УКультура

У лекції Ярослава Стріха розвінчує міф про епоху кінця ХІХ – початку ХХ століття як період культурного застою через імперські утиски українського громадського життя. Зокрема, лекторка демонструє, як попри поділ українських територій між двома імперіями формується національно-культурна ідентичність на основі уявлення про єдину соборну Україну та як функціонує знайома нам за нинішніми волонтерськими інституціями паралельна інфраструктура в українському суспільстві. Про українсько-європейські зв’язки і взаємовпливи, а також суспільну лібералізацію та економічному модернізацію в Україні зламу ХІХ-ХХ століть дивіться, слухайте і читайте у цій лекції.

У другій половині ХІХ століття відбувається самоусвідомлення української нації у складі Російської і Австро-Угорської імперій. Яким бачили майбутнє України Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок, Михайло Драгоманов і Леся Українка? Як співіснували різні політичні візії українського майбутнього в національному культурному просторі цього періоду?

Чи мала українська культура національну ідентичність наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття? Які сфери української культури Російська імперія толерувала, вважаючи їх малоросійською екзотикою? Якою мовою спілкувалися українські романтики, чому реконструювали й оспівували козацьке минуле? Відповіді на ці та багато інших питань знаходьте у лекції кандидата філологічних наук, доцента кафедри східнослов’янської філології та інформаційно-прикладних студій КНУ ім. Т. Шевченка, літературознавця, критика, прозаїка, літературного редактора, коментатора Михайла Назаренка.

У лекції Валентина Шандра розглядає розвиток історичних регіонів України зламу XVIII-XIX століть. Лекторка презентує українську культуру цього періоду як цілісне явище, хоч у той час України як єдиної держави на політичній карті Європи ще не було, і визначає ключових історичних «гравців» – суспільні верстви шляхти, козаків, міщан, селян та їхню роль у культурному розвитку українських історичних регіонів Гетьманщини, Слобожанщини, Правобережжя, Південної  і Західної України і Кримського ханства. 

Лекція присвячена українській культурі раннього нового часу у європейському контексті епохи Просвітництва і світоглядної революції. Світоглядні зміни в українській культурі XVIII століття втілилися у процесах секуляризації та індивідуалізації приватного життя.

Чуб, шаровари і морські походи, оспівані в думах, традиційно асоціюються із козацтвом. Проте уявлення про козаків суттєво різняться: від селянина-втікача, розбишаки до реєстровця чи козака-бандуриста Мамая. Ким же насправді були козаки – українські лицарі?

Якими були передумови розвитку православної релігійної свідомості Київської митрополії у першій половині XVII століття? Як українська релігійна традиція засвоїла раціоналістичну західнохристиянську моральну доктрину? Що таке казуїстика і чому українські філософи і богослови ранньомодерної доби виправдобували право людини на помилку, а захист Батьківщини вважали громадянським обов’язком і заслугою перед Богом? Відповіді на ці та інші питання знаходьте у лекції докторки філософських наук, професорки Національного університету «Києво-Могилянська академія» Лариси Довгої.

Згідно з Конституцією України, український народ є носієм державного суверенітету і єдиним джерелом влади в нашій державі. Так було не завжди: в Середньовіччі державу уявляли як територію, що належала володарю-власнику. Проте в ранньомодерну добу поступово формується нова договірна модель держави, у якій правитель – лиш виборний адміністратор, запрошений політичним народом (шляхтою) на певних умовах.

Українське пізнє Середньовіччя охопило декілька століть (середина ХІІІ – перша половина XVII cт.), які часто вважають «темними віками» української історії. На думку Ярослава Затилюка, це – міф, розвінчати який можна, досліджуючи процеси культурної інтеграції українських земель у європейський контекст у цю добу.

Про перші євроінтеграційні кроки Галицько-Волинської держави, культурне піднесення на наших теренах у складі Великого князівства Литовського і Королівства Польського, формування міської культури, конституювання нових соціальних верств, а також Люблінську унію, що обумовила утвердження окремішньої ідентичності руського народу, дізнавайтеся у цій лекції.

988 року князь Володимир Святославич «охрестив» Русь. Ця подія змінила вектор розвитку української культури та історії. Як вкорінювалося християнство на теренах Київської Русі? Що нового тоді з’явилося в українській освіті, типах і способах комунікації, духовному житті, художній культурі, а також політичному та правовому полі Давньоруської держави? Якою була соціальна структура, обов’язки, права та свободи руського народу? Яким був статус жінок в Києво-Руському суспільстві? Врешті – чи Візантією єдиною наповнювався український культурний простір того часу? Про все це і ще трохи більше ви довідаєтеся у лекції Ярослава Затилюка – кандидата історичних наук, старшого викладача кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія».