У Львові 8–11 травня відбуватиметься VII Всеукраїнський форум військових письменників. Про форум, координаційну платформу #Усі_свої, про що пишуть військові письменник, де і як можна долучитись до зустрічі з ними в рамках Форуму в програмі “Інший погляд” з Ольгою Телипською на Радіо Перше говорили з Оленою Щепіль - керівницею проєктного відділу бібліотеки Іваничука та адміністраторкою VII Всеукраїнського Форуму військових письменників

Суголосся: Василь Дорошенко (позивний Паладін)

Сьогодні говоримо про ще одне українське місто і походження його назви. Конотоп.

Отож, Конотоп — місто в Сумській області з населенням (офіційно) понад 80 тис. осіб. Область межує з недобрими сусідами, то ж через війну багато його жителів змушені були шукати прихистку де-інде. Уперше назву міста згадують 1634 року. Вважають, що місто одержало її від однойменної — наразі зниклої — річки Конотоп. Топоніми з такою назвою існують на теренах сучасної Московії, Білорусі, Польщі, Чехії і Словаччини.

Слово конотоп тлумачать як місце, де буквально коні тонуть. Назви поселень неподалік Конотопа зберегли ознаки того, що свого часу місцина була болотистою і непроїзною. На думку деяких істориків, назва виникла ще за часів монголо-татарської навали, коли багато коней і вершників загинуло у непрохідних болотах. А, може, справа була не тільки в особливостях місцевості? Адже її часто асоціюють з повістю Григорія Квітки-Основ'яненка «Конотопська відьма». Хто зна, а раптом не обійшлося і без магії? Саме про це і йдеться в народній творчості воєнного часу….

Ну, що ж усіх москаликів, які приперлися на нашу землю, чекає така доля. А я після нашої перемоги заповіла собі обов’язково поїхати і в Конотоп, і в Харків, в якому дивом не була. А ще мрію повезти доньку в український Крим.

То ж мріймо і борімося, та допомагаймо тим, хто наближає нашу перемогу.

сьогодні ми продовжимо тему топонімів, тобто власних назв населених пунктів України.

І здогадайтеся, про яке місто піде мова далі?

Так, файне місто Тернопіль!

Топонім Тернопіль згадують у деяких джерелах ще з 1540 року. А із 1939 до 1944 місто мало назву Тарнополь.

Існує думка, що Тернопіль — це композит (тобто поєднання) слів поле (рівний великий простір; ділянка землі, що використовують для посівів) і терн, тобто терен (безлісий рівнинний простір, зарослий колючими терновими кущами).

А от відповідно до іншої версії, назва походить від прізвища магната Тарновського, який жив на межі 15 і 16 століття. Звали його Ян Амор і саме він заснував місто Тернопіль та володів землями навколо нього.

Нині ж це - один із трьох головних центрів історико-географічного регіону Галичина, головне місто Галицького Поділля. Тернопіль розташований на берегах річки СерЕт, найдовшої притоки Дністра. А ще в самісінькому його серці розташоване неймовірно красиве озеро!

І коли хтось каже «файне місто…», то всі розуміють, що йдеться саме про Тернопіль! Адже так склалося, що його неофіційним гімном стала пісня «Братів Гадюкіних»….

А на цьому сьогодні все. До зустрічі у Тернополі…перепрошую у Мовному патрулі. Хоча…можемо разом гайнути і в Тернопіль!

Сьогодні поговоримо про те, хто кому ким доводиться у родині. Часто дійсно буває складно розібратися у цих хитросплетіннях, особливо коли йдеться про своячок, зовиць та діверів! То ж, розпочнімо!

Чоловік і дружина (жінка) – це двоє людей, які одружилися і створили сім’ю.

Невістка – це, по-перше, дружина сина для його матері та батька. По-друге, дружина брата (ще називають братова). Третє значення — дружина одного брата по відношенню до дружини іншого брата.

Зять – це чоловік дочки, сестри або зовиці. Приймальний зять (приймак) — зять, що прийнятий в сім’ю дружини, живе в будинку дружини. Свекор — батько чоловіка. Свекруха — мати чоловіка.

Тесть — батько дружини. Теща — мати дружини. Дя́дина — дружина рідного дядька. Дядько і тітка – це брати і сестри твоїх батьків. Дівер — брат чоловіка.

