Теория всего

Раньше была такая рубрика - "Журналист меняет профессию". У нас сегодня именно такой случай. Игорь Ватолин - в недавнем прошлом известный журналист - круто поменял свою жизнь и стал … гидом.

Новости и актуальные темы дня в утренней передаче “Домская площадь” на Латвийском радио 4.

Авторская музыкальная программа Илоны Яхимович, объединяющая музыку самых разных стран, эпох и стилей. Отличный саундтрек для уютного вечера, который так хорошо провести в компании с друзьями или любимым человеком.

1. Мы начнем с Анны Луки – голоса группы Club Des Belugas. Свинг, босса-нова, джаз, замешанные на электронике и спокойствии. Насколько я помню, они приезжали в Ригу в 2022 году на летний фестиваль Инессы Галанте. А у нас с вами свой фестиваль… и он только начинается.

2. Продолжим с Джеими Пол – американской джазовой дивой. Она предпочитает исполнять и записывать признанные стандарты, известные хиты для большого голоса и оркестра. Послушаем ее версию знаменитой песни Била Уизерса Ain’t No Sunshine. Солнце не светит, когда ее нет рядом…

3. Погрустим еще немного… вместе с трубой итальянского композитора и аранжировщика Паоло Фрезу и роялем американской звезды джаза Омара Соса. У каждого из них свой послужной список, своя география и дискография. Но объединил их на этот раз совместный проект – нежной прозрачной музыки. Это диалог, разговор о самом важном и он адресован каждому.

4. Время спеть оду осени. Именно так называется наша сезонная рубрика. Мы слушаем песни, посвященные листве, птицам, дождям, прощаниям и ожиданиям холодных тёмных дней. Именно об этом и поется в песне «Осень», которую исполняют дуэтом Иева Акуратере и Иго.

5. А продолжим с "Желтой луной" Бориса Гребенщикова о взаимопонимании. Может быть мы сразу друг друга поймём, если у нас один и тот же разъём…

6. И немного музыки мира. Согласно терминологии – это глобальная музыка. То есть, современная музыка, замешанная на крепкой основе фольклора. Португальская певица Кристина Бранко бывала в Риге и выступала на фестивале Ригас ритмы. И это было чудо.

7. Мы подошли к постоянной рубрике "Нежная битловка", когда хиты ливерпульской четверки звучат в аранжировках других исполнителей. Представьте, если бы эти мелодии исполнил  оркестр! А почему бы и нет? В нашем случае над Here Comes The Sun Джорджа Харрисона поработал всемирно известный дирижер и композитор, пятикратный лауреат премии Грэмми, Джон Уильямс. Он создал музыку к четырем Олимпийским играм, множеству телесериалов и концертных номеров. И вот пример одного из таких номеров. Мне кажется, этой мелодии очень подходит симфоническое звучание.

8. И снова обратимся к музыке из Латвии. Группа «Вино из одуванчиков» давненько не выходила к публике. Но её лидер и вокалистка Эвилена Протектор обещала, что это случится. Певица сейчас очень загружена – преподает в Музыкальной академии, курирует вокальный уровень актеров рижского Русского театра имени Михаила Чехова, много выступает. Вспомним сегодня песню «Больше, чем надежда».

9. И еще один до боли знакомый голос. Кто не слышал группу Zaz? Но у вокалистки этого проекта Изабель Жеффруа имеется и сольный путь. И этот путь более спокойный, задумчивый и распевный.

10. Наша ретро-страничка сегодня представлена двумя старыми добрыми песнями – это "Лесной олень" из фильма «Ох, уж эта Настя» в исполнении Людмилы Сенчиной и Джули Ландон, которая в 1969 году спела песню Light My Fire группы The Doors.

