Сьогодні ми торкнемося теми, яка викликає холодний піт навіть у досвідчених управлінців. Теми, яка трансформувала сучасну криміналістику та тактику захисту. Ми говоримо про ваші електронні носії інформації та їхню долю під час проведення слідчої дії, а саме — обшуку.

Ще десять років тому основним трофеєм слідчої групи були паперові документи, печатки та чорнові записи. Сьогодні ж вилучений сервер, ноутбук чи смартфон стають "царицею доказів". Адже сучасний телефон — це не засіб зв’язку. Це, де-факто, зовнішній модуль вашої пам’яті, який містить те, що ви ніколи не довірили б паперу.

Тож, як закон регулює доступ правоохоронців до вашого цифрового життя? Де проходить межа між обов’язком виконати ухвалу суду та правом на захист від самовикриття? Розберемо це детально.

Сьогодні ми говоримо про нову правову реальність, яка настала 1 січня 2026 року.Закон України «Про Державний бюджет на 2026 рік» та супутні нормативно-правові акти зафіксували класичну дилему економіки воєнного стану. З одного боку — необхідність мобілізації ресурсів через розширення бази оподаткування. З іншого — спроба утримати соціальну стабільність через підвищення стандартів.

Але найголовніше, що ми, як юристи, маємо зчитати між рядків — це остаточний перехід держави до цифрового контролю. У 2026 році поняття «закон» стає синонімом поняття «алгоритм». Від сплати податків до військового обліку — держава мінімізує людський фактор, роблячи виконання обов'язку невідворотним.

15 травня 2023 року. Ця дата розділила історію українського правосуддя на "до" і "після". Пам'ятаєте той вечір? Новинні стрічки вибухнули однією фотографією. Диван Голови Верховного Суду, а на ньому — акуратнорозкладені стоси доларових купюр.

Це виглядало як сцена з серіалу Narcos, але відбувалося це не в Медельїні, а в Києві, у Кловському палаці. Наймолодший Голова Верховного Суду в історії, ВсеволодКнязєв, обличчя судової реформи, людина, яка вільно цитувала практику ЄСПЛ англійською мовою, — затриманий за підозрою в отриманні найбільшого хабаря вісторії судової системи. Два мільйони сімсот тисяч доларів США.

Уявіть собі ідеальну справу. На столі — сто мільйонів доларів, вкрадених у держави під час війни. У головних ролях — міністри та "сірі кардинали" з позивними "Карлсон" і "Че Гевара". Є все: таємні зустрічі, пакети з кешем і навіть, подейкують, золотий унітаз.

Здавалося б, це шах і мат корупції. Фініш. 

Але що, якщо я скажу вам, що наразі головний доказ у цій справі — це не томи на столі судді, а... ролик на YouTube? І що саме цей ролик, якому ви вчора поставили лайк, може стати причиною того, чому ці люди ніколи не сядуть за ґрати?

31 жовтня 2025 року. Місто Київ. Вищий антикорупційний суд. Колегія суддів, на чолі з головуючим Ігорем Строгим, оголошує вирок у справі номер 761/40713/17.1 Це фінал процесу, що тривав понад шість років і стосувався одного з найвищих посадовців фіскальної системи країни.

На лаві підсудних двоє.

Перший — Роман Насіров. Колишній Голова Державної фіскальної служби.1

Другий — Володимир Новіков. Колишній Директор Департаменту погашення заборгованостей тієї ж ДФС.

Сьогодні ми не будемо давати оцінок. Ми зробимо те, що робить суддя у вироку — холоднокровно проаналізуємо факти. Ми препаруємо цю справу, щоб зрозуміти не лише «хто винен?», але й «як це працювало?». Наш об'єкт дослідження — Роман Насіров. Наш інструмент — виключно текст вироку.

Сьогодні ми поговоримо про те, що можна сміливо назвати найбільшою трансформацією речових прав в історії незалежної України.

28 лютого цього року набрав чинності Закон № 4196-IX — об’ємний документ, який більшість ЗМІ охрестили "законом про корпоратизацію". Але це, колеги, лише верхівка айсберга. Цей закон робить те, про що українські цивілісти мріяли майже три десятиліття — він нарешті поховає Господарський кодекс України та його пострадянських монстрів: "право господарського відання" та "право оперативного управління".

Натомість з'являється узуфрукт — інститут, якому стільки ж років, скільки європейській цивілізації. І це не просто зміна термінології. Це — цивілізаційний вибір.

Уявіть собі картину. Четвер, п'ята вечора. Ви — власник успішної IT-компанії. На столі у вас контракт на мільйон доларів з іноземним інвестором. Угода всього вашого життя. Залишився останній крок — фінальне погодження від юристів інвестора. Телефонний дзвінок. Ви очікуєте почути "Вітаємо!", а натомість чуєте крижане: "Ми змушені поставити угоду на паузу. Наша перевірка виявила у вашій компанії в державному реєстрі відмітку про можливу недостовірність даних. Для нас це червоний прапор".

Ви в шоці. Яка ще відмітка? Звідки? Виявляється, місяць тому державний реєстратор надіслав вам листа, на який ніхто не відповів, бо він прийшов на стару юридичну адресу. І тепер, через цей, здавалося б, дрібний недогляд, угода вашого життя горить синім полум'ям.

Дванадцятого червня цього року Президент підписав цей закон, а вже наступного дня він набув чинності. Але не поспішайте радіти чи засмучуватися — найважливіші зміни запрацюють лише у березні наступного року. Про це детально поговоримо далі.

Чому взагалі з'явився цей закон? Адже у нас уже три роки діє Закон номер 2136, який регулює трудові відносини у воєнний час. Справа у тому, що початковий закон був прийнятий швидко, у кризових умовах, і містив багато прогалин. За три роки практики накопичилася купа проблем: роботодавці не знали, скільки можна тримати працівника у призупиненні, працівники втрачали зв'язок з роботодавцями і не розуміли свого статусу, а суди виносили суперечливі рішення.

Новий закон намагається навести лад у цьому хаосі. Його головна мета — створити чіткі, прозорі правила для обох сторін трудового договору та усунути ту правову невизначеність, яка панувала останні роки.

Сьогоднішній епізод присвячуємо актуальній темі, що повернулася до нормальності в червні 2025 року – позовна давність в Україні. За останні п'ять років цей базовий інститут цивільного права пережив справжні американські гірки: зупинки, продовження, знову зупинки, і нарешті – повернення до нормального життя. Історія, яку я вам розповім, це не просто зміни в законодавстві – це відображення того, як наша правова система адаптувалася до найбільших викликів сучасності.

Сьогодні ми поринемо у світ, який ще вчора здавався науковою фантастикою, а сьогодні вже кардинально змінює нашу реальність – світ штучного інтелекту. Мене звати Валерій Пономаренко, я адвокат і я ніяк не можу оминути цю надцікаву, надактуальну тему що величезними кроками прямує в наше сьогодення.

Але навіщо юристу говорити про ШІ? Тому що штучний інтелект – це не тільки технологія, це ще й право. Він вже впливає на юридичну професію, і виникає безліч питань: хто відповідальний за його дії, кому належать створені ШІ твори, і чи замінить робот адвоката? Я би назвав сьогоднішній епізод лише вступом до дискусії про ШІ, однак тема є вкрай цікавої і захопливою.