Шуряк, шурин — брат дружини. Зовиця – сестра чоловіка. Своячка – сестра дружини. Свояк – чоловік своячки (сестри дружини). Свати, сват, сваха – батьки одного з подружжя по відношенню до батьків іншого. Племінник/племінниця – син/дочка брата або сестри. Онук/онука – дитина сина або дочки. Кум/кума – хрещені батьки по відношенню до батьків похресника та один до одного. Мачуха — це нерідна мати, нова дружина батька. Вітчим — нерідний батько, новий чоловік матері. Єдиноутробні (брат, сестра) — мають спільну матір. Єдинокровні (брат, сестра) — мають спільного батька, але різних матерів. Зведені брати та сестри — це діти від попередніх шлюбів одного з подружжя, які не мають спільних батьків. Пасинок — нерідний син одного з подружжя, що доводиться рідним іншому. Падчерка — нерідна дочка одного з подружжя, що доводиться рідною іншому. Приймальний батько (мати) / названий батько (мати) — що усиновили, удочерили кого-небудь. Приймальний син (дочка) / названий син (дочка) — усиновлені, удочерені кимось.

То як, голова не закрутилася?

Сьогодні ми поговоримо….ні, розпочну з того, що запитаю: чи знайомі вам ці слова?

Контроха, пекло, дурдом, бігунець, завдик, заничка, домуня, мовничка, тарзан, мовознавка, гроб, блюварня, хомворк, шара, контра, балдьож, поганка, доманя, фізручка, мальоха, мовенія, божевільня, лафа. Гадаю, якщо у вас або ж ваших знайомих є діти шкільного віку, або і ви самі підпадаєте під цю категорію (бо знаю, що нас слухають різні вікові категорії!), то ймовірно, що ці контрохи і хомворки вам не чужі. Адже це – сленг українських школярів. І це – не добре і не погано. Це – цілком нормально, адже сленг є в кожній мові. І він їй потрібен. Не дивуйтеся. Поясню.

Сленг — це діалект. Соціальний. Тобто спосіб спілкування представників певної групи, які прагнуть говорити так, щоб у міжособистісному спілкуванні було швидко й зрозуміло, а іншим при тому — незрозуміло. Саме тому сленг— це ще й спосіб натякнути, до якої спільноти ти належиш. Або вдаєш, що належиш. І українським підліткам важливо підкреслювати, хто вони, і що в них теж є своя мова.

До речі, англійській мові змиритися зі своїм сленгом простіше, ніж українській — зі своїм. Бо в англійській мові він переважно англійський з походження, а в українській частенько сягає корінням мови англійської чи російської.

Сленг і жаргон — це практично одне й те ж. Сленг можна схвалювати, можна засуджувати, але треба віддати йому належне: він був, є і лишатиметься частиною нашого сьогодення й найпростішим способом розповісти про те, хто ми, з ким спілкуємося, яку освіту маємо, ким працюємо, що читаємо, чим дихаємо. І, звісно, сленг вартий того, щоб про нього говорили. Тим паче, щоб про нього сперечалися. Адже українська мова — це не лише правопис і словники, і не лише підготовка до ЗНО. Це і сленг, і арго, і просторіччя, і суржик, і літературна мова. І найголовніше: українська мова — це світогляд. Кожного з нас. То ж розмовляймо українською, навіть зі сленгом.

Сьогодні згадаємо пр͟о͟ ͟н͟е͟п͟р͟а͟в͟и͟л͟ь͟н͟і͟ ͟м͟о͟в͟н͟і͟ ͟к͟о͟н͟с͟т͟р͟у͟к͟ц͟і͟ї. То ж як не варто розмовляти?͟

• Чим…, тим… — це одна з найтиповіших калькованих конструкцій. В українській мові їй відповідає форма що…, то…: то ж кажімо що більше, то краще, а не чим більше, тим краще.

• Відносно цього — Також покруч. Слово «відносно» вживається переважно в математиці: точки розташовані відносно одна одної. Натомість ми вживаємо стосовно цього або щодо цього.

А як щодо "відносно молодий" і подібні? Тут треба казати порівняно молодий, порівняно юний.

• Друг з другом, друг у друга — помилкові конструкції. Українською слід говорити: один з одним, один в одного.

• Отож…Як би там не було — це калька. Правильна українська форма — хай там що: Хай там що, а я все одно залишуся в Україні. Також можливі варіанти: хай там як або хоч що. Хай там як, та говорити треба правильно. Хоч що мені кажіть, а я буду стояти на своєму. Але на сьогодні досить.

На вухах: Міша Крупін "Від болю"

На вухах: KLER "На вінілі"

На вухах: KOLA "Блюз"