У четвертому епізоді Геля та Іра ступають на малодосліджені терени — говорять про досвід війни у В’єтнамі та Алжирі. Адже, пообіцявши «ніколи знову», французи по вісім років декілька разів воювали зі своїми колоніями, а американці — з комуністами поза своєю територією.

Cтишивши голоси натренованих на курсах креативного письма американців, дівчата намагаються почути голоси в’єтнамців і алжирців у текстах Кім Тьхюї «Ру», Ті Буй «Найкраще, що ми могли зробити» та Ассії Джебар «Діти нового світу». Тут і досвід еміграції, і спроба прописати історію країни крізь родинну призму у формі графічного роману, і жінки в центрі оповіді як рушійна сила революції.

Марік із Дорою ж роблять вступ у поняття деколонізації, розповідають про те, як імперія дарує свободу, а насправді провокує війну, і просто щось дуже довго розказують, моралізують, забороняють порівнювати всім постколоніальні досвіди.

Наш Патреон: https://www.patreon.com/pustoproject

Підтримати разово можна на картку: 5168752011003871

Наш Instagram: https://www.instagram.com/pustoproject/