«Вона. Війна»

Вона — волонтерка з перших днів вторгнення. Викладає в університеті, виготовляє реквізит, грає в театрі.

Вона — готувалася до великої війни й готувала дітей. Зібрала тривожні рюкзаки, які не розібрано досі.

Вона — тяжко гарувала, що закінчилося хворобою. Учиться чути себе й запобігати вигоранню.

Вона — має кредо, яке формулюють рядки пісні Олега Каданова: «Видихай. Завтра буде інакше».   

Вона — Дарʼя Кушніренко — викладачка, акторка, художниця-сценографка, волонтерка й мама двох синів.

Солдатка 92 ОШБр ім. кошового отамана Івана Сірка Руслана Богдан — героїня першого випуску нового сезону програми «Вона. Війна».

Героїня чергового випуску програми «Вона. Війна» — Юлія «Куба» Сідорова, парамедикиня 4 штурмового батальйону 92 бригади й очільниця медичної служби Veteranka.

Черговою героїнею програми «Вона. Війна» стала Марія Какуріна, волонтерка й співзасновниця благодійного фонду «Артдача».

Вона — перші тижні великої війни волонтерила в ОДА.

Вона — пережила удар по будівлі облдержадміністрації, але не зупинилася й не перестала волонтерити.

Вона — допомагала постраждалим у Херсоні, після підриву греблі Каховської ГЕС.

Вона — бачила й чула багато історій людського болю, але не закрилася від нього.

Вона — волонтерить у декількох організаціях, ініціює й проводить командні збори.

Вона — у мирному житті грала Мавку з п’єси Лесі Українки й Тетяну Ларіну з пушкінського роману. Проте вважає, що більше російській культурі не місце на наших теренах.

Вона — Катерина Чепела, волонтерка й акторка.

Вона — перукарка за фахом, але із 2014 року активно наближає Перемогу.

Вона — пам’ятає, як перші місяці війни на Сході її перукарню було вщерть забито допомогою для військових — від медикаментів до килимів.

Вона — вважає, що до волонтерства її привело загострене почуття справедливості, яке не вщухає із 2004-го.

Вона — волонтерила на «Південному посту» — місці сили для бійців, що їдуть на війну або повертаються з неї.

Вона — розуміла, що її чекає, якщо окупують Харків, але залишилась і вперто робила своє. Без вихідних і продиху.

Вона — допомагала бійцям у «Відділенні пораненої душі».

Вона — дружина воїна, якому Гамлет присвятив стритарт.

Вона — хай як важко було, уже не уявляє свого життя без волонтерства та знає: після Перемоги ще дуже багато роботи.

Вона — Олена Паращенко, волонтерка та дружина військовослужбовця.

Вона — уміє закрити збір на «Мавік» за допомогою червоних туфель.

Вона — менеджерка культури, яка за тиждень великої війни перезнайомилась з усіма робітниками хмельницького ринку. 

Вона — вирішила не давати собі часу на оговтування та завдяки цьому змогла відправляти допомогу до Харкова цілими фурами.

Вона — у березні торік повернулася до нестямно коханого Харкова й досі не може зрозуміти: був це швидше раціональний чи емоційний учинок. Але вона була щаслива. 

Вона — учить замінювати слово «провина» словом «відповідальність».

Вона — Іванна Скиба-Якубова, волонтерка, викладачка й менеджерка культури з Харкова.

Вона — стала директоркою незалежної інституції у 23 роки.

Вона — училася на політологиню, але нестямно закохалася в театр і за декілька років устигла долучитися до десятків гучних мистецьких проєктів у Харкові.

Вона — приборкує і структурує хаос як у театрі, так й у волонтерській організації «Культурний шок».

Вона — не боялася літаків, ракет та артилерійських ударів, бо мала стільки волонтерських запитів, що часу на страх не лишалося зовсім.

Вона — з початком великої війни відчула, що більше ніколи не зможе працювати в мистецькому секторі.

Вона — переоцінила для себе значення культури й мистецтва (так, це різні речі) та зрозуміла: те і те — важливо.

Вона — працює разом із незалежним театром «Нафта» над прем’єрою у воєнному Харкові.

Вона — Тетяна Голубова, директорка театру «Нафта» й волонтерка штабу «Культурний шок».    

Вона — деколонізаторка, доброволиця, парамедикиня.
Вона — з підліткового віку організовує мітинги, акції, обстоює український Харків.
Вона — у 13 років пережила теракт біля Палацу спорту й багато років боролася за те, щоб терористи дістали вирок.
Вона — валила пам’ятник жукову, за що свого часу її навіть затримали.
Вона — пишається видатними українськими феміністками та плекає пам’ять про них.
Вона — координаторка проєкту «Мова. Харків».
Вона — приїхала в Харків на декілька днів, щоб допомогти замалювати єсєніна й пушкіна, а також дати інтерв’ю Радіо «Накипіло».
Вона — Мілла Денчик, парамедикиня добровольчого розвідувального батальйону «Сонечко».

Вона — не може миритися з несправедливістю і завжди відчайдушно захищає тих, хто цього потребує.

Вона — закриває багатотисячні збори завдяки котячим лапкам і власному креативу.

Вона — не може без Харкова, попри те, що пережила страшні події в ХОДА 1 березня 2022 року.

Вона — навчилася керувати автівкою, щоб переганяти машини для військовослужбовців.

Вона — має незліченну кількість прапорів із написами подяки від воїнів.

Вона — любить роздавати солодощі захисникам на блокпостах, коли виїжджає за місто.

Вона — Юлія Напольська, волонтерка й продакшн-директорка «Накипіло».