Слухай трек на інших платформах:

https://fanlink.tv/keeroo-c23-odnym/

Усе, як завжди іде неспішно,

Висне поміж численних днів,

Серед історій міста.

В яких кожен із нас,

Залишить своє місце.

І може зможе більше,

Або застрягне, як всі.

Ааа, моє життя —

Весна і сніг в одному флаконі.

І, певне, стане кожному любові і болі.

Попри усе, я досі повний собою, як чуєш.

Попри усе, я досі не вірю нікому, як чуєш.

Бо завжди були люди,

Люди знайомі і дикі.

Люди приходили, брали і я давав їм останнє.

Хтось називав мене друг, хтось кликав коханий.

І це так смішно…бо я називав їх так само.

Ееей. Там де слова гучніші за дії.

Ваші обійми, ніби ножі мені.

І(а) страшно…куди не біжи,

Серед усіх лишитись одним.

Лежачи на канапі дотягнутись рукою,

Як не до зір, то хоч до музла в телефоні.

Для когось щастя, то коли є кохання і діти,

А щодо мене? То струни і проект відкритий.

Горнятко чаю, цигарка, кілька нулів,

І я спокійний, ніби Вішну у водах снів.

Все так повільно, розмірено в моєму вимірі,

А я й не проти…блукаю тут в пошуках імені.

Дедалі важче серед людей, на лоні миру,

Зустріти посмішку в натовпі, не фальшиву, а щиру.

Коли малий був, то кожен по-справжньому друг,

А де вони тепер? Навколо тільки бруд.

Якщо ти поруч десь, справжнє, дай хоч знак.

Бо в цьому сірому “сьогодні” не можу ніяк,

Злапати в руки хоч краплю тепла і надії,

Ваші обійми ніби ножі мені…