“The bus was gathering speed, sending the dust of the white clay road billowing up in misty clouds and carrying me away forever from the little fairy tale in which I had found myself by chance and which had ended so quickly; carrying me away from a radiant man with golden eyes so much like my father’s blue eyes; carrying me away from a world where horses dance, wrestling tournaments are held, and mutton is the foundation of the local cuisine; carrying me away from a world disappearing before my eyes - or, more precisely, from a world that no longer existed.”

This is perhaps the kindest and one of the saddest episodes.

The episode features Vari-ava - Tunes of the North Azovian Greeks (Roumean ABC) from the collection @north_azovian_greeks.

***

«Автобус набирав швидкість, здіймаючи туманними клубами пил білої глиняної дороги й назавжди відвозячи мене з маленької казки, у якій я так випадково опинилася і яка так швидко закінчилася; відвозячи від світлої людини із золотавими очима, дуже схожими на блакитні очі мого батька; відвозячи зі світу, де танцюють коні, де відбуваються борцівські турніри, де баранина - основа кулінарії; відвозячи зі світу, що зникав на моїх очах, точніше кажучи, зі світу, якого вже не існувало».

Це, мабуть, найдобріший і один із найсумніших епізодів.

В епізоді звучить мелодія Vari-ava - Tunes of the North Azovian Greeks (Roumean ABC) із колекції @north_azovian_greeks.

***

«Автобус набирал скорость, туманными клубами поднимая пыль бело-глиняной дороги,  и навсегда увозя меня из маленькой сказки, в которой я так случайно оказалась и которая так быстро закончилась; увозя от светлого человека с золотистыми глазами, очень похожими на голубые глаза моего отца; увозя из мира, где танцуют лошади, где проходят борцовские турниры, где баранина - основа кулинарии; увозя из мира, исчезающего на моих глазах, точнее говоря, из мира, уже не существовавшего».

Это, наверное, самый добрый и один из самых печальных эпизодов.

В эпизоде звучит мелодия Vari-ava - Tunes of the North Azovian Greeks (Roumean ABC) из коллекции @north_azovian_greeks.

I recorded this very cheerful episode about the Greek festival of Mega Yorti in the Roumean village of Maloyanisol, several times struggling to hold back my tears. As one good film put it: “The war will end someday, but things will never be as they were before.”

Maloyanisol is under occupation. The Greek communities of Volnovakha, Staromlynivka, and Bohatyr have been almost completely destroyed. Velyka Novosilka has been completely destroyed.

The episode features Khaitarma - Tunes of the North Azovian Greeks (Roumean ABC) from the collection @north_azovian_greeks.

***

Цей дуже веселий епізод про грецьке свято Мега Йорти в румейському селі Малоянісоль я записувала, кілька разів насилу стримуючи сльози. Як було сказано в одному хорошому фільмі: «Війна колись закінчиться, але так, як раніше, вже не буде ніколи».

Малоянісоль перебуває в окупації. Грецькі Волноваха, Старомлинівка й Багатир практично зруйновані. Велика Новосілка зруйнована повністю.

В епізоді звучить мелодія Khaitarma - Tunes of the North Azovian Greeks (Roumean ABC) із колекції @north_azovian_greeks.

***

Этот очень веселый эпизод о греческом празднике Мега Йорты в румейском селе Малоянисоль я записывала, несколько раз с трудом сдерживая слезы. Как было сказано в одном хорошем фильме: «Война когда-нибудь закончится, но как раньше уже не будет никогда».

Малоянисоль находится в оккупации. Греческие Волноваха, Старомлиновка и Богатырь практически разрушены. Великая Новосёлка разрушена полностью.

В эпизоде звучит мелодия Khaitarma - Tunes of the North Azovian Greeks (Roumean ABC) из коллекции @north_azovian_greeks.

As I was planning to record this podcast episode today, I had no idea that these adventures had happened to me on this very day in September 2017. It is a very small episode, yet it contains our entire former life: the boundless steppe, railway and bus stations, stifling buses, chance travelling companions, and the sun sinking like a ball of fire into the sea in Berdiansk, where I found myself by accident on my way from Melitopol to Mariupol, already a frontline city. Berdiansk and Melitopol are occupied; Mariupol no longer exists. The building that housed the hostel was destroyed by an aerial bomb, and I do not even know what the fate is of my chance travelling companion from Kherson - almost a boy, who loved discovering new cities.

***

Плануючи сьогодні записати цей епізод подкасту, я й гадки не мала, що саме цього вересневого дня 2017 року зі мною сталися ці пригоди. Це зовсім маленький епізод, але в ньому - усе наше колишнє життя: безкрайній степ, вокзали, задушливі автобуси, випадкові попутники й сонце, що вогняною кулею скочується в море в Бердянську, куди я потрапила випадково дорогою з Мелітополя до вже прифронтового Маріуполя. Бердянськ і Мелітополь окуповані, Маріуполя вже немає. Будинок, у якому був хостел, знищено авіабомбою, і я навіть не знаю, яка доля мого випадкового попутника з Херсона - майже хлопчика, який любив відкривати для себе нові міста.