11. И, наконец, известная классика в современном звучании. Но сегодня звучание будет вполне академичным. И в главных ролях – виртуозные гитары. Пит Вильчинский и Робин Хилл – два друга-музыканта, аранжировщика и композитора. А Робин Хилл, кстати, написал книгу по технике и психологии игры на гитаре»The Guitar Gymnasium”. Так вот, сегодня Пит Вильчинский и Робин Хилл сыграют нам Моцарта. Музыкальная и реальная история трагической любви шведской цирковой артистки и женатого лейтенанта в конце 19 века, которая стала основой для фильма и дала название 21-му фортепианному концерту Вольфганга Амадея, написанному за 76 лет до рождения Эльвиры.

12. Вспомним группу EarthWind&Fire – чистое золото – это, кстати, название композиции. Мы с вами ускоряем темп, меняем ритм, ведь вечер в самом разгаре.

13. И завершим в ритме диско. Есть тому причина. На этой неделе состоялась премьера музыкального спектакля «Диско Розе» на сцене Музыкального Дома Дайле. Главные действующие лица – актеры Андрис Кейшс, Агнесе Будовска  и музыканты из Бигбэнда Латвийского радио под управлением Карлиса Ванагса. А музыку эту когда-то сочинил Гунар Розенбергс. Многие наши слушатели, надеюсь, помнят этого выдающегося музыканта, трубача, руководителя Радио-оркестра. Так называется заглавная композиция программы.

Комиссар Мегрэ заканчивает дело мадемуазель Берты. Следующая тайна - в рассказе Дороти Джеймс «Одержимость».

Как интересно складывается: раз в год в эфир программы АС приходит Юрис Миллерс - публицист, доктор филологии. И каждый раз с новой книгой. На этот раз мы поговорим с Юрисом о днях минувших - о старинных рижских кладбищах. Не обойдем стороной и день сегодняшний. Тем более, что Юрис - человек на язык острый и мыслит нестандартно.

Продолжаем познавательные уроки латышского языка с преподавателем Инесе Розе.

Inese: Labrīt, dārgie klausītāji!

Andrejs: Esiet sveicināti!

Inese: Pirms nedēļas mēs runājām par pārfrāzēšanu. Andrej, vai atceries, par kādiem vārdiem bija runa?

Andrejs: это были слова, заканчивающиеся на  -ināt. Starp citu, ‘nogurdināt’ – утомлять. Nogurdināt vai padarīt nogurušu.

Inese: ceru, ka ne no mūsu raidījuma. Bet mūsu tēma šodien – patriotu nedēļa.

Andrejs: kas ir Patriotu nedēļa?

Inese: Šī nedēļa ir patriotu nedēļa. Parasti tā ir nedēļa no Lāčplēša dienas līdz Latvijas dzimšanas dienai, 18. novembrim.

Andrejs: 10. novembrī bija Mārtiņi, Mārtiņdienas gadatirgus, bet tagad – patriotu nedēļa. Ko dara šajā nedēļā? Что делают на патриотической неделе?

Inese: Patriotu nedēļā atceras un īpaši godina visus, kas izcīnījuši brīvu, neatkarīgu Latvijas valsti.

Andrejs: Godina – чествуют. Кстати, и это слово оканчивается на -ināt. Godināt kādu. Kā to dara? Как чествуют всех, кто сражался за свободную Латвию?

Inese: Lāčplēša dienā noliek vainagus un iededz svecītes Rīgas Brāļu kapos, aizdedzina un noliek svecītes pie Rīgas pils mūra 11. novembra krastmalā.

Andrejs: тут у меня вопрос. Зажигают свечки – “Aizdedz, iededz vai aizdedzina svecītes?”

Inese: vai teikt gan iededz, aizdedz, gan aizdedzina. Aizdedzina – ir objekts – svecīte, ar kuru to dara.

Andrejs: да, -ināt – это действие с объектом, например, свечкой.

Inese: vakarā ir svecītes, daudz svecīšu pie Rīgas pils mūra –

Andrejs: mūris – каменная стена, кладка, pie Rīgas pils mūra – у каменной стены Рижского замка.

