Сьогодні ми продовжимо тему українських прізвищ. Та зануримося в їхнє походження.

Українська історія багата на цікаві факти та події, які відображаються навіть у наших прізвищах. Мовознавець Юрій Редько провів дослідження, яке виявило стародавні українські прізвища, що належали правителям міст та селищ. Ці прізвища часто походять від посад, які займали їхні носії, і збереглися до наших днів.

У містах, що не мали магдебурзького права, міську раду очолював війт, а не бургомістр. Війт також був сільським головою (старостою) у західній частині України. Від цієї посади походять такі прізвища, як Войтович, Войтенко, Вуйцик, Вітів, Війтів, Войтюк, Витюк, Войтунь, Войтишин, Вітовський.

В епоху Козацької держави на чолі громад і військових загонів стояли отамани та гетьмани. Прізвища на кшталт Гетьманенко, Отаманенко або Отаманчук з’являлися від таких титулів і передавалися у спадок. Ці прізвища не тільки свідчать про керівні функції, але й про історичну участь в захисті українських земель.

Під час Великого князівства Литовського та Речі Посполитої посада старости була однією з найвпливовіших у системі місцевого самоврядування. Староста відповідав за збирання податків та управління громадою. Прізвища Старостенко, Старостюк та Старостин — свідчення того, що предки їх носіїв виконували важливі функції в місцевій адміністрації.

То ж пам’ятаймо, що стародавні українські прізвища є свідченням багатої історії нашого народу. Вони відображають не лише родинні зв’язки, але й соціальні ролі та обов’язки, які виконували наші предки. Ми ж шануймо своє минуле і дбаймо про майбутнє.

У нас операія «Антисуржик». Ми вже не раз її проводили в ефірі, проте нагадаю: беремо широко вживані, але не властиві нашій мові вислови, і заміняємо їх на українські.

Майже щодня українці використовують слова, які невиправдано запозичені з російської мови. Вони перероблені на українській лад і засмічують нашу мову суржиком - розмовною мовою, яка об'єднує штучно декілька інших мов, без дотримання літературних норм. Ось вам така ситуація зі словами, які стосуються будинку та квартири.

Як правильно називати предмети у будинку і не використовувати суржик? Наприклад, відомі всім «лєстнічна площадка" та "замочна скважина". Це ж і є суржик, але в українській мові до цих покручів є дуже мелодійні відповідники.

Отож, як правильно назвати частину загального коридору? Сходовий майданчик. І зверніть увагу: не схОдовий майданчик, а сходовИй майданчик.

А "замочна скважина"? Українською отвір для ключа – це замкОва щілина. До речі, наші словники дозволяють наголошувати слово "щілина" двояко". А от зі словом «замкОва» у цьому випадку так не вийде, адже «зАмкова» тут не скажеш, бо зміна наголосу змінить і значення слова – «замОк» на «зАмок».

І наостанок ще нагадаю, що правильно буде казати не "відкриваємо вхідні двері", а "відчиняємо вхідні двері". Адже двері, вікна, кватирки, ворота чи хату ми відчиняємо і зачиняємо. А відкрити можна рахунок, кав’ярню, засідання або ж нову планету. А от книжку, зошит чи газету ми теж не відкриваємо, а розгортаємо! І очі ми розплющуємо, а не відкриваємо. Ось вам і багатство української мови! Користуйтеся на здоров’я!

Сьогодні поговоримо про загадку давнини: чому раніше в Україні чоловіки брали прізвище дружини та хто був єдиним винятком?

В історії України існує чимало дивовижних і маловідомих фактів, які кидають виклик звичним уявленням про соціальні норми минулого. Одним із таких є традиція, за якою чоловіки іноді брали прізвище своєї дружини.

Цей факт може здаватися неймовірним у сучасному суспільстві, де, як правило, жінки після шлюбу змінюють прізвище на чоловікове. Отож. Основною причиною, чому чоловіки брали прізвище дружини, була система родових земель та спадковості. Так, так, мова про матеріальний інтерес! В Україні, як і в багатьох інших країнах, прізвище було тісно пов’язане із правом на володіння земельними наділами або іншими ресурсами. Якщо сім'я жінки мала впливове ім'я, великі землі чи багатство, то чоловік, вступаючи у шлюб, міг стати її частиною, прийнявши прізвище як символ приєднання до цього роду.

