Місто пахне гарячим асфальтом і бабусиною випічкою. А звучить Харків тишею. Тиша буває різною, але вона завжди особлива. Тиша міста 2022 року дала зрозуміти, наскільки сильно ми любимо його.

Героїня нового випуску подкасту «Покажи мені свій Харків» — підприємиця і засновниця мережі магазинів-кав’ярень «НаХлібник» Ольга Золотницька. Її Харків має особливий запах: свіжоспеченого хліба, що пов’язаний і з родинною пам’яттю, і з її справою.

Любов до хліба Ольга успадкувала від бабусі, яка ще в дитинстві привчила внуку до борошна й передала родинні рецепти. Сьогодні ці рецепти й далі живуть, хліб став частиною Ольжиної професійної історії. А 24 лютого 2022 року, коли після перших вибухів Ольга сказала: «Ми будемо випікати хліб!» — що означало це рішення тоді й що означає сьогодні?

Пекарка розповіла, як змінюються харків’яни, яких вона щодня бачить у своїх закладах, і що можна дізнатися про місто, просто спостерігаючи за людьми, які приходять по хліб.

Ми говорили про Харків як про дім і те, чому іноді саме найпростіші речі — тепла паляниця, знайома кав’ярня, ранкова дорога — допомагають утримувати це відчуття навіть за найскладніших часів.

Слухайте новий випуск подкасту «Покажи мені свій Харків» поетки-урбаністки Наталки Маринчак і відкривайте місто через історію Ольги Золотницької: Харків, який можна не тільки побачити, але й відчути на запах і смак.

«Харків набагато більше вояк, ніж купець».

Що бачить у Харкові людина, яка прожила в цьому місті більшу частину життя, але водночас щодня дивиться на нього очима літераторки? Гостя нового випуску подкасту «Покажи мені свій Харків» — письменниця Юліта Ран, корінна харківка. Вона народилася, навчалася і живе в Харкові, тож її розмова з містом — це не погляд випадкової гості, а довга особиста історія.

Арки, підворіття, голуб’ятні. Коли Юліта Ран чує слово «Харків», перша її асоціація — це Стрілка. Пахне її місто прибитою дощем пилюкою, бузком і бензином. Звучить птахами й трамваями.

У цій розмові говорили про Харків очима письменниці: про те, як місто стає частиною авторського світу.

Слухайте новий випуск подкасту «Покажи мені свій Харків» поетки-урбаністки Наталки Маринчак і дивіться на місто очима тих, хто любить його.

Гостя нового випуску подкасту «Покажи мені свій Харків» — Наталія Протас, засновниця і директорка видавництва «Жорж».

Улюблений запах Харкова нині — це запах води в місті. А на звук він вельми циклічний і різноманітний.

Наталія прихала до Харкова з міста Токмак Запорізької області тридцять років тому. Наразі її рідне місто окуповано. Каже, коли вирішила, що залишається у Харкові, одразу відчула, ніби вона вступила у відносини з ним. Почала буквально розмовляти з містом.

Діалог цей триває. Наталія винаймає житло й говорить: щоби зрозуміти місто, варто пожити в різних його районах.

Харків Наталії Протас — місто, у якому книжки давно стали частиною міського ландшафту. Місто видавців, авторів і читачів, книгарень і бібліотек, а також тих, хто й далі працює з культурою навіть тоді, коли самій культурі доводиться виживати під час війни.

У цій розмові говорили про книжковий Харків; про те, чому саме це місто стало домом для видавництва «Жорж»; про людей, які створюють його літературне середовище. Говорили й про втрати, зокрема про знищені внаслідок російської атаки книжки видавництва. Але передусім — про те, що залишається після утрат: про бажання продовжувати, видавати, читати й створювати нове.

Наприкінці кожного випуску гість називає людину, з якою, на його думку, варто ще поговорити про Харків, щоб і далі документувати його історію. Подивимося, куди приведе нас ця еклектична, як і саме місто, аудіодоріжка.

Слухайте новий випуск подкасту «Покажи мені свій Харків» поетки-урбаністки Наталки Маринчак і відкривайте місто через історії людей, які бачать його по-різному.

Харків — це місто, яке можна читати нескінченно: місто очима видавця Олександра Савчука пахне чабрецем та Лопанською набережною. Він харківець у четвертому коліні. Можливо саме це далося взнаки, коли Олександр обирав свій видавничий пріоритет.
Яким бачить Харків людина, яка багато років працює з його культурною пам’яттю?

Гість нового випуску подкасту «Покажи мені свій Харків» – видавець Олександр Савчук.
Харків Олександра Савчука – це місто, яке можна читати. Через книжки, старі фотографії, архівні документи, імена письменників, художників, науковців і людей, які свого часу формували його культурне обличчя. Це місто, в якому за знайомим фасадом може ховатися ціла історія, а звичайна вулиця – вести до когось, чия присутність досі відчувається в культурному коді міста.
У цій розмові говоримо про Харків як про велику книжку– ту, яку неможливо прочитати за один раз. Про місця, які варто роздивлятись уважніше. Про людей, яких важливо пам’ятати. Про історії, що можуть змінити наше уявлення про знайомі вулиці. І про те, як минуле допомагає побачити сучасний Харків.
Можливо, після цієї розмови на знайомий Харків захочеться подивитися трохи уважніше або навіть відкрити про нього нову книжку.
Слухайте новий випуск подкасту поетки-урбаністки Наталки Маринчак «Покажи мені свій Харків» і відкривайте місто через історії людей, які бачать його з різних боків.

