Я п'ю твій чар тремтливими губами
він, мов нектар стікає по щоках
немає відстані, що виткана роками
є тільки істина, що вічна як ріка
є тільки ти - далека й неосяжна
моя, моя... а, наче й не моя...
а люди що? лиш судді і присяжні
яким так легко знищити ім'я
яким так легко кинути в болото
згубити слід від всього, що було
бо часом легше розтулити рота
аніж укотре вдарити чолом
аніж укотре вчасно промовчати
і обійняти тих, кого уже нема
тримає пам'ять нас у казематах
де світлих спогадів тепер уже катма
їх як полин складаємо в альбоми
і дивимось минулому услід
з тобою ми вже вічність, як знайомі
з тобою навпіл ділимо цей світ
яка ж ти ніжна... і яка бентежна
така глибока і дзвінка краса
така тривожна ця твоя безмежність
я п'ю твій чар й лечу у небеса
не дай мені скотитися у яму
твого розчарування й забуття
ти - світло, що розлилося між нами
я п'ю твій чар, тривалістю в життя...