Inese: un kā jau nākas svētkos – notiek koncerti – dzied kori, dziedātāji, uzstājas grupas.

Andrejs: kā nākas – где-то я это уже слышал. Что это значит?

Inese: Kā nākas - как положено, как надлежит, надлежащим образом; kā vajag, kārtīgi. “Kā nākas svētkos” – как положено в праздники. Vai cits piemērs: “izdari to kā nākas!” -

Andrejs: Сделай это как следует!

Inese: 18. novembrī rīko militāro parādi, noliek ziedus un aizdedzina svecītes pie Brīvības pieminekļa.

Andrejs: Svētkos es bieži dzirdu vārdus pieminēt, atcerēties. Vai ir atšķirība - piemiņas pasākumi vai atceres pasākumi?

Inese: Atcerēties — вспоминать. Pieminēt — и вспоминать, и упоминать, и поминать.

Andrejs: Pieminēt – поминать, отсюда ‘piemineklis’.

Inese: un ‘piemiņas cienīgs’ – достойный поминания, памятный. Šajos svētkos mēs pieminam varoņus. Pieminam kritušos karavīrus – погибших воинов. Taču piemiņas /atceres diena vai pasākums ir viens un tas pats.

Andrejs: день памяти – piemiņas diena, atceres diena, мероприятие поминания - piemiņas pasākums, atceres pasākums. Bet kāpēc ne kritušus karavīrus?

Inese: mēs pieminam konkrētos karavīrus – tie ir Brīvības cīņās kritušie karavīri.

Andrejs: а, это определенное окончание. Tiek pieminēti Brīvības cīņās kritušie karavīri. Mēs pieminam kritušos karavīrus.

Inese: un skatāmies uz Latvijas armijā esošajiem karavīriem militārajā parādē.

Andrejs: armijā esošie karavīri – находящиеся в армии военные. Paldies, tagad man ir skaidrs!

Inese:  Paldies par uzmanību!

Andrejs:  Priecīgus valsts svētkus! Uz redzēšanos!

Inese:   Saules mūžu Latvijai! Līdz nākamai reizei!

Новости и актуальные темы дня в утренней передаче “Домская площадь” на Латвийском радио 4.

В програмі «Ми з України» релігієзнавець і історик Сергій Шумило розповідає про те, що релігійна пропаганда є частиною гібридної війни. Ведучий рубрики «Новинна хата Олега Кудріна» розповість про основні  політичні, економічні та культурні події в Україні  та навколо неї  за минулий тиждень

Поки Україна боронить свої землі від російської агресії, на іншому, не менш важливому фронті триває боротьба - за свідомість, віру та духовну ідентичність. Релігієзнавець і історик Сергій Шумило, директор Міжнародного інституту Афонської спадщини, переконаний: релігійна пропаганда стала частиною гібридної війни, а відновлення духовної пам’яті - це зброя, здатна зміцнити націю.

«Релігійний наратив може бути частиною гібридної війни не менш небезпечним, ніж медійна чи політична пропаганда», - каже Сергій Шумило. - «Це не щось окреме, це складова єдиного процесу. Росія роками готувалася до цього — відпрацьовувала схеми, як за допомогою релігії та ідеології впливати на свідомість людей».

«Війна почалася не в 2022-му і навіть не в 2014-му. Вона готувалася багато років до того», - говорить історик.

Під час своєї лекції в Українському домі Риги він розповів про те, як задовго до початку повномасштабного вторгнення Росія вибудовувала ідеологічне підґрунтя для агресії. Йдеться не лише про політичні, а й про релігійні механізми впливу, які перетворили православ’я на інструмент імперської пропаганди.

Релігія як інструмент гібридної агресії

За словами Шумила, російська політична машина давно навчилася використовувати духовні символи як інструмент маніпуляції. Ще у 2000-х роках у Кремлі створювали образ «православного президента» - спочатку для Путіна, а потім намагалися повторити цей сценарій в Україні, просуваючи Віктора Януковича як «православного лідера».

