, але завжди зі славою. Часто ніхто не повертався. Але герць не припинявся.

Нині стародавній страшний герць знову повернувся. Вся Україна стоїть віч-на-віч із ворогом, обличчям до нього. І ми танцюємо. І знущаємося з ворога. І кричимо йому: «До зустрічі на руїнах Кремля, виродки!..».

І на цьому сьогодні все. Будьмо сміливими і борімося разом до перемоги.