Теория всего

Обещанное министерством экономики снижение цен на продукты питания, похоже, так и осталось всего лишь обещанием. Реформа счетчиков воды, вместо обещанной экономии, также принесет жильцам лишь дополнительные расходы… Впрочем, с министром Валайнисом мы будем говорить не только о проблемах, но и достижениях нашей экономики - а они в уходящем году все-таки были.

Министерство регионального развития совместно с самоуправлениями организовало курсы по приобретению цифровых навыков у населения. Это часть масштабного государственного проекта по повышению цифровой грамотности. Курсы рассчитаны на людей с самым разным опытом - как на тех, кто вообще ни разу в жизни не садился за компьютер, так и на тех, кто уже освоил цифровые азы и хотел бы научиться чему-то большему. Подробнее об этом в программе “Домская площадь” рассказала координатор проекта Рижской думы по развитию цифровых навыков Анна Ниедола.

В тот месяц, когда солнце не показывается неделями, а дни коротки до уныния, дефицит света и радости пытаются восполнить артисты и музыканты. Мы уже привыкли, что декабрьские афиши полны концертных постановок. Но в ближайшее время нас ждут и очень нестандартные премьеры. О чем "Созвездия" в Театре Михаила Чехова? Как хореографы обживают свой новый дом в Валмиере, какими спектаклями его наполняют? Поговорим об этом с актерами Татьяной Гуревич и Дмитрием Егоровым, а также с латвийской легендой современной хореографии -- профессором Ольгой Житлухиной.

Министр сообщения Атис Швинка дал интервью программе “Домская площадь” на Латвийском радио 4. Среди обсуждаемых тем было и реформирование системы регионального общественного транспорта. По мнению министра, положение дел в этой сфере остается крайне сложным, и исправить ситуацию могла бы цифровая трансформация. Однако, торопиться с реформами не стоит - их нужно принимать разумно и постепенно.

«Це було як у фільмі жахів - пил, дим, сирени, сльози. Ти біжиш допомагати… Я вже думав, що діти загинули. На щастя, ні. Але ми втратили колегу, і це було дуже важко пережити.»

Так розповідає гість цього тижня - Максим Пономаренко, завідувач відділення урології Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит».

У розмові з Ріхардом Плуме він пригадує день, коли в лікарні вибухнула крилата ракета, запущена pосією, а також пояснює, як постійна загроза впливає на роботу лікарів найбільшої дитячої лікарні України та на будні маленьких пацієнтів. 

Це повне інтерв’ю без перекладу з подкасту Латвійського радіо «Drošinātājs» («Запобіжник»), присвяченого народу України та його боротьбі з російською агресією.

В преддверии праздников в интернете резко увеличивается количество скидок и специальных предложений, а вместе с ними активизируются и мошенники. По данным опроса Luminor, 44% жителей Латвии в это время особенно внимательно следят за рисками мошенничества, однако почти треть признаёт, что не уделяет повышенного внимания подозрительным предложениям. Продолжают активизироваться и телефонные мошенники. Только за одну неделю - с 1 по 7 декабря - жители Латвии потеряли почти 1,7 миллиона евро, сообщает Государственная полиция. Подробности в сюжете Людмилы Пилип.

Ещё недавно в Резекне увеличили содержание в социальном центре для пенсионеров на 200 евро. Сейчас в планах самоуправления передать центр частной компании. Пока город проводит оценку такого шага. Причина кроется в нехватке денег, которые необходимы для обслуживания здания и его реновации, а также, чтобы обеспечить сотрудников конкурентной зарплатой. Подробнее в сюжете Сергея Кузнецова.

Президент Эдгарс Ринкевичс вернул на повторное рассмотрение в Сейм закон о повышении стоимости использования автодорог для грузового транспорта. Минсообщения уже договорилось с крестьянами - как закон поменять, чтобы недовольных осталось как можно меньше. Им дадут скидку. Но за чей счёт? Подробности в сюжете Сергея Герасимова.

Новости и актуальные темы дня в утренней передаче “Домская площадь” на Латвийском радио 4.

Зимові свята - це час, коли традиції перестають бути просто спадщиною й перетворюються на живий міст між минулим і теперішнім. Вони приходять у дім у вигляді звуків, символів і речей, які несуть у собі тепло багатьох поколінь. Саме про цей зв’язок - про українську культуру, латвійські перегуки, духовність обрядів і силу ремесел - говорили в ефірі Латвійського радіо 4 дизайнерка та дослідниця символіки Олена Рюміна і керамістка Поліна Красавіна.

Олена Рюміна - дослідниця та берегиня українських звичаїв, дизайнера, творча майстриня, яка представила в Ризі колекцію одягу в етно-стилі «Закодована пам'ять».  У своїй колекції поєднала народні елементи з української та латвійської культури. Олена розповіла про зимові обряди, їхній зміст, символіку й чарівну багатошаровість.

