Якби не здатність Єжи Ґедройця та його середовища будувати союзи й виходити за межі політичних і національних бар’єрів, Центрально-Східна Європа сьогодні виглядала б інакше. Засновуючи у 1946 році Літературний інститут, редактор паризької «Культури» думав не про повернення до довоєнного порядку, а про майбутнє регіону після катастрофи війни.
Для багатьох польських емігрантів східний кордон Польщі залишався незагойною травмою. Натомість Ґедройць і його коло закликали прийняти післявоєнну реальність і будувати нові відносини з українцями, литовцями та білорусами не на ґрунті історичних претензій, а на основі партнерства й спільної відповідальності за майбутнє регіону. Саме тому на сторінках «Культури» велися дискусії, які в комуністичній Польщі були фактично неможливими: про відповідальність за складні сторінки історії, про небезпеку національних міфів, про місце Польщі в Європі та про потребу переосмислення польської східної політики.