Авторська інтерпретація середньовічної легенди про Тристана та Ізольду.

Увагу Лесі Українки привертає не щаслива у взаємному коханні Ізольда Злотокоса, яку безмежно кохає Трістан, а нещасна, з нерозділеним коханням Ізольда Білорука, про яку є лише згадки у деяких варіантах роману.

Селянка за походженням, людина з віковічно гнобленого класу, вона не хотіла допустити тріумфу Ізольди Злотокосої не лише як жінки, а й як королеви. Коли Трістан помер і прибула Злотокоса Ізольда, Білорука відверто і з гідністю говорить про своє кохання до Трістана,
відстоюючи свою жіночу і свою людську гідність.

Але, відстоявши себе в поєдинку із Злотокосою, Ізольда Білорука немовби усвідомлює весь жах і трагічність свого фатального вчинку. Її опановує глибокий і щирий, хоча запізнілий жаль. Ізольда Білорука ладна лягти в могилу з коханим.