Особливо це було актуально, якщо у сім'ї не було синів, а батьки мали намір зберегти рідне прізвище та володіння для майбутніх поколінь. У таких випадках чоловік, який одружувався на єдиній доньці, міг прийняти її прізвище, щоб не зник рід і його ресурси.

До речі, саме таким чином з’явилося відоме українське прізвище Приймак. Воно походить від того, що чоловік жив у приймах у родині тещі або дружини, не володіючи власним маєтком.

Проте існували й винятки. Важливою постаттю, яка не підпадала під це правило, був чоловік зі шляхетного, дуже впливового або козацького роду. Такі роди мали настільки високу репутацію, що зміна прізвища для них була б неприйнятною. Прізвище в цьому випадку символізувало не тільки родинну приналежність, але й величезну честь і традиції роду.

То ж знаймо свою історію, плекаймо мову і разом виборюймо майбутнє.

Здається , що ми дочекались прем'єри....

ця п'єса здивує ще, мабуть, усіх....

і рік цей.. у звичній для себе манері...

цілує дощами.. і добре - не сніг..)

звучить увертюра.... велично й кульгаво

і хтось усміхається в першім ряду

для когось і місця не буде в виставі...

а я під дощем.. собі тихо іду....

так добре.. без маски... і навіть без сцени....

змивається грим... від дощу.. чи від сліз

а світ ще чекає свого Авіценну....

де вірус малює лиш перший ескіз....

самотньо і байдуже... час для антракту

сліди акварельно.. ледь змитих... обійм

і скільки ще серце подужає тактів....

а так треба сили.. на декілька дій....

Вже не буде, як було раніше

вже не буде, як було.. повір

бо війною загострена тиша

бо вціліле рясніє від дір

і мовчання тепер.. о дев'ятій

і тривога тепер без кінця

і ні дня, і ні ночі без втрати

і від спогадів.. тільки місця

від людей... лиш світлини на пам'ять

і так мало.. розмов і обійм

як багато тепер би віддав я

щоб побачити ще раз свій дім

обійняти моря і озера

підкорити найвищі з вершин

Одіссеєм з поеми Гомера

повернутись до батьківських стін

тут не буде, як було раніше

тут і люди вже будуть не ті...

ми - живі. ми - вціліли. ми - інші.

відбудуємо наші світи....

Щаслива... я таки Щаслива...

і, хай життя зигзагами веде...

такі чудові люди поряд... Диво...

я дякую за те, що Ви всі Є...

немає сліз. давно уже немає...

залишу усмішку для втомлених сердець...

я поряд з Вами... за горнятком чаю

почнем спочатку... там, де був кінець...

Життя триває...й Ми у нім триваєм

І мить для Щастя раптом настає...

я так Люблю... Щасливі Ми. Бо знаєм...

Один для Одного ми в цьому світі є...

Я йду з тобою... нам по дев'ять років..

Збираю жаб , метеликів , жуків ...

Цукерок - повні жмені й повні щоки

Там - сотні барв, наповнень і смаків....

Я йду з тобою... дивлюся на Небо....

Бо там - як не жирафа, то дракон...

Я вчу тебе.... й навчаюся у тебе -

Хто - Самукай... а хто - і Гармадон !😉

Обійми вранці... танці під дощами...

І щось "тихенько.." - те, що не для всіх....

Скажи мені.. як зберегти між нами....

Цей дивовижний твій.. дитячо-мужній сміх...

Коли і як?... минули перші кроки ...

"Люблю до Місяця...." скажи мені.. ще раз...

Я йду з тобою... нам по дев'ять років ....

І добре так... і сумно.. водноча́с....

Не дивися в очі, що плачуть...

що втомились від витівок долі.

їм так хочеться трохи віддачі...

хоч краплину. без страху і болю.

а доля таки невгамовна...

спіймає знов за горлянку.

та скільки вже можна, шановна?

хоч одного б.. спокійного ранку.

облишмо щоденні справи

і їдьмо, мій рідний, в гори.

там ніжно.. шепочуть трави

про те, що не говорять.

і щастя чужого не треба.

і місця немає для болю.

для Тебе я втримаю Небо.

за Тебе я Богу помолюсь.

піднімемось високо в гори.

пірнемо у порожнечу..

я нап'юся лише Тобою.

щоб не здатна була на втечу.

важко йти і боляче впасти.

та, напевно, така дорога.

на вершині... краплину Щастя

я попрошу для нас... у Бога.

Кіносвіт: "Що далі? Майбутнє з Біллом Гейтсом"

Кіносвіт: "Сутінки Богів"