Сучасна людина щодня ухвалює близько 35 000 рішень. Проте велике різноманіття варіантів не гарантує якісного результату; натомість ми отримуємо когнітивний параліч. Це парадокс Буріданового віслюка, який помер від голоду між двома однаковими копицями сіна через нездатність зробити логічний вибір. Але це дуже схоже на нас – спроби прорахувати ідеальний трек без ризиків виснажують ресурс волі ще до початку серйозних дій.

У 19-му розділі Книги Буття описано схожий механізм: Лот настільки звик до компромісів у «сірій зоні» Содома, що в момент кризи втратив здатність діяти раціонально й почав торгуватися за менше зло. Замість того, щоб рухатися вперед, ми часто копіюємо цю поведінку: віддаємо право на прийняття рішень алгоритмам штучного інтелекту, ховаємося за конформізмом або чекаємо на сильного лідера, який візьме відповідальність на себе. Справжня стійкість вимагає визнати, що будь-який вибір — це автоматичне відсікання інших альтернатив.

Де знайти орієнтири, коли вибори так схожі між собою? Як не занизити орієнтири і мати можливість рухатися далі?

◾️ Інстаграм церкви "Нове Місто" — www.instagram.com/new.city.kyiv/

◾️ Фейсбук церкви "Нове Місто" — www.facebook.com/NewCityChurchKyiv

Проповідниця — Ірина Недельчева.

Ілюстрація — Анастасія Шукевич.

Монтаж і запис — Віта Зінченко, Ілля Ярміл та Марія Павловська.

Чи зобов’язані християни прощати все без розбору? Де межа між біблійним закликом і маніпуляцією текстом про «підставлену ліву щоку»?

У часи війни тема прощення болить найбільше. Прагнучи душевного спокою, ми часто плутаємо поняття й потрапляємо в пастки, що поглиблюють травму. Проте біблійний погляд на прощення набагато реалістичніший і глибший, ніж здається.

Процес прощення має чіткі етапи, які займають кожен своє місце:

- Відпускання — це не прощення. Це лише одностороннє зниження емоційної напруги, коли образа з часом «перегорає».

- Прощення вимагає Правди. Прощення не працює в односторонньому порядку. Кривдник має щиро визнати свою провину й винести правду на світло.

- Прощення — це делегування суду. Простити не означає забути чи виправдати зло. Це означає свідомо відмовитися від ролі судді й передати право на відплату Богові. Навіть старозавітні «псалми прокляття» — це форма прощення, бо в них людина віддає свій біль у Божі руки, звільняючись від влади травми.

- Прощення ≠ Примирення. Прощення знімає з кривдника «борг», але повної реставрації стосунків може не відбутися. Як Ісав і Яків — вони пробачили один одному, але розійшлися жити на різні землі. Любов і безпека іноді вимагають жорсткого дистанціювання, особливо коли кривдник продовжує чинити насильство.

Що робити, якщо кривдник не кається, а наша внутрішня «емоційна економіка» банкрутує від болю? Як Бог втручається як третя сторона, заповнюючи Своєю любов’ю діру там, де людських ресурсів просто замало?

🎙 Про складну «анатомію» прощення, досвід патріарха Йосипа та межі безпеки у стосунках — говоримо у новому випуску подкасту.

Проповідник — Владислав Кочуков.

Ілюстрація — Анастасія Шукевич.

Монтаж і запис — Віта Зінченко, Ілля Ярміл та Марія Павловська.

“Прибери у квартирі, пройди детокс, позбудься токсичного контенту — і ти знайдеш мир”, — пропонує Інстаграм. Натомість Христос говорить, що ідеально прибраний, але порожній дім — найнебезпечніше місце. Очищення без подальшого наповнення працює як ідеальне місце для хаосу, законництва та порожнечі. Без Бога всередині будь-яка праведність перетворюється на законництво й духовну сліпоту.

Тут діє закон духовної ентропії: якщо ви витісняєте Бога зі свого повсякдення, Його місце автоматично займає щось інше. Льюїс іронічно зазначав, що сили зла найбільше програють тоді, коли людина починає діяти, а не просто роздумує про те, як жити правильно. Бог не забирає у нас життєві задоволення. Навпаки, Він є їхнім автором. Тоді як хаос намагається змусити нас страждати або байдикувати. Чому ж тоді спроби побудувати ідеальне життя через відмову від “поганого” призводять лише до посилення внутрішньої пустоти?

