Музичні історії

Рік тому один з батьків-засновників Nazareth Піт Егню написав: «Ден помер сьогодні о 12:40. Це найсумніше оголошення, яке мені коли-небудь доводилося робити. Cім'я втратили чудового, люблячого чоловіка і батька, я втратив найкращого друга, а світ втратив одного з найкращих співаків,

Отже, цей випуск, в якому ми розповімо про засновника та лідера рок-гурту Nazareth Дена Маккафферті - ніби меморіальний, до роковин смерті рок-зірки. Але ми не

Маючи час та натхнення, досвідчені люди можуть будь-якому факту чи явищу в цьому житті надати своє яскраве та несподіване конспірологічне пояснення. Дарма, що воно може бути далеке від істини – той, хто схоче, повірить.

Це третій, і справді, завершальний, випуск подкасту «Музичні історії» - про музичну євроінтеграцію, тобто, про взаємний вплив музики різних країн Європи одна на одну. Якщо сформулювати концептуально, один із співведучих каже про це так: «Мультикультурні впливи поширюються поза кордонами, етносами та політикою. І демонструють цікаві та іноді несподівані результати».

Ми розпочали мандрівку континентом, досліджуючи, як музичні культури різних країн впливають одна на одну та які цікаві феномени це часом породжує.

Розширимо нашу географію добрим десятком країн – від півдня Європи до її західних та північних меж. Як завжди, музика подарує вам чимало несподіванок, парадоксів та незвичних сюжетних

В Грузії ви почуєте прекрасну композицію, де поєднається традиційний грузинський чоловічий спів та французький шансон.

В Бельгії до шансону вплететься вже класичний американський чорний блюз, а в Скандинавії вас чекає дрібка екзотики, як каже один з ведучих, зовсім позамежного рівня: норвезький хіп-хоп.

В Туреччині вас чекає, здогадайтесь, мусульманський рок, але, не помилитесь, з абсолютно американським звучанням, ну і трохи, зрозуміло, японських впливів.

Литовці запропонують приджазовані поп-ритми, поєднані з вишуканим електронним звучанням, а іспанці ( в одній композиції)

Коли ж етнічні португальці запропонують вам дещо в стилі клЕзмер, або клезмЕр - дивну суміш єврейських, балканських та східноєвропейських мелодій, покладених на джазову основу, ви просто поринете в нашу нову Музичну історію й самі не помітите, як вона добіжить завершення.

Тож налаштуйтесь на парадокси. Про Челентано по-німецьки, про Бені Андерсена з легендарного шведського гурту ABBA, якого на батьківщині знали за іншим стилем, про солістку Roxette Марі Фредріксон, якою ви її не знаєте, про неймовірні пригоди хіта угорської Omega, того самого, переспіваного Scorpions і не лише ними…

Одне слово, традиційно: слухайте нас – не переслухаєте…

Про Pink Floy писано-переписано, сказано–переказано.

Про те, як посварились лідери гурту Девід Гілмор та Роджер Вотерс – здається, не менше.

Якщо ж розповідати про кожного з них осібно, обираємо Гілмора. І не лише тому, що під час нашої війни він опинився на стороні добра, а Вотерс – на стороні путіна. Коли виникла ідея розповісти про співпрацю Флойдів з іншими музикантами, ми самі були вражені тим, скільки творчих колаборацій встиг створити за свого тривалого творчого шляху Гілмор. Тож не поділитись цим не могли. Ловіть новий подкаст.

У кожного десь там, де перебуває серце, є свій шорт-лист потаємного зі словом «вперше». Перший поцілунок (це сталось!). Перша зарплата в конверті (вау! таке можливо?). Перший автомобіль (це ж я їду – чому вони не помічають?).

А  цьому «вчора» вже 50 років. Саме так: 10 березня виповниться півстоліття з дня виходу альбому Pink Floyd - The Dark Side of the Moon. Тож ловіть новий подкаст з циклу «Музичні історії від Укрінформу», присвячений цій нескромній даті.

Нарешті, The dark side надихає безліч музикантів у світі не просто на копіювання, а на спроби творчо розвинути стиль Флойдів. Розкажемо про одного хлопця з Техасу, Лінна Стоукса, який записав вже кілька альбомів і зрештою замахнувся  на концептуальний альбом у стилі The dark sidе, який було названо Terra Nocturne. Нагадаємо про звукорежисера Алана Парсонса, який створив для Pink Floyd «фірмове» флойдівське звучання, що десятки, якщо не сотні «звуковиків», натхненні його успіхом, намагаються перевершити Алана. Шедеврів там, звісно, мало, але, є вельми цікаві явища,  як, наприклад, сольний проект британця Філіпа Лейна під назвою Флаенс.