Поліна Красавіна - майстриня кераміки з більш ніж тринадцятирічним досвідом. Її роботи поєднують українську й латвійську традиції, міфологію, історію та давні техніки гончарства. Через глину - один з найдавніших матеріалів - можна відчути дух свята, доторкнутись до прадавнього ремесла й побачити, що традиції живуть не лише в словах, а й в предметах, які ми тримаємо щодня.

Українські та латвійські традиції: спільні мотиви й унікальна мелодія

Олена Рюміна наголошує: українські зимові звичаї мають власну автентичність, але водночас, несподівано, перегукуються з латвійськими:

«Я не можу сказати, що наші традиції відмінні до протилежності. Є багато спільного - коляда, вертеп, маски. Але ми додаємо свій характер: гумор, веселищі, спів (коляда) - це робить українські свята особливо теплими».

Поліна Красавіна бачить коріння схожостей у тому, як природно змішувалися вірування:

«Мене завжди вражало, як органічно люди поєднували язичницьке й християнське. Ніхто нічого не «виправляв». Традиція - це як ріка, яка не зупиняється».

Вона згадує, як під час зимових свят зустрічала гостей з різних країн:

«Приходили латвійські та латиноамериканські друзі. А потім писали: «Нас всиновила українська родина за один вечір». Оце й є справжній дух наших зимових свят - гостинність і тепло».

Дитячі зимові дива: колядування, ворожіння і трошки містики

Спогади про дитячі зимові дива переплітаються в голосах обох майстринь.

Олена Рюміна з усмішкою згадує одну зі своїх улюблених традицій:

«Найяскравіше в пам’яті - це ворожіння. Дзеркала, свічки… Усі казали, що це страшно, а мені - навпаки, страшенно подобалося. Я чекала цього моменту щороку».

Для Поліни Красавіної зима теж була порою маленьких чудес:

«На канікули мене відправляли до бабусі й дідуся. І там починалася магія. Колядування, таємничі обряди… Це була моя особиста зимова казка, куди потрапляєш щороку».

Глина, яка зберігає тепло роду

Кераміка для Поліни - не просто ремесло. Це продовження традиції, яка в Україні особливо розквітала взимку, коли гончарі мали більше часу на творення.

У студію вона принесла макітру та глечик - і кожен предмет мав свій характер.

«Глина пориста, вона все вбирає: запах, смак, енергетику. Тому в родині було три горщики - для м’ясного, рибного й пісного. Це не примха — це логіка матеріалу».

Вона сміється, розповідаючи про давні легенди про гончарів:

«Для людей гончар був напівчаклуном. Вночі йде в ліс, розкопує яму, в якій запалює вогнище -  і ось диво - дістає звідти вже готові горщики. Ну хто ж це зробив? Значить, чорти помагали».

Звичай красти горщики на ярмарках теж пояснює колоритно:

«Вірили: якщо робота нечистої сили - то й красти не гріх. Але гончарі втомились від цього, і вигадали іншу легенду: хто вкраде — сам в горшку в аду кипітиме».

Про символіку вона говорить так само тепло, як про людей:

«Глечик – це, як маленька людина: у нього ніжка, пузико, шийка, носик. А коло - це життя, рух, вічність. Нічого випадкового в наших формах немає».

Макітра, за її словами, була головною на різдвяному столі:

«Велика - бо родичів багато. Макітра - символ достатку й гостинності. Вона має нагодувати всіх».

Коли орнаменти стирають кордони

Олена Рюміна розповідає, як у її творчості переплелися українські й латвійські символи:

«Я дивилася на речі, які плела бабуся вже тут, у Латвії, - і бачила візерунки, схожі на наші. Потім почала досліджувати дохристиянську символіку і зрозуміла: люди просто уважно дивилися на природу. Звідси схожість».

Поліна додає, що це природне поєднання сьогодні продовжує жити в її кераміці:

«Я роблю куманець - і там можуть бути українські знаки, латвійський юміс, роги. І вони чудово співіснують. Бо колись кожен символ мав чітку функцію, і вони не конфліктували».

Традиції, що живуть у сучасності

Те, про що говорили майстрині не романтика минулого. Це частина сучасного життя українців у діаспорі. Візерунки переходять на одяг, кераміка - у повсякденні домівки, а колядки — у голоси дітей, які народилися вже в іншій країні чи перебувають тут, як вимушені переселенці.

Сенс лишається той самий - не дати світлу зникнути.

«Традиції - це не музей. Вони живі доти, доки ми їх повторюємо, доки передаємо далі», — каже Олена.

«Якщо щось робиш з любов’ю - воно залишиться», — погоджується Поліна.

І справді: у кожному символі, у кожному візерунку, у кожному глечику є часточка того світла, яке українська культура несе і у Латвії, і в будь-якому куточку світу.