***

Планируя сегодня записать этот эпизод подкаста, я и не думала, что именно в этот сентябрьский день 2017 года со мной случились эти приключения. Это совсем маленький эпизод, но в нём - вся наша прежняя жизнь: бескрайняя степь, вокзалы, душные автобусы, случайные попутчики и солнце, огненным шаром скатывающееся в море в Бердянске, куда я попала случайно по дороге из Мелитополя в уже прифронтовой Мариуполь. Бердянск и Мелитополь оккупированы, Мариуполя уже нет. Дом, в котором находился хостел, уничтожен авиабомбой, и я даже не знаю, какова судьба моего случайного попутчика из Херсона - почти мальчика, любившего узнавать новые города.

"I watched the young man: how he steered his jeep with one hand while dealing with business matters over the phone-with business that, as far as I could tell, was going very well; how he made a point of never wearing a seat belt-and I thought of ancient times, when a horseman could handle two horses with ease, and in that no-man’s steppe no one could tell who he was-a Cossack or a Tatar; when everyone dressed alike and lived alike; when the supreme law was not the suffocating freedom-as-recognized-necessity of Spinoza, Hegel, and Engels, but an unbridled freedom, the freedom of the open steppe. A world ruled by whoever was cleverer, quicker, more cunning; where no one, driven by the desire to halt the endless rotation of the steppe galaxy, ever attempted to hold back time or build Leonardo da Vinci’s ideal city.

For thousands of years, this world lived by its own laws, and it was only a little over two hundred years ago that humanity disrupted these cosmic rhythms. Perhaps that ancient, unbridled force still flowed somewhere in our blood; perhaps therein lay the mystery of this land, where no form of statehood could ever take root and where no one could comprehend those notions of freedom defined as necessity recognized".

This is probably the shortest episode of the podcast, but it is so self-contained that I decided to release it separately.

This episode features the song “Viter poviia” (“The Wind Is Blowing”) from the village of Fedorivka, Petrivskyi district, Kirovohrad region.

Performed by Natalia and Oleksandr Tereshchenko.

From the album Dyke Pole: Long Songs of the Pre-Steppe Ukraine (2010), released as part of the My Ukraine: Bervy project.

***

Я дивилася на хлопця: як однією рукою він керував своїм джипом, паралельно вирішуючи по телефону питання по бізнесу (з яким, як я зрозуміла, у нього все було добре); як їздив принципово не пристібаючись - і мені згадалися давні часи, коли вершник легко керувався двома кіньми, і не було в цьому нічийному степу зрозуміло, хто він - козак чи татарин; де всі були одягнені однаково і жили однаково; де головним законом була не задушлива свобода - пізнана необхідність - Спінози, Гегеля і Енгельса, а нестримна воля, вольниця. Де панував той, хто розумніший, спритніший, хитріший; де ніхто і ніколи, рухомий метою зупинити нескінченне обертання степової галактики, не намагався утримати час або побудувати ідеальне місто Леонардо да Вінчі. Тисячоліттями цей світ жив за своїми законами, і лише якихось 200 років з хвостиком ці космічні ритми були порушені людиною. Можливо, ця давня нестримна стихія була десь у нас у крові; можливо, в цьому й була таємниця цієї країни, в якій не могла прижитися жодна з форм державності і були незрозумілі жодні свободи - ті, що пізнана необхідність.

Мабуть, це найкоротший епізод подкасту, але він настільки самодостатній, що я вирішила випустити його окремо.

В епізоді звучить пісня "Вітер повіва" З села Федорівка Петрівського району Кіровоградської області Виконавці: Наталя та Олександр Терещенки З альбому "Дике Поле. Довгі пісні передстепової України"/"Dyke pole. Long Songs of the Pre-Steppe Ukraine" (2010) Проект "Моя Україна. Берви"

In Amsterdam's port
There are sailors singing
The dreams that haunt them
By Amsterdam's seashore
In Amsterdam's port
There are sailors sleeping
Like banners
Along the gloomy seaside
In Amsterdam's port
There are sailors dying
Full of beers and dramas
Since the very first gleams
But in Amsterdam's port
There are sailors getting to life
In the thick heat
Of the ocean's tiredness

I don’t know why, but whenever I wandered endlessly through the streets of Mariupol-Italiiska, Hretska, Heorhiivska, and Torhova - the translation of Jacques Brel’s “Amsterdam” played on a constant loop in my head.

***

В амстердамськім порту
Моряки заспівають
Про мрії, що вмирають,
Щойно вийдуть в порту.