До початку березня, коли, власне, настане сам ювілей альбому, звісно, буде приурочено безліч спогадів чи шоу. Наш же подкаст ви зможете послухати заздалегідь, не поспішаючи. Згадайте про магічну силу музики, і хай буде з вами натхнення! А нас слухайте далі– не переслухаєте!

Різдво – завжди диво, якщо ми віримо в нього. І такі ж дива трапляються з музикою в переддень Різдва. Ви з цим, безумовно, погодитесь, послухавши наш новий  подкаст  - черговий випуск «Музичних історій» з Укрінформом. В ньому ми зібрали саме такі - дивні, дуже дивні і просто дивовижні історії, що трапились з музикою та музикантами.

Візьміть, приміром, Щедрик.  Важко полічити версії та варіації на тему мелодії Леонтовича за понад сто років. Але ось ви слухаєте і… не вірите: тривожна, нервова мелодія, ніби і не Щедрик. Фронтовий Щедрик – іншого на думку не спадає. Але насправді записана ця версія  не під час війни, і навіть не в 2014-му році, а ще за два роки до того, 2012-го року – унікальним колективом талановитих музикантів The Prog world orchestra. Півтора десятки зірок прог-року під проводом Ніла Морса записали обробки найвідоміших різдвяних хітів. І унікальна інтуїція митців підказала, що всі пісні мають бути веселими, а от Щедрик зовсім іншим.

Інша історія - з мегапопулярним польським гуртом Czerwone Gitary, який випустив різдвяний альбом. Нічого несподіваного, якби йшлося про Британію чи Сполучені Штати. Але це сталось в соціалістичній Польщі. 12 пісень на альбомі. Люди радіють світлому святу, будують вертеп, співають колядки, носять восьмикутну зірку на палі…. І жодного разу в текстах не згадано ні назви свята, ні імені, так би мовити, іменинника - Ісуса. Схоже, це єдиний у світі подібний різдвяний альбом. Очевидно, навіть ідеологічні цензори були ошелешені креативністю музикантів  і, зберігаючи хоча б десь в глибині душі дитячі різдвяні мрії, випустили альбом у світ.

Чи зовсім інший, не менш несподіваний сюжет.  Невибаглива пісенька під назвою Metro's Eleven Days From Christmas – Одинадцять різдвяних днів Метра. Текст пісеньки – перелік  абсолютно калічною англійською мовою різних гастрономічних див: вареники -  «пирОги», ковбаса, легендарний борщ з часником. Виконання – наш співаючий  ректор на цьому фоні навіть не талант, а геній. Результат? Записаний в Канаді на Різдво 1976-го року сингл із піснею канадійського  співаючого коміка українського походження  на псевдо МетрО ( справжнє його ім’я Лесь, чи то пак Лес Павелік), який підігрує своєму напівречитативові на пилці,  коров’ячих дзвониках та глиняних свистульках,  було продано по всій Канаді у кількості більш як 50 000 копій і він отримав статус золотого за канадською сертифікацією. Ось такі дива трапляються з музикою та музикантами на Різдво.

І це ще не все. Буде неймовірна композиція Let it snow3 dollars, як стверджують виконавці, зіграна на дитячих музичних іграшках, придбаних на різдвяних розпродажах за ті самі три долари. Буде «Мелі Калікімака!» в ритмі реггей (хіба ви забули що саме так бажають «щасливого Різдва!» гавайською?). І нарешті - кавер Джона Леннона - «Щасливого різдва! Війна закінчилася».

Буде саме так! І тоді настане час для веселої музики…

Музика може все. Навіть пробити залізну завісу між мільйонами людей.

І от пробираєшся рядами торговців з розкладеним товаром. Ярмарка стилів, смаків, витонченості, кітчу. Cтоп! Щось зупиняє тебе. Цього разу «Стопом!» для нас стала  Riblja corba, або Рибля Чорба, сербська група 80-х років.  З цього диска і починається карколомна історія про кілька не просто вдалих, а майже нереальних випадків, коли музиканти із так званих країн соціалізму пробивали своєю творчістю залізну стіну між двома таборами і ставали зірками на заході, де від зірок і так, здавалося б,  небо шоу-індустрії  гнеться.

Від Бори Джорджевича до Чингісхана

Спочатку лідер тієї самої Риблі Чорби Бора Джорджевич вилетів до Лондона, не маючи при собі нічого, окрім коштів на три доби та демодиску майбутнього альбому Натюрморт. Однак примудрився отримати  контракт на кілька років з легендарною лондонською студією запису, після чого записати три альбоми, і той самий Натюрморт зробити мультиплатиновим. Потім той же самий  Бора, все ще не суперзірка, захотів мати за вокаліста гурту на той час вже суперзірку Едді Гранта. І Едді таки заспівав разом з гуртом.

