Харківські історії з Філіппом Диканем

Микола Андрійович Гредескул (1865–1941) був не просто юристом, фахівцем із цивільного права й деканом юридичного факультету Харківського імператорського університету. Вій був іще й політиком, якого хитало з лівого флангу на правий і назад.

Узагалі життєвий шлях Гредескула був звивистим: отримавши диплом кандидата природничих наук, він перекваліфікувався на правника, почав викладати на юридичному факультеті Харківського університету й став його деканом. За політичну діяльність його відправили на заслання, звідки він повернувся депутатом Державної думи. Після більшовицького перевороту прийняв нову владу, яка спочатку обмилувала його, потім відвернулася від нього, а тоді й репресувала.

Про дивовижні виверти долі Миколи Андрійовича Гредескула, від дня народження якого другого травня виповнилося 160 років, у програмі «Харківські історії» поговорили з виконувачем обов’язків директора Музею історії Музейного комплексу ХНУ імені В. Н. Каразіна Олександром Новаком.

Муравський шлях — не тільки власне дорога, напрямок, але й історичне явище, яке поєднало безліч народів протягом багатьох віків. Коли й хто першим почав його опановувати? Хто та з якою метою проходив Муравським шляхом? Які сліди вони залишили по собі? Хто такі харцизи і які відносини були в слобожан із запорозькими козаками? Коли занепало значення Муравського шляху? Як сьогодні зберігається пам’ять про нього?

Про це дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов розповів у своїй новій праці — книжці-альбомі «Муравський шлях» — і в цьому випуску програми «Харківські історії».

Про роботу над створенням книжки можна послухати за посиланням.

либокий і палкий науковець Іван В’ячеславович Нетушил став героєм цього випуску «Харківських історій». Більшу частину життя він зосереджувався на дослідженні історії Давнього Риму та класичної літератури, а також на викладанні, але став адміністратором: спочатку проректором Харківського імператорського університету, а згодом — ректором цього вишу.

Чотирнадцятого травня виповнилося 175 років із дня народження Івана Нетушила. Про його особистість поговорили з Олександром Новаком — виконувачем обов’язків директора Музею історії Музейного комплексу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Щодо походження назви історичного району Харкова Москалівки є стале уявлення, мовляв, «винуватцями» стали відставні солдати-москалі, які тут селилися або яких селили в цьому районі. Саме Москалівка та Москалівська вулиця стали темою цього випуску циклу «Історії харківських вулиць».

Коли починається історія Москалівки? Чи збігаються історична Москалівська вулиця і сучасна? Хто мешкав у цьому районі? Яким він був із погляду кримінальної ситуації? Про це ми поговорили з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим. Ну і, звісно, про те, до чого ж тут москалі.

Сто п’ятнадцять років тому жителі Харкова стали свідками появи однієї новинки, а ті, кому пощастило, навіть узяли участь у роботі цієї новинки. 6 (19) червня 1910 року в Харкові запрацювали перші автобуси. Їхній маршрут пролягав від драматичного театру (нині Театр імені Т. Г. Шевченка) до залізничного вокзалу.

Хто започаткував автобусний рух? Скільки автобусів їздило Харковом і якої моделі? Як до них ставилися містяни й конкуренти? Чи здійснилися плани засновника автобусного руху? Про це бесіда в програмі «Харківські історії» з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.

25 травня (7 червня за новим стилем) 1910 року, у вівторок, на місцевому іподромі відбувся перший у Харкові політ. Здійснив його відомий спортсмен з Одеси — авіатор Сергій Уточкін. Ця небувала подія викликала нечуваний ажіотаж серед харківської публіки: подивитися на незвичне шоу зібралася майже третина жителів тодішнього Харкова. До забезпечення порядку влада залучила безпрецедентну кількість поліціянтів і військовослужбовців. Глядачі чекали якогось неймовірного видовища.

Чи справдилися сподівання харківців? Чому першим у Харкові на аероплані піднявся не житель міста? Як у Харкові розвивалась авіація до польоту Уточкіна та після? Про це в програмі «Харківські історії» поговорили з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.

115 років тому, у травні 1910 року, у Харкові пройшов перший товариський матч з фут-болу, як на світанку ХХ сторіччя писали назву цього виду спорту, що тільки-но набирав популярності.

Які команди зіграли, де відбулась гра, хто та з яким рахунком виграв, хто був «авбеком», кого назвали кращим гравцем, чи відрізнялись тодішні правила від суччасних? Про це, а також про те, як у Харкові зʼявився футбол, у програмі «Харківські історії» поговорили з доктором історичних наук, професором кафедр нової та новітньої історії Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Дмитром Миколенком.

Фестиваль української музики «Червона рута», який уперше відбувся 1989 року в Чернівцях (програму з володаркою другої премії харків’янкою Марією Бурмакою слухайте за посиланням), 1997-го дістався до Харкова. Фінальний концерт був на майдані Свободи дев’ятого травня.

Серед переможців фестивалю — гурти «Фактично самі» (нині Qarpa), «Тартак», «Мотор’ролла», «Танок на майдані Конґо». Після харківської «Червоної рути» пісня ТНМК «Зроби мені хіп-хоп» стала мегагітом — так почався зліт гурту.

Як відбирали учасників фестивалю? Що відбувалося за лаштунками? Як «танки» робили записи пісень до фесту та як примудрилися виступити двічі? Кому учасники ТНМК завдячують участю у «Червоній руті»? Чому виконавці «крали» свої записи в організаторів? Як відбувалося афтепаті фестивалю, який коштував мільйон доларів?

Про це й не тільки в програмі «Харківські історії» згадали ведучий харківського відбору «Червоної рути — 97» і тогочасний радіоведучий Олег Тимченко, переможиця «Червоної рути» 1995 року в Севастополі й почесна гостя фестивалю у Харкові Яна Заварзіна, а також учасник гурту ТНМК Олександр «Фоззі» Сидоренко.

Цієї весни виповнилося 85 років із часу Катинської трагедії, або Катинського злочину — масових розстрілів (приблизно 25 000) польських солдатів та офіцерів, які потрапили в полон червоної армії під час німецько-совєцького поділу Польщі 1939 року.

Убивства польських військовиків відбувалися у декількох місцях, зокрема й у Харкові, де у внутрішній тюрмі нквс на тодішній Раднаркомівській вулиці (нинішній Жон Мироносиць) 13 або 14 травня розстріляли бранців із останнього етапу, який доставили зі Старобільського табору.

Про те, як Катинську трагедію тричі «забувала» совєцька влада, як пробивалася правда про неї, чим відрізнялися страти в Харкові від інших, чому взагалі став можливим цей злочин, — говорили з гостем випуску «Харківських історій», істориком, журналістом, публіцистом, автором багатьох історичних проєктів на телебаченні, співзасновником сайту «Історична правда» й дослідником Катинської трагедії Олександром Зінченком.

8 травня (25 квітня за старим стилем) 1910 року в Харкові відбулася непересічна й довгоочікувана подія: у місті урочисто, хоча й доволі скромно, як зауважувала преса, відкрили станцію швидкої допомоги. Вона стала першою у Харкові.

Як у Харкові розвивалася служба швидкої допомоги? Хто був ініціатором відкриття першої станції? Як відбулося відкриття? Куди й до кого був перший виїзд карети швидкої? Про це в програмі «Харківські історії» поговорили з академіком-секретарем громадської організації «Українська академія історії медицини» Борисом Рогожиним.