До харківського військового шпиталю доправили бійця, який зазнав обмороження ще 53 доби тому, тобто в лютому. Загалом на позиції Сергій провів рівно 120 діб.

Військові медики зізнаються: у квітні вже не чекали пацієнтів із обмороженнями, але за ці чотири роки повномасштабної війни бачили тут уже стількох «рекордсменів», що здивувати персонал шпиталю важко.

Піхотинця, що обморозив ноги ще в середині лютого на Куп’янському напрямку, змогли евакуювати тільки тепер: каже, побратими виносили його пішки протягом тижня.

Через удари дронів і розширення кілзони евакуації поранених із передової стають дедалі важчими й довшими. Як сьогодні почувається боєць і чому обморожень на фронті цієї зими було значно більше — у сьогоднішньому випуску «Станції “Держпром”». Рушаймо.

Двадцять сім куп’янських дітей перебувають у розшуку. Соціальні служби не знають, де нині ці діти: чи лишаються у громаді, де точаться запеклі бої, чи виїхали за кордон і змінили номер, чи їх вивезли до росії.

Сьогоднішній гість програми «Станція “Держпром”» — очільник Куп’янської міської військової адміністрації Андрій Беседін.

З ним обговорювали:

– чому призупинено компенсації людям, чиє житло пошкоджено обстрілами;

– чому власники зруйнованих, але не стертих із лиця землі осель заздрять тим, чиє житло знищено під нуль;

– як відбувається дистанційне обстеження пошкоджених будинків;

– скільки депортованих із Купʼянщини дітей удалося повернути з росії додому.

Чи зможуть гуманітарні місії використовувати прилади радіоелектронної боротьби (РЕБ) для убезпечення себе й тих, кого вони евакуюють? Чому міжнародні партнери виступають проти використання РЕБ волонтерськими екіпажами?

Після нещодавнього прицільного удару російського дрона по автівці гуманітарної місії «Проліска» на Донеччині — коли загинули дві жінки, яких евакуювали з Дружківки, а ще двоє людей дістали поранення — питання використання спецзасобів постало з новою силою.

Чому люди, яких із прифронтових населених пунктів просять вивезти родичі, відмовляються евакуйовуватись, і волонтерські екіпажі їдуть ні з чим? І чому наступного дня їдуть знову й умовляють?

Евакуації на початку 2026 року стали вкрай складними: кілзона щодня глибшає, російські дрони прицільно бʼють по евакуаційних екіпажах, швидких і поліції. Як далі працювати в таких умовах — говорили сьогодні із заступницею голови гуманітарної місії «Проліска» Владиславою Зомарєвою.

97 % жителів Добропільської громади полишили домівки. Останніми місяцями люди евакуюються ще активніше. Адже росіяни інтенсивно штурмують на цьому напрямку, день у день перетворюючи місто на сусідній Покровськ.

Колись — майже 30-тисячне Добропілля, нині — дедалі більше місто-руїна. У самому місті станом на березень 2026 року лишається менш ніж тисяча люду. Ті три відсотки жителів громади, які не хочуть покинути рідний дім, щодня потерпають від обстрілів, відсутності зв’язку, комунікацій і доступу до медицини.

Який сьогодні вигляд має Добропілля, «перлина Донбасу», як про це місто пишуть у вікіпедії? Чому росіяни так завзято намагаються перерізати трасу Добропілля — Краматорськ? І чому військовослужбовці кажуть, що замість лінії фронту мають тут нині «гребінець із зубчиками»? У сьогоднішній програмі — подорож до Добропілля.

У харківському військовому шпиталі від початку року з пораненими бійцями розпочали працювати за допомогою VR-технології — віртуальної реальності.

Так, це саме ті окуляри чи шоломи, які надівають, щоб погратися у стрілялки, бродилки й решту популярних нині ігор.

Медики шпиталю отримали обладнання для такої реабілітації, вигравши грант. І тепер у коридорах, палатах або кімнатах терапії можна зустріти бійця, який годує дракона, переходить прірву чи блукає печерою.

Для лікування фантомних болів, черепно-мозкових травм, важких контузій, порушень зору, для пацієнтів із інсультами та мінно-вибуховими пораненнями ніг чи рук або для проживання у психотерапії важкого травматичного досвіду втрати побратимів VR-технології дають чудові результати. Тож рушаймо.

