Скільки себе памʼятаю, в мене не виходило сповільнюватись: кожен день хотілось жити насичено, завжди кажучи життю "так", щоб воно не підкидало. Іноді це призводить до розчарувань, іноді до сліз. Частіше - до незабутніх спогадів та зовсім ніколи до шкоди про зроблене. Проте, чому хтось живе на максимальній швидкості, а комусь достатньо сталості та спокою? І причина геть не в темпераменті (принаймні точно не тільки в ньому). Тож, говоримо в новому епізоді про чинники бажання жити кожен день, як у кіно та про те, куди зрештою це мене завело.