Пліч-о-пліч

За понад чотирирічну повномасштабну російську навалу Харківщина стала найзамінованішою областю України. Агресор постійно вигадує нові способи дистанційного мінування і розкидує по громадах свіжі вибухонебезпечні розробки. Розмінувальники з державних профільних структур, міжнародних і приватних організацій сантиметр за сантиметром очищують звільнені території міст і сіл, критичну інфраструктуру, вулиці та подвір’я, нашпиговані мінами ліси та сільськогосподарські землі. Роботи вибухотехнікам на століття.

У такій роботі не менш важливими є фахівці з гуманітарного розмінування, які розуміються на нетехнічному обстеженні небезпечних територій та активно інформують цивільне населення про ризики вибухонебезпечних предметів.

До процесу гуманітарного розмінування у Харківській області залучено ветеранів, зокрема воїнів з інвалідністю, а також жінок із родин учасників бойових дій. Сорок фахівців із протимінної роботи нині працюють у громадах, які постійно атакує агресор. Узимку вони пройшли безоплатний навчальний курс із гуманітарного розмінування від Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні за підтримки урядів Нідерландів та Люксембургу й у партнерстві з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства України, Міністерством у справах ветеранів України та Центром координації протимінної діяльності. Усі учасники офіційно працевлаштовані на рік у державному підприємстві «Укроборонсервіс». Тепер чотири команди, у кожній із яких по десять спеціалістів, працюють, як то кажуть, у полі, виконуючи завдання від Центру координації протимінної діяльності при Харківській обласній військовій адміністрації.

У чому саме полягає робота команд із гуманітарного розмінування? Чи передбачено новий набір на навчання від Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні? Про це розмовляли в подкасті «Пліч-о-пліч».

У студії та зум-конференції були: фахівчиня з питань протимінної діяльності Програми розвитку ООН Тетяна Вельшина, ветеран, професійний сапер і керівник групи з нетехнічного обстеження та інформування населення про ризики вибухонебезпечних предметів Денис Рябко, а також дружина військовослужбовця та фахівчиня групи, що веде гуманітарне розмінування, Альона Айвазян.

У новому випуску подкасту «Пліч-о-пліч» ітиметься про складні операції військовослужбовцям і ветеранам й упровадження штучного інтелекту в сучасні реабілітаційні пристрої для відновлення мобільності воїнів.

Харківський Інститут патології хребта та суглобів імені професора Михайла Ситенка впродовж майже стодвадцятирічної історії, за яку відбулися дві світові війни та повномасштабне вторгнення російської армії, що триває дотепер, завжди приділяв велику увагу лікуванню, протезуванню і реабілітації військовослужбовців та цивільних, потерпілих унаслідок бойових дій.

2014 року з першими боями російсько-української війни медико-науковий колектив Інституту патології хребта та суглобів імені професора Михайла Ситенка долучився до порятунку захисників і захисниць, навіть тих, яких за стандартами медицини вважали безнадійними. Бойова травма стала однією з провідних у хірургії та протезуванні військових.

За понад дванадцять років великого опору озброєння зазнало потужного розвитку — від переважно совєцького до високотехнологічних ударних дронів і наземних роботизованих комплексів. Одначе в ситенківців під час війни залишається незмінним головне завдання: робити все можливе для відновлення повноцінної функціональності бійців із тяжкими пораненнями та травмами, а також із захворюваннями опорно-рухової системи, патологіями хребта та суглобів. А головне — практичний досвід лікарів-науковців стає основою для фундаментальних і прикладних досліджень, результати яких невдовзі можуть допомогти ще більш якісно лікувати, оперувати, протезувати й реабілітувати воїнів.

У другому епізоді, присвяченому Інституту патології хребта та суглобів імені Ситенка, що входить до провідних науково-медичних центрів Національної академії медичних наук України, говорили про надання висококваліфікованої допомоги в разі бойової травми, ґрунтуючись на власних та закордонних сучасних дослідженнях і методиках лікування.

Гостями «Пліч-о-пліч» стали директор Інституту патології хребта та суглобів імені професора Михайла Ситенка НАМН України та доктор медичних наук Станіслав Бондаренко й завідувач відділення реабілітації медико-наукового центру та доктор меднаук Володимир Стауде.

Перший епізод присвячено остеоінтеграційному протезуванню чотирьох ветеранів мультидисциплінарною командою Інституту імені Ситенка. Шукайте на звукових платформах і сайті Радіо «Накипіло».