◾️ Інстаграм церкви "Нове Місто" — www.instagram.com/new.city.kyiv/

◾️ Фейсбук церкви "Нове Місто" — www.facebook.com/NewCityChurchKyiv

Проповідник — Роман Железняк.

Ілюстрація — Анастасія Шукевич.

Монтаж і запис — Віта Зінченко, Ілля Ярміл та Марія Павловська.

Комплекс «маленької людини» — це зручний психологічний захист. Він дозволяє списувати власну бездіяльність на керівництво, зовнішні обставини чи глобальні тренди. Проте за цим може ховатися і інше — страх виявитися меншим за власні високі амбіції. Ми боїмося братися за маленькі завдання, бо вони здаються надто дрібними. Врешті-решт обираємо безпечну пасивність, яка швидко веде до вигорання та хронічного відчуття безглуздості того, що ми робимо.

Навіть відомі лідери на кшталт Мойсея чи Іллі проходили через емоційне дно та синдром самозванця. Мойсей вигадував раціональні відмовки про брак красномовства, щоб не йти на важкі переговори, а Ілля в стані депресії просто ховався в пустелі, просячи “згорнути його проєкт”, бо втомився бути один проти всієї системи.

Коли звичні опори руйнуються, усвідомлення власної «маленькості» стає не вироком, а простором для дії Бога. Навіть якщо цей вплив обмежується поділеною останньою порцією їжі чи коротким виходом на протест із картонкою, саме через такі прості кроки Бог запалює в темряві «іскру надії» та робить нас «світлом для світу».

У новому епізоді ми поговоримо про те, як знайти мотивацію для дій, коли твій особистий ресурс здається абсолютно мізерним.

◾️ Інстаграм церкви "Нове Місто" — www.instagram.com/new.city.kyiv/

◾️ Фейсбук церкви "Нове Місто" —www.facebook.com/NewCityChurchKyiv

Проповідник — Владислав Кочуков.

Ілюстрація — Анастасія Шукевич.

Монтаж і запис — Віта Зінченко, Ілля Ярміл та Марія Павловська.

Ефективність часто стає нашою головною ілюзією. Ми прораховуємо ризики, оптимізуємо процеси та впевнено рухаємося за наміченим треком, як Савл, який мав чіткий план і залізобетонну мотивацію для поїздки в Дамаск. Проте іноді максимальна проактивність — це лише рух у бік системного збою. Найважче для раціональної людини — визнати, що її перевірені інструменти аналізу та експертність засліплюють її, не дозволяючи помітити очевидні ввідні дані.

Справжня зміна мислення починається не з отримання нових інструкцій, а з повного обнулення колишніх стратегій. Це болючий процес, схожий на екстрений перегляд KPI, коли всі попередні досягнення виявляються неефективними. Мойсей сорок років займався звичною операційкою в пустелі, перш ніж звичайний кущ перемістив його в зону максимального ризику та невизначеності. Почути новий вектор розвитку — це не просто отримати інсайт, це готовність діяти без жодних зовнішніх гарантій.

Чому наші найуспішніші життєві стратегії часто заважають нам побачити реальний стан речей, і який «збій системи» необхідний, щоб ми нарешті прозріли?

◾️ Інстаграм церкви "Нове Місто" — www.instagram.com/new.city.kyiv/

◾️ Фейсбук церкви "Нове Місто" — www.facebook.com/NewCityChurchKyiv

Проповідник — Денис Кондюк.

Ілюстрація — Анастасія Шукевич.

Монтаж і запис — Віта Зінченко, Ілля Ярміл та Марія Павловська.

Контекст війни зруйнував ілюзію, що раціональне планування гарантує безпеку. Ми навчилися працювати під постійною загрозою. Проте чи не втратили ми сенс? Професійна придатність сьогодні — це про здатність зберігати суб’єктність, коли старі світоглядні моделі остаточно зламалися.

Пророк Авакум описує схожий колапс, коли деградація інституцій збіглася з навалою агресора. Замість втечі він обирає шлях антикрихкості:

◾️ Вихід на вал: позиція граничної чесності. Визнати, що відповідей немає, але ви готові їх чекати, не полишаючи «посади» інтелектуальної варти.

◾️ Диференціація питань: Питання «Допоки?» стосується ресурсу, а «Для чого?» — мети. Знаючи мету, ви витримаєте будь-який термін.