«Це була вигадка політтехнологів. Імідж «православного президента» створили в Росії, а потім спробували перенести в Україну. Але в нас це не спрацювало, бо українці мають іншу ментальність. Віра для них - це одне, політика - зовсім інше», — підкреслює науковець.

Українці, каже Шумило, мають внутрішній запобіжник, який не дозволяє змішувати релігію з політикою. І саме це стало однією з причин, чому кремлівські проєкти «русского міра» не прижилися на українському ґрунті.

Після 2005 року, коли Росія втратила можливість «м’яко інтегрувати» Україну через політичних маріонеток, почалася підготовка до більш агресивного сценарію. Тоді з’явилися програмні документи, де йшлося не лише про Україну, а про весь пострадянський простір.

«У тих матеріалах прямо написано: всюди, де є «русскій язик, русская культура і православіє» - це російські території, які треба «повернути до складу імперії». Там згадували не лише Крим і Донбас, а й Латвію, Естонію, навіть Закарпаття. Вони це декларували відкрито», - пояснює Шумило.

Україна і Латвія: спільні загрози та союз духовної пам’яті

Росія, вважає дослідник, продовжує діяти за тими ж принципами, використовуючи релігію як прикриття для ідеологічного тиску. Саме тому співпраця України та Латвії у сфері духовної безпеки є не менш важливою, ніж військова чи політична.

«І Україна, і Латвія пережили колоніальну політику Росії. Ми маємо багато паралелей і спільних викликів. І досвід України може бути дуже корисним для Латвії - як розпізнавати і нейтралізовувати ідеологічні загрози ще до того, як вони набудуть реальної сили», — говорить релігієзнавець.

Під час поїздки до Латвії він зустрічається не лише з українською громадою, а й із місцевими релігійними діячами - православними, лютеранами, католиками.

«Росія дуже активно використовує релігійний і культурний чинники. Тому важливо, щоб Латвія придивлялася до цього уважніше. Бо ці виклики є - і їх треба вміти розпізнавати наперед», — додає Шумило.

Афон і тисячолітня духовна тяглість України

Поза темою гібридної війни Сергій Шумило відомий як дослідник афонської спадщини. Його праці повертають українцям розуміння, що духовні корені нашої культури - не в Москві, а на Святій Горі Афон і в Києві.

«Чернецтво Києво-Печерської лаври виросло з афонської традиції. Історія показує: українська духовність формувалася самостійно, у прямому зв’язку з Візантією, а не через Москву», - розповідає дослідник.

Він знаходить у архівах свідчення про козацький скит «Чорний Вир», заснований запорожцями на Афоні у XV столітті.

«Афон був не лише духовним, а й культурним центром, де українці залишили глибокий слід. Наші гетьмани — Мазепа, Самойлович, Апостол — підтримували афонські монастирі, надсилали пожертви. Це був міст духовного єднання Європи й України», — зазначає Шумило.

Духовна стійкість як умова перемоги

Та головне випробування української віри - це нинішня війна. Вона показала, що духовна сила народу не менш важлива, ніж зброя.

«Війна - це не лише фронт. Це випробування людяності. Хтось через страждання стає ближчим до Бога, а хтось втрачає моральні орієнтири. Найстрашніше - розлюднення, коли люди перестають співчувати», — говорить Сергій Шумило.

Саме тому, переконаний він, перемога має бути не лише військовою, а й духовною. Україна повинна вийти з цієї війни сильнішою — збереженою у вірі, людяності й внутрішній свободі.

«Той, хто бореться з драконом, не повинен сам стати драконом», — цитує дослідник. — «Найважливіше - не втратити себе. Ми повинні залишатися людьми навіть у найтемніші часи».

На Афоні вже реалізуються програми духовної реабілітації українських воїнів - можливість знайти спокій, відновити душевну рівновагу й повернути віру.

«Українці неодноразово доводили: ми здатні на дива. І головне - зберегти віру, бо там, де правда, там Бог. А де Бог - там перемога», — підсумовує Сергій Шумило.

