Меморіалізація війни

У цьому епізоді говорили про соціальний проєкт «Прапор Надії», що є символічним жестом підтримки військовополонених, які досі залишаються у російських катівнях. Це чорно-білий символ волі та надії, що мотивуватиме українське суспільство щодня підтримувати полонених, а також привертатиме увагу національних і міжнародних організацій.

Прапор Надії планують установлювати під Державним Прапором України на будівлях держустанов і в громадських місцях. Він залишатиметься там доти, доки останній український військовополонений не повернеться додому.

Хто ініціатор ідеї та де вже можна побачити Прапор Надії? Хто і як може отримати стяг? Як за потреби розмістити на ньому емблему підрозділу? Про все це розповіла координаторка проєкту, медикиня, ветеранка морської піхоти, звільнена з російського полону після оборони Маріуполя, і волонтерка благодійної організації «Сталеві» Галина Гриценяк.

Як відверто й зрозуміло говорити з дітьми про пам’ять у сім’ях і закладах освіти? У сім’ї закладається розуміння, для чого нам пам’ять особиста; тоді як освіта формує уявлення, як ми колективно вшановуємо, а головне — для чого нам це як суспільству. Якщо діти відчують фальш чи формальність — вони засумніваються у традиціях ушанування.

Раніше ми вже говорили про те, як обговорювати з дітьми війну та як ветерани можуть долучатися до цієї розмови. У новому епізоді подкасту «Меморіалізація війни» із психологом, психотерапевтом і ветераном війни Олексієм Карачинським розбиралися, як комунікувати з дітьми на тему втрати близьких людей і чи потрібна Україні загальнонаціональна рамка, за якою ми формуємо культуру пам’яті в закладах освіти. Запрошуємо до роздумів.

Сьогодні минають три роки відтоді, як росіяни повністю окупували Маріуполь. Маріупольський гарнізон 86 днів героїчно оборонявся, відтягуючи на себе переважні сили противника. Опинившись у повному оточенні Азовсталі, наші військовослужбовці й далі чинили опір росіянам. Виконуючи наказ вищого командування, оборонці здалися у полон задля збереження життів. Досі в російському полоні залишається понад 1 500 воїнів.
Для фіксації цих подій Big City Lab і Національний музей історії України за підтримки Mariupol Reborn створили проєкт «М86» — літопис оборони Маріуполя.
Про історію творення проєкту як способу працювати з пам’яттю про цю війну у подкасті «Меморіалізація війни» на Радіо «Накипіло» розповіла СEO Big City Lab Вікторія Тітова.

У цьому епізоді подкасту «Меморіалізація війни» поговорили про формування культури пам’яті в дітей. Разом із ветераном та військовим психологом Володимиром Галащуком розбиралися в тому, як і хто має говорити з дітьми про війну та вшанування полеглих воїнів; який tone of voice вибирати дорослим, ідучи з темою пам’яті в простір дітей; як до цієї роботи можуть долучатися ветерани та для чого це людям, які повернулися з війни.

Для чого та як говорити з командою чи клієнтами про меморіалізацію? Які практики вшанування загиблих на війні колег може впроваджувати бізнес, щоб формувати суспільну усвідомленість? Пам’ять у корпоративній культурі — це вимога часу чи додаткова опція соціально орієнтованого бізнесу?
У новому випуску подкасту «Меморіалізація війни» обговорювали культуру пам’яті в корпоративному середовищі з координаторкою з різноманітності та інклюзивності в компанії Intellias Мариною Дудник.

У новому епізоді говорили зі співзасновницею платформи пам’яті «Меморіал» Гаяне Авакян про трансформацію процесів пам’ятування за одинадцять років російсько-української війни та три роки повномасштабного вторгнення. Над чим працює команда платформи пам’яті? Скільки імен полеглих військовослужбовців і цивільних удалося зафіксувати й оприлюднити за три роки широкомасштабної війни? Чому виникає «запит на справедливість» в увічненні імен загиблих? Які завдання і меседжі має меморіалізація нині? Про все це слухайте в розмові.

У новому епізоді говорили про відкритий лист громадськості, у якому військовослужбовці, родичі загиблих воїнів, представники українського громадянського суспільства та медіаспільноти звернулися до представників влади, а саме — президента, прем’єр-міністра й міністерки у справах ветеранів із закликом провести відкритий загальнонаціональний архітектурний конкурс на проєкт і будівництво головного військового меморіалу України — Національного військового меморіального кладовища.

Чому виникла потреба звернення, у якому висловлено недовіру до процесів навколо будівництва НВМК на такому рівні? Для чого нам відкритий архітектурний конкурс на проєкт та будівництво головного військового некрополя і чи може він відбуватися паралельно з похованнями на цвинтарі? Хто підписав звернення і на якому етапі воно нині?

Про це поговорили з ініціаторами відкритого листа — військовослужбовцем ЗСУ Тарасом Іщиком і журналісткою Дарією Гірною. Окрім того, ситуацію Радіо «Накипіло» прокоментував журналіст, нині військовослужбовець Павло Казарін, який теж серед понад 1 100 підписантів звернення.

Про цвинтарну естетику на площах сіл і міст України та як це змінити. Про конфлікт між приватною і суспільною пам’яттю та чи важливо ділитися втратою. Про схожість наших поховань із російськими та пошук удалих рішень через архітектурні конкурси. Про все це розповіла журналістка й авторка ютуб-каналу «Обличчя Незалежності» Дарія Гірна в новому епізоді «Меморіалізація війни» на Радіо «Накипіло».17:51

У свіжому епізоді подкасту «Меморіалізація війни» говорили про те, чи буде в календарі пам’ятних дат День пам’яті закатованих росіянами полонених.