◾️ Пріоритет постійності: відмова від швидких результатів. Це «сім кіл навколо Єрихону», де перші шість здаються марними, але є умовою фіналу.

Цей досвід пропонує змінити оптику: якщо розв'язка затримується, можливо, масштаб подій просто потребує іншої якості витривалості. Справжня зміна парадигми стається не через обставини, а через вашу здатність діяти всередині них. Витривалість — це не терпіння жертви, а кваліфікація суб’єкта.

Проповідник: Артем Перков

Ілюстрація: Анастасія Шукевич

Монтаж і запис: Віта Зінченко, Ілля Ярміл, Марія Павловська

◾️ Інстаграм церкви "Нове Місто" — www.instagram.com/new.city.kyiv/

◾️ Фейсбук церкви "Нове Місто" — www.facebook.com/NewCityChurchKyiv

Ми опинилися в пастці «дефіциту майбутнього». Після років виснаження та постійного оновлення стрічки новин, когнітивний ресурс вичерпано, а горизонт планування звузився до наступного робочого спринту або оплати рахунків. Ми намагаємося підтримувати статус-кво, чіпляючись за ілюзорну безпеку звичних структур, але всередині росте відчуття фальші. Це стан «зависання» системи, де старі алгоритми успіху вже не дають результату, а нові ще не завантажені. Ми схожі на мешканців комфортних офісів, які бояться вийти за межі корпоративного протоколу, навіть коли будівля навколо починає руйнуватися.

У цьому контексті кейс Авраама виглядає не як релігійний подвиг, а як радикальний акт антикрихкості. Він залишив Ур — тогочасний глобальний хаб із найвищим рівнем капіталізації та безпеки — заради статусу кочівника. Його стратегія була контрінтуїтивною: обміняти твердий ґрунт під ногами на динаміку руху за вектором, який не обіцяв негайного ROI. Це був вихід «поза браму» — туди, де немає готових рішень, але де тільки й можливе створення чогось справді нового. Поки Лот обирав Содом, інвестуючи в існуючу інфраструктуру, яка згодом дефолтнула, Авраам будував ідентичність на константі, що перебувала поза межами видимого ринку.

Чому ми так відчайдушно намагаємося реанімувати структури, які більше не генерують сенсу? Чи можливо знайти точку опори в системі, яка фундаментально нестабільна, і що насправді означає «будувати місто», якого ще немає на карті? Ми говоримо про те, чому справжні зміни починаються там, де закінчується зона комфорту і починається територія ризику.

◾️ Інстаграм церкви "Нове Місто" — www.instagram.com/new.city.kyiv/

◾️ Фейсбук церкви "Нове Місто" — www.facebook.com/NewCityChurchKyiv

Проповідник — Денис Кондюк.

Ілюстрація — Анастасія Шукевич.

Монтаж і запис — Віта Зінченко, Ілля Ярміл та Марія Павловська.

Більшість із нас звикли будувати життя на зрозумілих причинно-наслідкових зв’язках: якщо я наполегливо працюю — я отримую результат, якщо я поводжуся чесно — я заслуговую на безпеку. Ми підсвідомо переносимо цю логіку «контракту» і на Бога, очікуючи від Нього передбачуваної справедливості. Але що відбувається, коли реальність розбиває ці очікування вщент? Коли замість заслуженого спокою ми отримуємо «шум і лють» обставин, які не піддаються логіці? У цьому епізоді ми досліджуємо, чому віра, побудована на угоді з Творцем, неминуче руйнується перед обличчям справжніх страждань, і як перейти від релігійного бартеру до реальних стосунків.

Роман Железняк аналізує відчайдушний діалог пророка Авакума з Богом — розмову людини, яка бачить занепад своєї країни та несправедливість, яку неможливо ігнорувати. Авакум ставить питання, які ми зазвичай боїмося озвучити: чому зло виглядає ефективнішим за добро і чому Бог використовує «халдеїв» нашого часу — жорсткі та безпринципні сили — для виховання тих, хто намагається бути праведним? Це розмова про те, як не дозволити «своїм сітям» і професійним інструментам стати ідолами, яким ми кадимо ладаном, забуваючи про справжнє джерело суверенітету.