Від початку квітня троє ветеранів війни з високою ампутацією ніг проходять реабілітацію після операцій з остеоінтеграційного протезування в Інституті патології хребта та суглобів імені професора М. І. Ситенка Національної академії медичних наук України. Про це Радіо «Накипіло» розповів директор науково-медичного центру Станіслав Бондаренко. Від проведення остеооперацій і до занять захисників, присвячених повному відновленню ходи, минуло три місяці.

Остеоінтеграційне протезування — це, можна сказати, відносно новий метод протезування, який сьогодні більш широко застосовують у Швеції, Нідерландах, Німеччині, Австралії та США. Українські хірурги в шпиталях і лікарнях проводять такі операції із 2023 року, бо через особливості нових типів зброї багато військовослужбовців і цивільних мають складні поранення, а отже, є ампутації рук та ніг. За умови відсутності низки протипоказань це можливість відновлення мобільності тим травмованим людям, які не можуть користуватися протезами з приймальною гільзою або мають від них значні ускладнення.

До складу мультидисциплінарної команди харківського Інституту патології хребта та суглобів, що 18–19 лютого проводила перші в області остеоінтеграційні протезування, увійшов доктор медицини Генк ван де Мінт із Нідерландів. Професор є фундатором й одним із розробників Press-fit — технології використання остеоінтегративного екзопротезування. Лікар-інноватор і розробник системи кріплення штучних кінцівок поділився досвідом із українськими ортопедами-травматологами, щоб вони в умовах державної клініки могли в буквальному сенсі цього слова ставити на ноги воїнів зі складними ампутаціями.

Як відбувалися перші операції з остеоінтеграційного протезування у харківському державному Інституті імені Ситенка? Як лікарі відбирали для екзопротезування ветеранів? Які за і проти варто враховувати тяжкопораненим воїнам, перед тим як шукати можливість такого альтернативного протезування? Чи зможуть далі фахівці науково-медичного центру організувати регулярні остеоінтегративні екзопротезування військовослужбовцям і цивільним, потерпілим унаслідок війни? Про це йдеться у подкасті «Пліч-о-пліч». Гостями стали директор Інституту патології хребта та суглобів імені професора М. І. Ситенка НАМН України та доктор медичних наук Станіслав Бондаренко й ветеран-прикордонник Артур Малишко, що нині з екзопротезом проходить реабілітацію у науково-медичному центрі.

Усі ми слухаємо музику, правда ж? А буває так, що бачиш знайомі рядки улюбленої композиції та починаєш наспівувати беззвучно рухаючи губами. Такий феномен нав’язливої пісні називається earworm («вушний хробак»). Він став творчою ідеєю для масштабної всеукраїнської соціальної акції зі збору грошей на операції з відновлення слуху військовослужбовцям.

«Чуєш? Вона грає в голові!» — так до своїх фанатів і решти користувачів соціальних мереж, а також слухачів ефемок звернулися музикант Святослав Вакарчук і гурт «Океан Ельзи», співачки Злата Огнєвіч і Лама, гурти «Крихітка», «Воплі Відоплясова», «Мертвий півень» і багато інших популярних виконавців. У межах благодійної акції вони дарують рядки своїх пісень із бажанням, щоб їх якнайскоріше змогли почути військовослужбовці з набутими на війні порушеннями слуху.

Під час війни з потужною зброєю значно зросла частка військових і цивільних із травмами слуху. Лікарі-отоларингологи пояснили, що порушення слуху або його повну втрату на фронті спричиняють гучні вибухи, постріли, робота артилерії та детонація ударних дронів. Професійною мовою отоларингологів це називається «акубаротравма», більш відома як «контузія», що супроводжується розривом барабанної перетинки (перфорацією). Навіть просто перебування бійця у вологому окопі без доступу до гігієнічних процедур погіршує здатність чути.

Якщо за легких травм людині досить пити ліки, то під час розриву барабанної перетинки знадобиться тимпанопластика — так називається мікрохірургічна операція з відновлення цілісності барабанної перетинки, яку за потреби поєднують із корекцією слухових кісточок. Такі операції проводять у державних і приватних лікарнях мікрохірургії ЛОР-органів.

Одна з таких — клініка Rhino. Це для їхніх мультидисциплінарних команд, для збільшення кількості операцій із відновлення слуху військовослужбовців і ветеранів збирає гроші благодійний фонд «Півник». У фонді, підбиваючи підсумки першого місяця акції, розповіли: від початку березня українці зібрали гроші на першу операцію. Сам збір триватиме й надалі, доки не вдасться зібрати шість мільйонів гривень на сто операцій.

