Музика може все. Навіть пробити залізну завісу між мільйонами людей.

І от пробираєшся рядами торговців з розкладеним товаром. Ярмарка стилів, смаків, витонченості, кітчу. Cтоп! Щось зупиняє тебе. Цього разу «Стопом!» для нас стала  Riblja corba, або Рибля Чорба, сербська група 80-х років.  З цього диска і починається карколомна історія про кілька не просто вдалих, а майже нереальних випадків, коли музиканти із так званих країн соціалізму пробивали своєю творчістю залізну стіну між двома таборами і ставали зірками на заході, де від зірок і так, здавалося б,  небо шоу-індустрії  гнеться.

Від Бори Джорджевича до Чингісхана

Спочатку лідер тієї самої Риблі Чорби Бора Джорджевич вилетів до Лондона, не маючи при собі нічого, окрім коштів на три доби та демодиску майбутнього альбому Натюрморт. Однак примудрився отримати  контракт на кілька років з легендарною лондонською студією запису, після чого записати три альбоми, і той самий Натюрморт зробити мультиплатиновим. Потім той же самий  Бора, все ще не суперзірка, захотів мати за вокаліста гурту на той час вже суперзірку Едді Гранта. І Едді таки заспівав разом з гуртом.

Потім в історію вступають угорці: як вам теза про те, що до народження мегапопулярного сьогодні стилю К-рор були причетні скромні як для Заходу угорці, а саме Neoton Família (Неотон фамілі)? В цей сюжет органічно  вплітається ще одна парочка з Угорщини – Леслі Мандокі та Єва Сан, а з ними надуспішний продюсер Ральф Зігель, ну а там, де Зігель, там і мегапопулярний в ті часи гурт Dschinghis Khan (Чінгісхан). Далі історію вже не співатиме чи гратиме, а просто свистітиме ще один угорець – Тамаш Хакі. Свистітиме, бо так як він насвистить «Тітікаку» ( його авторства), яку насвистувала вся Німеччина,  або ж «Чардаш» чи будь яку іншу непросту мелодію, ніхто не насвистить. Більше того, хлопець, ім’я якого до цієї нашої історії ви навряд чи чули, насвистів собі і на славу, і на чималі статки, і цілу клініку в Європі. Тож нашої оповідки, повірте, він точно не зіпсував.