В амстердамськім порту
Моряки задрімають,
Похитнувшись на ходу,
Як гнилі вже палі.

В амстердамськім порту
Моряки умирають,
Пиво й драми змішавши,
На світанню порту.

А в амстердамськім порту
Моряки знов зродяться,
Щоб у чаді купатись,
В океанськім маренні.

Не знаю чому, але щоразу, коли я намотувала кола вулицями Маріуполя - Італійською, Грецькою, Георгіївською та Торговою, - у моїй голові без упину звучав переклад пісні Жака Бреля «Амстердам».

***

В амстердамском порту 

Моряки распевают 

О мечтах, что растают 

На подходе к порту. 

В амстердамском порту 

Моряки засыпают

 Повалясь на ходу 

Как подгнившие сваи. 

В амстердамском порту 

Моряки умирают 

Драмы с пивом смешав, 

Когда лишь светает. 

Но в амстердамском порту 

Моряки вновь родятся 

В душном смоге купаться 

В океанном бреду

Не знаю почему, но всякий раз, когда я наматывала круги по улицам Мариуполя - Итальянской, Греческой, Георгиевской и Торговой, - в моей голове нон-стопом звучал перевод песни Жака Бреля «Амстердам».

This is a map from the Mariupol Museum of Folk Life and Ethnography at 55 Heorhiivska Street. The museum no longer exists; the building now houses the A. A. Zhdanov Museum, a branch of the St Petersburg State Memorial Museum of the Defense and Siege of Leningrad. The conversation in the episode takes place in the main building of the Mariupol Museum of Local History at 20 Heorhiivska Street, which was destroyed in 2022. The episode turned out to be a long one. I considered shortening it but ultimately decided to leave it as it is, because the Byzantine sacred objects, the fate of Metropolitan Ignatius, the multinational and multilingual Azov region, and the boundary along the Kalmius River between the Zaporozhian and Don Cossacks are all part of the complex and intertwined history of Mariupol and its surroundings.

***

Це карта з Маріупольського музею народного побуту та етнографії на Георгіївській, 55. Після 2022 року музею більше немає, тепер там музей А. А. Жданова - філія петербурзького Державного меморіального музею оборони і блокади Ленінграда. Сама розмова в епізоді відбувається в головній будівлі краєзнавчого музею (Георгіївська, 20), яку 2022 року було зруйновано. Епізод вийшов великим, я думала його скоротити, а потім вирішила залишити як є, тому що і візантійські святині, і доля митрополита Ігнатія, і багатонаціональне, багатомовне Приазов’я, і кордон по річці Кальміус між запорожцями та донцями - усе це складна й переплетена історія Маріуполя та його околиць.

***

Это карта из Мариупольского музея народного быта и этнографии на Георгиевской, 55. После 2022 года музея больше нет, там сейчас музей А. А. Жданова - филиал петербургского Государственного мемориального музея обороны и блокады Ленинграда. Сам разговор из эпизода происходит в главном здании краеведческого музея (Георгиевская 20), которое в 2022 году было разрушено. Эпизод получился большой, я думала его сократить, а потом решила оставить как есть, потому что и византийские святыни, и судьба митрополита Игнатия, и многонациональное, многоязычное Приазовье, и граница по реке Кальмиус между запорожцами и донцами - всt это сложная и переплетенная история Мариуполя и его окрестностей.

There is a very concise and very frightening expression in English - never ever: never again. This episode is about never ever. Because even the simplest and most familiar things, or so it would seem - the Kyiv-Mariupol train, the Tourist Hotel, the Mariupol Drama Theatre, the Izba club housed in the former home of the lawyer Yuriev, the Mariupol Museum of Local History, Hretska and Heorhiivska Streets - have already become history. The former home of the lawyer Yuriev, the museum, the railway station, the theatre, and even Hretska and Heorhiivska Streets themselves - all of this is now never ever.

***

В англійській мові є дуже лаконічний і дуже страшний вислів - never ever: ніколи більше. Цей епізод - про never ever. Тому що навіть, здавалося б, найпростіші й найзвичніші речі - потяг Київ - Маріуполь, готель «Турист», Маріупольський драмтеатр, клуб «Ізба», розташований у колишньому будинку адвоката Юр’єва, краєзнавчий музей Маріупольщини, вулиці Грецька та Георгіївська - уже історія. І колишній будинок адвоката Юр’єва, і краєзнавчий музей, і вокзал, і театр, і навіть самі вулиці Грецька та Георгіївська - усе це тепер never ever.