Привезла шестирічну дитину до Куп’янська, коли там уже оголосили обов’язкову евакуацію, залишила прабабусі й сама повернулася до Харкова.

Через таку материну недбалість дівча дістало важкі поранення голови та обличчя, досі лікується і потребуватиме пластичних операцій.

Суд у Харкові ухвалив вирок 23-річній матері дитини. Свою провину жінка на суді визнала й з аргументами прокурора не сперечалася.

Обвинувачуваній загрожувало до п’яти років тюрми. Це перша така справа, що її розслідували в Куп’янській окружній прокуратурі. Який вирок? Слухайте в нашому новому репортажі із зали суду. Рушаймо.

За час повномасштабної війни волонтери — майстри з видалення перманенту й татуйовань допомогли сотням постраждалих від російських обстрілів — і військовим, і цивільним.

Ініціативу харків’янина Ярослава Вінніченка підтримали понад сто майстрів у всіх регіонах України. Від 2022 року він став видаляти травматичні татуйовання з облич, рук, тіла постраждалих від обстрілів і закликав приєднуватися до своєї ініціативи колег з інших міст.

Нині отримати таку допомогу безплатно можна в будь-якому регіоні України — треба тільки написати Ярославові, який координує майстрів з усієї країни.

Наскільки важче видалити сліди вибуху з обличчя, як порівняти з тату? Скільки процедур знадобиться? Історія постраждалої соцпрацівниці з Костянтинівки Олени Зеленської — у свіжому випуску «Станції “Держпром”». Рушаймо.

Рекорд останнього року: до військового шпиталю у Харкові евакуювали бійця, який пробув із турнікетом на частково відірваній нозі 42 доби.

Досі найдовшим терміном у закладі вважали 36 діб: стільки з турнікетом на пораненій нозі провів і вижив піхотинець Олександр. Це було в грудні 2024 року.

Й ось в останні дні січня 2026-го до шпиталю з Вовчанського напрямку фронту привезли 36-річного Артема: він дістав поранення ще торік 18 грудня. А отже, вижити бійцеві вдалося, провівши з важким пораненням і турнікетом на нозі 1008 годин — замість двох годин за нормами.

Завдяки чому Артемові вдалося вціліти, що про його історію кажуть військові хірурги та як таке взагалі стало можливим — у нашому новому випуску «Станції “Держпром”». Рушаймо.

Він утратив ногу на фронті, але, побачивши його в спортзалі, ви забудете про його протез уже за кілька секунд. Харківський ветеран Михайло Тарасенко сам бере участь у міжнародних змаганнях, а віднедавна тренує й інших вояків і ветеранів після важких поранень.

Тренування проводять разом із професійною фітнес-тренеркою Ганною Семененко, яка нині вчиться у медичному на фізичну терапевтку.

Зал для цих благодійних занять кілька разів на тиждень їм надає один із харківських мережевих спортклубів.

Після полону, ампутацій рук або ніг, контузій і важких проникних поранень їхні підопічні виробляють на тренуваннях таке, що не до снаги багатьом здоровим людям. Наш новий випуск про спорт, який повертає з війни до життя. Рушаймо.

Купʼянський медичний центр від початку року запрацював у Харкові. Це і первинна ланка - сімейні лікарі, і профільні: кардіолог, офтальмолог, невропатолог, терапевти, лабораторія, кабінет щеплень тощо.

Зранку під кабінетами лікарів можна побачити черги: купʼянці, які мешкають у Харкові у гуртожитках або винаймають житло, приїздять до своїх, купʼянських лікарів, яких знають багато років. Частина пацієнтів - харківʼяни, яких тут теж обслуговують.

Більшість персоналу - це колектив Купʼянської лікарні: побитої, потрощеної за рлки вторгнення. Наприкінці цього року будівлю захопили росіяни, нині сили оборони зачищають центр міста, й після боїв від лікарняних корпусів мало що лишиться.

Як працює релокований заклад, історії медиків та пацієнтів, яких поєднує туга за рідним домом - у сьогоднішній «Станції Держпром», рушаймо.