У Харкова є запах. Є звук. Є характер. А ще – є люди, які носять це місто в собі, навіть коли живуть далеко.
Героїня третього випуску подкасту «Покажи мені свій Харків» – ветеринарна лікарка й менеджерка Наталія Камаєва. Для неї Харків – це ДНК, відчуття приналежності й невід’ємна частина свідомості.
Ми говоримо про запах вулиць навколо Сковороди, де липи й тополі створюють неповторну атмосферу, про Молодіжний парк і ХПІ, з яких починаються найперші спогади, і про місто, що звучить піснями Сергія Жадана.
Наталія розповідає, чому саме Харків став одним із лідерів розвитку ветеринарної медицини та культури відповідального ставлення до домашніх тварин в Україні. А ще – чого найбільше бракує за кордоном: того особливого харківського вайбу кав’ярень, де важлива не лише кава, а й відчуття спільності.
Окрема розмова – про собак. Ми уявили, якою породою був би Харків, якби став песом. Відповідь Наталії – кане-корсо: сильний, швидкий, надійний, спокійний, упевнений, трохи впертий, але завжди наполегливий.
І, звісно, говоримо про мрію повернутися додому – назавжди. Щоб знову творити свій Харків.
Наприкінці кожного випуску гості передають своєрідну естафету й називають людину, з якою, на їхню думку, теж варто поговорити про Харків. Так крок за кроком народжується жива аудіомапа міста – еклектична, багатоголоса й неповторна, як і сам Харків.
Слухайте третій випуск подкасту поетки-урбаністки Наталки Маринчак «Покажи мені свій Харків» і відкривайте місто через історії людей, які бачать його по-різному, але люблять однаково сильно.

Харків пахне свіжими пряними дріжджами. Звучить трамваями, сиренами й голосами людей, які попри все й далі живуть своїм життям. Він не намагається сподобатись і не просить любити його за комфорт. Просто залишається собою: чітким, зібраним, трохи суворим, але відкритим до тих, хто готовий його зрозуміти.

Саме таким Харків бачить офіцер відділу комунікацій 10 армійського корпусу Євген Артелемейчук. До повномасштабного вторгнення він працював у сфері медіа й маркетингу, а сьогодні один із його обов’язків — озвучувати війну такою, якою вона є, і наразі Харківщина грає тут далеко не останню скрипку.

У цьому епізоді подкасту «Покажи мені свій Харків» ми говорили про місто, що найкраще розкривається не з туристичних маршрутів, а зі старих районів, віддалених двориків і щоденної праці його жителів. Про харківців, які не відкладають життя на потім; про тих, хто щоранку повертає місто до життя; і про те відчуття, як Харків непомітно стає частиною тебе самого.

Чому слоганом міста могло б бути: «Відчепіться від нас. Дайте нам жити своїм життям»? Чому після війни та під час неї Євген знову й знову обирав би Харків? Нарешті, як місто, що постійно перебуває у тонусі, учить своїх людей витримки, відповідальності й любові без зайвого патосу?

Слухайте випуск подкасту «Покажи мені свій Харків» від поетки-урбаністки Наталки Маринчак і відкривайте місто через історії людей, які розкривають його з різних боків.

Харків — це люди, які питають: «Як ти?». Місто очима психологині й ветеранки Дар’ї Євстаф’євої

Яким бачить Харків людина, що потрапила до міста через службу? Гостя першого випуску подкасту «Покажи мені свій Харків» — військова психологиня і ветеранка Дар’я Євстаф’єва.

Як на Харків дивляться гості й жителі міста? Що вони помічають і вирізняють? Адже єдиного Харкова немає.

Харків військової психологині й ветеранки Дар’ї Євстаф’євої — це місто, яке вміє відновлювати(-ся) (навіть тоді, коли навколо триває війна). Місто, де поруч уживаються пам’ять і щоденна радість, прапори на честь загиблих і квіти для радості, біль і турбота, тиша парків і ритм. Харків для героїні починається зі звуку бруківки на Сумській, запаху книжок і кави, а ще з надзвичайної жаги до життя.

У цій розмові говоримо про Харків очима ветеранки та психологині. Про людей, які завжди знаходять час запитати: «Як ти?» — і справді готові почути відповідь. Про місця, де можна перепочити душею. Про стійкість, яка народжується не з гучних слів, а з повсякденної людяності. Про Харків як простір натхнення. Дар’я говорить про нього майже як художниця: через кольори, світло, відчуття і картинки, що залишаються у пам’яті. Зізнається, що це місто, у якому хочеться жити.

У цьому подкасті наприкінці гості завжди пропонуватимуть, з ким іще хотілося б поговорити про Харків, щоб задокументувати його історію. Подивимося, куди нас заведе ця еклектична, як і саме місто, аудіодоріжка.

Слухайте перший випуск подкасту «Покажи мені свій Харків» від поетки-урбаністки Наталки Маринчак і відкривайте місто через історії людей, які відкривають його з різних боків.