У подкасті «Пліч-о-пліч» дізналися подробиці перебігу мотиваційно-соціальної акції, присвяченої операціям із відновлення слуху військовослужбовців, а також про страхи, що можуть виникати, коли у вухах з’являються свист та інші завади. Крім того, послухали історію армійця Михайла, який прямо під час операції почув улюблену пісню — цієї ейфорії він не забуде ніколи.

Гостями подкасту «Пліч-о-пліч» стали директорка благодійного фонду «Півник» й отохірургиня клініки Rhino Олена Комар і засновниця та креативна директорка агенції Vandog Ірина Мєтньова.

Анастасія і Артем світяться щастям. Незадовго до запису подкасту завдяки медикам і сучасним технологіям подружжя дізналося, хто в них незабаром з’явиться на світ. Чекаючи маля, вони й далі служать у лавах Збройних сил України. Їм понад усе хочеться, щоб жаданий хлопчик жив у вільній Україні, у якій небо буде чистим від ракет та дронів, а сусідня країна агресора назавжди відмовиться від загарбницьких намірів і терору.

Першу сторінку в історії кохання Артема й Анастасії Повзлів написано майже рік тому. Вони зустрілися 25 березня у розподільчому пункті Дніпропетровського РТЦК та СП, звідки мали вирушити для базової військової підготовки до навчального центру «Десна». Кожен із них свідомо ухвалив рішення про участь у великому опорі. Тому на гальорці в автобусі їм точно не було сумно. З кожним кілометром маршруту до «Десни» в новоспечених військових зароджувалися нові почуття, що переросли в закоханість, а у вересні Артем і Анастасія сказали «так» одне одному.

Однак яка історія палкого кохання обходиться без випробувань? От і в житті подружжя були недоброзичливці, що ставили нові й нові перешкоди на шляху до весільного рушника. Не будемо спойлерити, а краще запросимо послухати розмову з Анастасією Повзло, яка є начальницею складу відділення медичного постачання 33 окремої механізованої бригади, й Артемом Повзлом, що служить на посаді лікувального відділення 33 ОМБР, а по суті, працює діловодом.

До харківського шпиталю бійців із пораненнями, травмами та хворобами привозять із нуля, а також із місць базування підрозділів з усієї області, інколи — й із сусідніх напрямків. Масове використання FPV-дронів і безпілотників на оптоволокні значно ускладнило роботу парамедиків на передовій.

Останнім часом комунікаційні команди бригад і шпиталів дедалі частіше публікують історії тяжкопоранених захисників, яких через розширення кілзони на кілька десятків кілометрів не вдається евакуювати. Тоді військовослужбовці використовують наземні роботизовані комплекси (НРК) для порятунку поранених. Через рої безпілотників бійці іноді не можуть вибратися з окопів місяць або навіть півтора. Це значно підвищує ризик того, що медикам доводиться ампутувати руку чи ногу.

За таких складних умов медичної евакуації лікарям військового шпиталю постійно доводиться адаптуватись: змінювати підходи до лікування, зважаючи на характер бойових дій і типи поранень. Водночас мультидисциплінарна команда медиків Військово-медичного клінічного центру Північного регіону в Харкові постійно розвивається: упроваджує 3D-технології у травматології та шукає нові рішення, щоб надавати повноцінну, якісну й спеціалізовану допомогу військовослужбовцям.

Для команди шпиталю важливо й те, щоб воїни з порушеннями опорно-рухового апарату, а також бійці після операцій на обличчі, очах, органах слуху чи голові почувалися тут гідно й комфортно. Від початку року, щойно бійці потрапляють на відновлення, їм видають «пакунок пораненого» — набір найпотрібніших засобів гігієни від Міністерства оборони України.

У подкасті «Пліч-о-пліч» показали вміст цього пакунка. Також ішлося про те, як почуваються захисники, яким удалося вийти з позицій із пораненнями та обмороженнями рук після тривалого перебування на лінії зіткнення. Окрім того, говорили про те, як змінився характер поранень через полювання дронів на військовослужбовців і чи потребує шпиталь рекрутингу лікарів та медсестер. Про це розповів заступник начальника Військово-медичного клінічного центру Північного регіону з медичної частини В’ячеслав Курінний.

Якщо ви медик і хочете приєднатися до команди шпиталю, заповніть гугл-форму.