Фінальна точка нашого пошуку — це «метафора башти». Це не втеча від реальності, а зміна кута огляду, яка дозволяє побачити життя не як «історію ідіота», а як складне полотно, де кожен вузол має сенс у ширшій перспективі. Спираючись на досвід Тіма Келлера та тексти апостола Павла, ми спробуємо знайти ту точку опори, яка дозволяє «радіти в Господі» навіть тоді, коли врожай на винограднику вашого життя повністю знищено. Це розмова для тих, хто готовий прийняти складність віри без простих відповідей.

Слухайте в новому епізоді подкасту «Слово нового міста».

◾️ Інстаграм церкви "Нове Місто" - [www.instagram.com/new.city.kyiv/](http://www.instagram.com/new.city.kyiv/).

◾️ Фейсбук церкви "Нове Місто" - [www.facebook.com/NewCityChurchKyiv](http://www.facebook.com/NewCityChurchKyiv).

Проповідник - Роман Железняк.

Ілюстрація - Анастасія Шукевич.

Монтаж і запис - Віта Зінченко, Ілля Ярміл та Марія Павловська.

Війна обнулила старі визначення успіху. Те, що раніше здавалося капіталом — кар’єра, статус, автономія — відійшло на другий план перед «плюсиком» у месенджері від чоловіка з фронту або наявністю води в крані. Саме цей злам змушує нас поставити незручне питання: якщо контекст життя змінився настільки радикально, то чи не час змінити й саму формулу, за якою ми міряємо власну ефективність?

Шукаючи відповідь, Іра Недельчева проводить межу між успіхом як соціальним конструктом західної культури та успіхом як категорією духовною. Виявляється, що біблійний стандарт далекий від ідеалізації: той же Авраам не був іконою бездоганності, а системно помилявся через страх. З іншого боку, ми часто впадаємо в іншу крайність — "синдром самозванця", який навіть у мирні часи змушує 70% успішних фахівців знецінювати свою працю, а під час війни лише посилює відчуття власної недостатності.

Утім, розв’язання цього внутрішнього конфлікту лежить у головному парадоксі християнства. Це парадокс Христа: те, що з погляду сучасних KPI виглядало як повна поразка на хресті, стало найбільшим тріумфом історії. Це розмова не про успіх у його глянцевому розумінні, а про те, як знайти межу між зовнішніми атрибутами та справжньою вірністю Богу в умовах, коли старий світ руйнується.

Слухайте в новому епізоді подкасту «Слово нового міста».

◾️ Інстаграм церкви "Нове Місто" - www.instagram.com/new.city.kyiv/.

◾️ Фейсбук церкви "Нове Місто" - www.facebook.com/NewCityChurchKyiv.

Проповідниця - Ірина Недельчева.

Ілюстрація - Анастасія Шукевич.

Монтаж і запис - Віта Зінченко, Ілля Ярміл та Марія Павловська.

Історія Даниїла — це про те, як залишатися собою, коли система намагається стерти твою ідентичність. Коли Вавилон захопив юдеїв, він намагався «перепрошити» їх через нові імена, іншу освіту та чужі ритуали. У цьому епізоді ми розглядаємо, чому лідерство — це не посада, а здатність приймати ціннісні рішення, коли поруч немає своєї спільноти, яка б тебе контролювала.

Артем розбирає різницю між лідером як статусом і лідерством як дією. Даниїл демонструє «самолідерство»: він не має офіційної влади, але має внутрішній локус контролю. Це дозволяє йому вижити в умовах, коли зовнішній тиск такий сильний, що межа між твоїми переконаннями та нав’язаною культурою починає розмиватися.

Він говорить про межу між людськими талантами та Божим втручанням. Успіх Даниїла — це не лише його емоційний інтелект чи навички перемовин, а результат взаємодії. Коли людина робить усе можливе зі свого боку, а Бог відкриває двері, які здавалися наглухо зачиненими. Це розмова про те, як духовне лідерство — це не заклик до втечі від

культури, а здатність орієнтуватися в ній, не втрачаючи себе.

Слухайте в новому епізоді подкасту «Слово нового міста».

◾️ Інстаграм церкви "Нове Місто" - www.instagram.com/new.city.kyiv/.

◾️ Фейсбук церкви "Нове Місто" - https://www.facebook.com/NewCityChurchKyiv.

Проповідник - Артем Перков.

Ілюстрація - Анастасія Шукевич.

Монтаж і запис - Віта Зінченко, Ілля Ярміл та Марія Павловська.