Потім в історію вступають угорці: як вам теза про те, що до народження мегапопулярного сьогодні стилю К-рор були причетні скромні як для Заходу угорці, а саме Neoton Família (Неотон фамілі)? В цей сюжет органічно  вплітається ще одна парочка з Угорщини – Леслі Мандокі та Єва Сан, а з ними надуспішний продюсер Ральф Зігель, ну а там, де Зігель, там і мегапопулярний в ті часи гурт Dschinghis Khan (Чінгісхан). Далі історію вже не співатиме чи гратиме, а просто свистітиме ще один угорець – Тамаш Хакі. Свистітиме, бо так як він насвистить «Тітікаку» ( його авторства), яку насвистувала вся Німеччина,  або ж «Чардаш» чи будь яку іншу непросту мелодію, ніхто не насвистить. Більше того, хлопець, ім’я якого до цієї нашої історії ви навряд чи чули, насвистів собі і на славу, і на чималі статки, і цілу клініку в Європі. Тож нашої оповідки, повірте, він точно не зіпсував.

Знаємо, що Музичні історії сьогодні слухають більш ніж у 50 країнах світу. Завжди вдячні кожному відгуку, репліці чи емоції, що отримуємо у відповідь на наші Музичні історії. А іноді цей зворотній зв’язок приносить свою історію.

Її запропонувала після наших подкастів з циклу «Мелодії воєнного часу» відома письменниця, перекладачка, культурологиняОксана Пахльовська.

Руді (Родольфо) Ассунтіно (Rudi[Rodolfo] Assuntino) – італійський співак, режисер театру й кіно, етномузикознавець. У 60-ті роки належав до групи інтелектуалів та митців, що прагнули оновити музику, інтегруючи в неї народну експресивність, соціальний протест та політично значимий зміст. Зокрема, Руді зібрав та аранжував народні співи Емілії-Романьї, батьківщини Федеріко Фелліні, став автором політичних пісень, перекладав протестні пісні американських колег.

Нині Руді за вісімдесят. Але, відзначає Оксана Пахльвська, це ніби повернення в бурхливий 1968-й рік, коли він був одним з найвідоміших в Італії голосів проти війни у В’єтнамі. Приспів пісні «Скидаймо в море американські бази» cтав тоді лейтмотивом студентських рухів. Тож тим сильніше звучить зараз його музичний заклик до урядів і народів – допомогти Україні зброєю. Людина чи країна, на яку напали, мають і право і обов’язок захищатись. Написана у квітні 2022 року, ця пісня, переконана автор розповіді,  по-справжньому знакова, адже ми знаємо скільки «пацифістських рухів» шириться Європою, – рухів, які є не чим іншим, як несвідомою (чи й свідомою) спробою зупинити допомогу Україні.

(підрядковий переклад: Оксана Пахльовська)

Якщо той, хто шле тебе стріляти, –

це господар, що змушує тебе до війни, – 

ти маєш взяти гвинтівку 

і жбурнути її об землю. 

А якщо на тебе напали,

все сплюндрували, все розграбували, – 

ти ж тільки не надумай опиратись, 

адже це Путін зробив, а не НАТО. 

Рефрен-1: 

Проти ката-терориста,

злочинця, що коїть геноцид: 

«Ні-ні, не надсилайте зброю», 

адже вона йому може пошкодити. 

Якщо тобі кажуть, що мир – 

це для всіх абсолютний принцип, 

я скажу тобі з цілковитою певністю:

вони тебе просто тра*нули.

Допоки імперіалізм –

жовто-червоний чи в зірочки –

нестиме насилля і смерть, –

ти точно маєш бути озброєний. 

Рефрен-2: 

Проти ката-терориста,

злочинця, що коїть геноцид: 

«Ні-ні, не надсилайте зброю», 

адже вона йому може пошкодити. 

Якщо ти мене запитаєш,

чи буде коли мир на цій землі, –

відповім, що мир буде значно ближчий

за умов перемоги у кожній справедливій війні. 

Як це вже сталось з італійцями,

завдяки перемозі їхніх партизанів, –

перемозі у боротьбі проти катів минулого,

катів теперішнього і катів майбутнього. 

Рефрен-3 (двічі): 

Проти ката-терориста,

злочинця, що коїть геноцид: 

надсилайте, надсилайте зброю –

адже вона йому точно зможе пошкодити!