«Рука, коліно та плече» — так з усмішкою майстер із ремонту й налаштування спортивних тренажерів Олександр Гончаренко розповідає про особистий креатив під час роботи в спортзалах. До того ж після шпиталю він заходився розробляти й виготовляти стаціонарні та мобільні комплекси з підвісною системою для реабілітації людей із порушеннями опорно-рухового апарату.

У 2022-му, перед контрнаступом Сил оборони України на Харківщині, Олександр дістав тяжке поранення у бою. Позаду — вісім надскладних операцій на правій руці (йому пересаджували кістку з ноги на руку), наполегливі заняття з відновлення мобільності та постійна боротьба з керівництвом підрозділу за повноцінну реабілітацію. Це спонукало ветерана спрямувати інженерні навички в нових розробках для більш ефективного відновлення після травм і поранень захисників. Функціональні тренажери двох технічних версій уже використовують у шпиталях Харкова й на Закарпатті. Після повернення з війська Олександр відновив роботу сервіс-центру Fix4Gym Group і тепер постійно в роз’їздах: обслуговує та встановлює нове обладнання у спортзалах Харкова.

Для розвитку реабілітаційних проєктів Олександр Гончаренко разом із сестрою Альоною Піщуліною створив громадську організацію «Майстер Ветеран». Сашко й Альона продовжують розповідь про взаємопідтримку, поранених у шпиталях і тренажери, які дивують закордонних фахівців.

У першому епізоді «Пліч-о-пліч» Олександр Гончаренко з Альоною Піщуліною розповідали про волонтерство на Північній Салтівці та службу у війську, а головне — про те, як труднощі в реабілітації Олександра змусили його обстоювати свої права та спонукали зайнятися реабілітацією інших побратимів.

На світанку 24 лютого розпочався новий етап російсько-української війни. Ракети по українських військових аеродромах, рух колон військової техніки з позначкою Z, авіанальоти на міста і села й артобстріли прикордонних регіонів засвідчили початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Харків із перших годин 24 лютого російська армія атакувала «Градами», з бомбардувальників і ракетами. Сім’ї з дітьми на автівках, поїздами й автобусами виїжджали подалі від обстрілів і пекельних звуків вибухів. Тривалий час тисячам харківців надійним прихистком слугував метрополітен.

Поки одні намагалися зрозуміти, виїжджати чи залишатися у прифронтовому місті, інші харківці гуртувалися у волонтерстві або записувалися до Сил оборони України. А воїни АТО із самісінького ранку 24 лютого зустрічалися у місцях, про які домовилися заздалегідь, брали зброю і вирушали на захист Харкова.

Обороняти Україну, зокрема й Харківщину, вийшли підприємці, айтівці, лікарі, спортсмени, учителі та зрештою усі, хто збагнув справжні наміри росії: повністю загарбати Україну. Шлях захисника, з яким сьогодні спілкувався ведучий Володимир Носков, починався з волонтерства на Північній Салтівці.

Ветерана Олександра Гончаренка знають у шпиталях і реабілітаційних центрах від Харкова до Закарпаття. Він розробляє і виготовляє тренажери з підвісною системою для фізичного відновлення тяжкопоранених військовослужбовців.

А річ у тім, що до Великої війни Олександр у власному сервісному центрі Fix4Gym Group налаштовував і ремонтував спортобладнання. Уже менш ніж через пів року великого опору, після тяжкого поранення лівої руки в бою на Харківщині й перенесених восьми операцій, він сам потребував якісної реабілітації. Але в підрозділі йому буквально доводилося виборювати можливість відвідувати лікарів задля відновлення мобільності руки.

Тому військовослужбовець вирішив боротися за власне здоров’я, а тепер допомагає реабілітуватися іншим захисникам. Це і є для Олександра поштовхом у розробленні нових стаціонарних та мобільних тренажерів для шпиталів і лікарень.

Олександр Гончаренко певен: повноцінне відновлення людини — це не тільки про роботу з м’язами травмованого тіла, але й про ментальний стан. Душа має урівноважитися й отримати нові сили жити, творити, кохати й рухатися уперед. Цим переконанням ветеран поділився із сестрою Альоною Піщуліною. Так брат і сестра прийшли до створення громадської організації «Ветеран Майстер», присвяченої фізичній, соціальній та психологічній реабілітації ветеранів, зокрема, за допомогою арттерапії.