Віра як щит

Сьогодні Україна стоїть не лише як військовий щит Європи, а й як духовний. Її боротьба - це боротьба за право залишатися собою, за світло серед темряви. І, як нагадує Сергій Шумило,

«Віра - це не втеча від реальності, а сила, що дозволяє дивитися на неї з надією».

В рубриці «Новинна хата Олега Кудріна»

*Ситуація на фронтах російсько-української війни динамічно змінюється. Найбільш важкі бої продовжуються в агломерації Покровськ-Мирноград. Посилився і тиск загарбників на Запоріжжі, в районі логістичного центру Гуляй-Поле. Ворог продовжує системно атакувати цивільні енергетичні об’єкті, аби призвести до блекауту взимку. Україна ж нанесли низку дошкульних, прицільних ударів по об’єктах ВПК Росії.

*Довгий шатдаун у США не дозволяв фінансувати вже узгоджені та сплачені європейськими партнерами поставки зброї до України. Ризики зростали. І от нарешті обидві палати американського парламенту подолали шатдаун, а президент Дональд Трамп під оплески наближених підписав відповідний закон в Овальному кабінеті.

*В середині листопада Латвія відзначає знакові дати своєї державності. 11 листопада був День Лачплесіса, на якому вшановують пам’ять героїв, полеглих за свободу країни. Однією з головних подій Lāčplēša diena є запалення свічок в Ризі, зокрема – на стіні Ризького замку. Символічно, що зранку парафін, який залишився, це приблизно 200 кг, традиційно збирають і відправляють волонтерам, котрі роблять окопні свічки для України… Також свічки запалюють і в Києві на Майдані Незалежності – біля портретів латвійців, полеглих в російсько-українській війні.

*За чотири дні ми святкуватимемо 107-й День Незалежності Латвії. Цього дня проходитиме дуже багато заходів. Відтак слідкуймо за програмою святкувань в Ризі та інших містах і населених пунктах Латвії.

*«Маріупольський театр у вигнанні» завітав до Риги, де в нього разом з Латвійським театром протестної культури склалася творча резиденція в Саулкрастах. Її результатом стане новостворена вистава латиською, українською та грецькою мовами, а також документальний фільм.

*У складі маріупольців приїхала цікава людина Владислав Пятін-Пономаренко. Коли почалася велика війна йому було лише 16 років. І Влад почав документувати на відео страшну хроніку атакованого загарбниками міста. З чого потім зробив документальний фільм «Imagine War: 75 днів виживання в Маріуполі», який став відомим у світі. В ексклюзивному інтерв’ю Пятін-Пономаренко розповів багато цікавого та важливого для української спільноти. Про насичене культурне та театральне життя Маріуполя до 2022 року. Про початок повномасштабної російської агресії. Про самий драматичний для нього день зі 75-денного перебування в маріупольській облозі. Про те, як його фільм сприймали у світі та як він особисто ставиться до планів окупантів відновити роботу Маріупольського драматичного театру, відбудованого буквально на кістках містян, загиблих після злочинного бомбардування… Владислав окремо підкреслив, як важливо підтримувати маріупольські культурні традиції в екзилі – з надією на відродження цього українського міста.

Самые важные темы дня и актуальные интервью, взгляд со стороны и комментарии от первоисточников - слушайте каждый день в программе “Подробности”.

Сегодня в выпуске:

Партнеры по коалиции пришли к соглашению по предложениям к бюджету-2026.

Борьба Рижской думы с нелегальной миграцией: во время рейдов задержаны 16 человек.

Гривскую тюрьму планируют закрыть в 2026 году.

В Риге пройдет пикет с целью привлечь внимание к климатическому кризису.

Завтра стартует фестиваль Staro Rīga.

На длинных выходных в Латвии ожидается первый снег.

Обо всем этом поговорим в программе Латвийского радио 4 «Подробности» после новостей в 17.00.