***

В английском есть очень лаконичное и очень страшное выражение - never ever: никогда больше. Этот эпизод - о never ever. Потому что даже, казалось бы, самые простые и привычные вещи - поезд Киев - Мариуполь, гостиница «Турист», Мариупольский драмтеатр, клуб «Изба», расположенный в бывшем доме адвоката Юрьева, краеведческий музей Мариуполья, улицы Греческая и Георгиевская - уже история. И бывший дом адвоката Юрьева, и краеведческий музей, и вокзал, и театр, и даже сами улицы Греческая и Георгиевская - всё это теперь never ever.

Crimean Yalta and Azov Yalta. Crimea and the Oyster Gatherers. Fishers of the Sea of Azov

The episode features a recording of "Lullaby" (a Rumeí folk song) performed by Veronika Bondar from the settlement of Nikolske at the 8th Festival of Greek Song in 2016.

***

Кримська та Азовська Ялта. Крим і ловці устриць. Рибарі Азовського моря.

В епізоді використано запис румейської пісні «Колискова» у виконанні Вероніки Бондар із селища Нікольське на VIII фестивалі грецької пісні у 2016 році.

***

Крымская и Азовская Ялта. Крым и ловцы устриц. Рыбари Азовского моря.

В эпизоде используется запись румейской песни «Колыбельная» в исполнении Вероники Бондар из посёлка Никольское, сделанная на VIII Фестивале греческой песни в 2016 году.

The second season is devoted to Mariupol and its surroundings. It is especially dear to me: after 2014, after the occupation of Donetsk, Mariupol became what the Germans would call my Ersatzheimat-a substitute for home. This city, this sea, these people will forever remain a part of me-not only because Rumeí Greek blood runs through my veins, but because all of it is deeply, personally mine. And what was mine was taken away from me.

The episode features an excerpt from Epirotica Mirologi, from the album A Lament for Epirus 1926-1928- the first collection of recordings by Greek folk violinist Alexis Zoumbas. The recordings were restored and released by TMR in 2019.

And a Rumeí song recorded in the settlement of Yalta, Manhush district, Donetsk region, Ukraine. The recording was made in 2019.

***

Другий сезон присвячений Маріуполю та його околицям. Він мені особливо дорогий: після 2014 року, після окупації Донецька, Маріуполь став для мене, як сказали б німці, Ersatzheimat - заміною рідного дому. Це місто, це море, ці люди - назавжди частина мене. І не лише тому, що в мені тече румейська кров, а тому, що все це - глибоко, особисто моє. І це моє в мене відібрали.

В епізоді звучить уривок із композиції Epirotica Mirologi з альбому A Lament for Epirus 1926–1928 - першого зібрання записів грецького народного скрипаля Алексіса Зумбаса. Записи були відновлені та випущені лейблом TMR у 2019 році.

І румейська пісня, записана в смт Ялта Мангушського району Донецької області України. Запис було зроблено у 2019 році.

***

Второй сезон посвящен Мариуполю и его окресностям. Мне он особ дорог, после 2014, после оккупации Донецка, Мариуполь стал для меня, как бы сказали немцы - Ersatzheimat, заменителем родного дома. Этот город, это море, эти люди - часть меня навсегда, и не только потому что во мне течет румейская кровь, потому что это все лично мое, и это мое у меня отняли.

В эпизоде звучит отрывок из Epirotica Mirologi из альбома A Lament for Epirus 1926–1928 - первого собрания записей греческого народного скрипача Алексиса Зумбаса. Записи восстановлены и выпущены лейблом TMR в 2019 году.И румейская песня, записанная в сгт Ялта Мангушского района Донецкой области Укрианы. Запись сделана в 2019 году

When I was writing this book-before the full-scale war-I instinctively titled the chapter about Huliaipole and Makhno “The Order of the Thistle”, drawing an analogy with Scotland's Order of the Thistle. Just as instinctively, I adopted its motto—the motto of one of Europe's oldest and most distinguished orders: “No one provokes me with impunity” (Nemo me impune lacessit). At the time, it seemed to me that those words simply hung in the air over Huliaipole.

***

Коли я писала цю книгу, а було це ще до великої війни, я абсолютно інтуїтивно назвала розділ про Гуляйполе й Махна «Орден Будяка» - за аналогією зі шотландським Орденом Чортополоху. Так само інтуїтивно я взяла і його девіз - девіз найшляхетнішого з найшляхетніших орденів Європи: «Ніхто не торкнеться нас безкарно» (Nemo me impune lacessit). Тоді мені здавалося, що ці слова просто витали в повітрі Гуляйполя.

***

Когда я писала эту книгу, а было это еще до большой войны, я совершенно интуитивно назвала главу о Гуляйполе и Махно «Орден Будяка» — по аналогии с шотландским Орденом Чертополоха. И столь же интуитивно взяла его девиз девиз благороднейшего из благороднейших орденов Европы: «Никто не тронет нас безнаказанно» - Nemo me impune lacessit. Тогда мне казалось, что эти слова просто витали в воздухе Гуляйполя