Як волонтерство на Північній Салтівці Харкова стало емоційною підготовкою до рішення мобілізуватися у військо людини, яку нічого не пов’язувало з армією? Як військо навчило головного: ніяких компромісів із совістю? Олександр узявся обстоювати не тільки свої права, але й права побратимів. Про це слухайте у двосерійному випуску подкасту «Пліч-о-пліч».

Навесні до новенького білого «рено» з ручним керуванням сядуть перші учні безбар’єрної автошколи — це ветерани, що після фронту попри травми й поранення, оволодівши протезами ніг, прагнуть самостійності, незалежності, одно слово, активного життя. Для них авто — це не просто про бажання стати водієм; це передусім про мобільність у містах і селах, де безбар’єрність поки що з розряду мрії.

Першу інклюзивну автошколу для людей з інвалідністю створено на базі Харківського автотранспортного фахового коледжу. Освітній заклад має майже сторічну історію, але навчання водіїв категорії В для ветеранів з інвалідністю — це нова програма. Заняття в автошколі для воїнів, що внаслідок бойових дій дістали поранення і тепер користуються протезами ніг, будуть безплатними. На перший курс записалося десять ветеранів.

Так Харківщина приєднується до всеукраїнського проєкту «Безбар’єрні автошколи», який спільно втілюють Міністерство внутрішніх справ України та Мінветеранів. Нині в різних регіонах працює сім автошкіл зі спеціальними умовами навчання для людей з інвалідністю, зокрема з порушеннями опорно-рухового апарату.

У подкасті «Пліч-о-пліч» ведучий Володимир Носков разом зі спеціалістом із керування Геннадієм Голіусом проїхалися машиною на ручному керуванні, щоб пояснити, як нею без проблем водитимуть ветерани з протезами ніг. Розповіли історію Олексія Іншакова — футболіста команди «Металіст 1925 Незламні», у якій грають побратими з ампутаціями.

Ветеран сказав, що завжди не міг усидіти на місці. Одначе поранення у бою під Макіївкою на Донеччині, унаслідок чого хірургам у шпиталі довелося ампутувати середню третину лівої гомілки, спочатку значно вплинуло на ментальний стан і мобільність Олексія. І знаєте, що спонукає його повертатися до активного способу життя? Футбол. Щоб вільно та вчасно приїжджати на тренування команди й роботу, Олексій і вирішив отримати водійські права.

У подкасті дізналися, що чекає слухачів безбар’єрної школи, а також про те, хто допомагав у придбанні та спеціальному технічному обладнанні чотирьох машин для навчання людей з інвалідністю.

Професійне прання простирадл, покривал, накидок, рушників і багато іншого, що використовують у роботі спа-салони, спортивні та реабілітаційні центри, шпиталі й лікарні, пропонує сучасна пральня ветерана війни Юрія Влащенка. Він — учасник бойових дій та один із переможців ветеранського напряму програми «Власна справа». Ця грантова програма — підтримка державою воїнів, які демобілізувалися із Сил оборони України та прагнуть бути активними в цивільному житті, зокрема розвиваючи свій бізнес, розповідають у Харківському обласному центрі зайнятості.

Сорокашестирічний ветеран Юрій Влащенко дотепер не уявляв себе підприємцем. Військо — так, це його життя — спільнота, де серед побратимів і посестер Юрій почувається природно.

Мобілізувався 2016 року, коли російсько-українську війну на Донбасі офіційно називали Антитерористичною операцією (АТО) Спочатку Юрій служив у Повітряних силах, а згодом перевівся до Сухопутних військ, щоби бути більш залученим до опору з армією агресора.

Про Другий механізований батальйон 54 окремої механізованої бригади, нині відомий як «К-2» під командуванням Кирила Вереса, ветеран говорить тепло, у його голосі чутно ностальгію. Троїцьке, околиці Попасної, Авдіївка, Красногорівка, Мар’їнка, Степне — це далеко не повний перелік населених пунктів Донеччини та Луганщини, у яких «К-2» нищив окупантів. Про минулі бої на Донбасі Юрій Влащенко говорити не бажає — емоційно неможливо. Одначе наслідком його участі у визвольній війні можна вважати перенесений інсульт навесні 2022 року. Ветеран і досі відновлюється у лікарнях. Зрештою рішення Юрія відкрити професійну пральню для комунальних підприємств і приватних фірм — це не просто для заробітку. А втім, про мотивацію свого бізнесу Юрій Влащенко розповів у подкасті «Пліч-о-пліч».

А про нові грантові можливості «Власної справи» для ветеранів та їхніх рідних ми поговорили з директором Харківського обласного центру зайнятості Денисом Олійником.