Психологія корупції

Чому ми вперто засуджуємо корупцію «нагорі» і вважаємо, що нас це мало стосується? Чому наше розуміння, що є добре і що шкідливо, змінюється так повільно?

Для успішного зростання потрібно перемогти корупцію – чи не найбільш популярне нині твердження, як і запит на  покарання затятих корупціонерів. Натомість наші психологічні риси, середовище зростання, етичні переконання, прагнення вигоди, постійна невдоволеність, вміння розпізнавати конфлікт інтересів усе ще чекають на увагу. Як дослідників, так і нас самих. Чому психологія корупції – це досі не вивчена тема?

Чому критичне мислення рятує від надмірних емоцій, і як це допомагає приймати доброчесні рішення? Чому так легко потрапити на психологічні гачки, якщо чогось не знаємо? І чому перевіряти факти й сумніватися важливо не лише, коли йдеться про новини?

Чим більше ми знаємо про послуги, що надаються безкоштовно, тим з меншою ймовірністю погодимося за них платити. Тому критичне мислення – це дуже важлива навичка, щоб протидіяти корупції. Причому варто вміти аналізувати як зовнішню інформацію, так і власні переконання. Як можна це робити?

Чому наше побутове сприйняття корупції дуже відрізняється від визначення корупції у законодавстві? Чи легко сказати «Я платити не буду!», якщо всі навколо це роблять? Як усвідомлювати неправомірну поведінку, і чому важливі викривачі корупції?

Ставати самому позитивним прикладом  – спочатку незвично. Тому для початку варто вчитися спокійно оцінювати допустимі межі своїх дій, а не пристосовуватися до можливого конфлікту інтересів. І взяти до уваги, що корупція зникає тоді, коли є офіційний запит. Навіщо повідомляти про корупцію і поважати цінність права?

Якщо нечесна вигода захоплює, навіщо оминати корупційний шлях? Чому пропонування хабаря є способом «зрізати кути»? І чи подібна корупція для небезпечної та захоплюючої гри?

Коли прагнення до отримання матеріальних благ бере гору над духовними цінностями, а покарання можна уникнути, існує ставлення до корупції як до ризикованої гри. Людей, схильних до такої поведінки, в суспільстві не вітають. Проте корупційні маніпуляції для багатьох є способом життя. І внаслідок зовнішніх обставин, і внаслідок індивідуального набору психологічних рис. Як не загравати з системою, а поважати правила?

Які емоції заважають нам сказати «ні» у корупційних обставинах? Чому страх, сором і провина найчастіше виникають на тлі маніпуляцій? І як приборкувати емоції, щоб залишатися в правовому полі?

До недоброчесності нас схиляє бажання отримати щось швидше, поза чергою, з вигодою для себе. Або ж купити собі безпеку, добре ставлення чи нібито увагу. У всіх цих випадках емоції «прикрашають» поведінку. І коли накриває, наприклад, страх, ми інстинктивно намагаємося позбутися неприємного відчуття та робимо все, що просить маніпулятор. Як протидіяти цьому?

Чому мотиви корупційної поведінки випливають із системи наших цінностей? Чому цінність безпеки у такій поведінці є базовою? І чи легко бути непідкупним, якщо довкола платять усі?

Для українців завжди, і особливо зараз, мати безпеку – означає вирішувати насамперед особисті, а не колективні питання. Звички, напрацьовані роками, страх за життя і здоров’я сформували стійку норму: купувати собі добре ставлення і прихильність. Але безпечним може бути і середовище без корупції.

Чому нечесна поведінка, з якою здобувається вища освіта, впливає на майбутнє прийняття рішень у політиці та державній службі? Як досвід банальних списувань та «подарунків» переноситься у доросле життя? І як побутова корупція перетворила недоброчесність на суспільну норму? 

Ми умисно порушуємо загальноприйняті моральні й правові норми в академічному середовищі, щоб отримати переваги. Проте якщо в університеті формувати простір, вільний від корупції, можна досягати нульової толерантності до хабарництва.

Чому побутова недоброчесність – це завжди про емоції, бажання отримати щось швидше або ж купити вигоду для себе? Чому доплати у школах, лікарнях чи державних органах влади часто не називають корупцією? І чому настільки вкорінені стереотипи «так живуть усі» і «так у нас завжди було»?

Низові корупційні дії – це соціальна проєкція психологічних факторів. До недоброчесності нас підштовхують цінності та особливості характеру, а ще – зовнішні чинники: історичні та ментальні. Тож як і навіщо змінювати ставлення до побутової корупції?

Як з часів Київської Русі поширювалися корупційні традиції, а хаос XX століття закріпив корупцію на українських землях? Яка різниця між «корупцією сильних» (тими, хто бере хабарі) та «корупцією слабких» (тими, хто хабарі пропонує)? Які переживання спонукають толерувати корупцію, а які навпаки — її викорінювати? Досліджуємо феномен корупції в українському суспільстві у новому проєкті Суспільного Мовлення «Психологія корупції».