Те, що сталось у Білому домі 28 лютого, здається, не міг передбачити ніхто. Візит, який мав стати здобутком української дипломатії та підтвердити відносини Києва з новою адміністрацією Дональда Трампа, завершився скандалом.

Суперечка Володимира Зеленського з Дональдом Трампом і Джей Ді Венсом, яку мільйони людей спостерігали в прямому етері, не лише зірвала підписання так званої угоди про корисні копалини. Вона також показала, наскільки відмінним є бачення повномасштабної російської агресії проти України у Києві та Вашингтоні.

Чи є шанс на примирення цих світів – українського та американського? Що передувало конфлікту в Білому домі та чи можна йому зарадити? І якою тут є роль Європи?

Про геополітичні аспекти нинішньої кризи в українсько-американських відносинах говоримо в подкасті "світ не sweet" з Маріанною Фахурдіновою – дослідницею Центру аналізу європейської політики та асоційованою аналітикинею Центру "Нова Європа".

Румунія довгий час лишалась унікальним острівцем стабільності з-поміж турбулентних політичних реалій своїх сусідів. Ще рік тому ми записували подкаст про румунсько-українські відносини, де називали її "тихим, але надійним союзником" Києва. Але тепер ситуація змінилася – коли в першому турі президентських виборів у листопаді минулого року абсолютно несподівано переміг проросійський ультраправий кандидат Келін Джорджеску.

Тоді Конституційний суд скасував результати виборів. Та нові заплановані на травень - і поточний рейтинг підтримки Джорджеску сягає понад 50% – з великим відривом від конкурентів. І це при тому, що Джорджеску не проводив справжньої виборчої кампанії, за ним немає жодної політичної партії чи організації, і про нього майже не повідомляли традиційні медіа. Зате за місяці після виборів він уже встиг запамʼятатися радикальними заявами, як-от про те, що "Україна - це вигадана держава", територію якої розділять між собою сусіди.

Ймовірний прихід до влади Джорджеску оприявнив недовіру до двох традиційних партій, які постійно обіймали владні позиції в Румунії – соціал-демократів та націонал-лібералів. А ще дав неабиякий буст популярності правим силам і на парламентських виборах. Що це означає для подальшого курсу країни? І чи означатиме, що в України зʼявився ще один проблемний сусід? Про це у новому епізоді подкасту "світ не sweet" ми поговорили з Сергієм Герасимчуком, заступником виконавчого директора Ради зовнішньої політики "Українська Призма".

Коли ми говорили з гостею цього подкасту про те, якими непростими є польсько-українські відносини, вона порівняла це з початком терапевтичної сесії для пар. І справді, відносини Києва та Варшави переживають свої злети й падіння; часом загострюються до межі, часом – переживають хвилю піднесення.

Після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році українці укотре відкрили для себе сусідню Польщу не просто як сусідню державу, а і як одного з найважливіших стратегічних партнерів та союзників України. Та останнім часом тема подій на Волині (які в Польщі називають Волинською різаниною), ставлення до українських біженців і підтримка України загалом знову виринають у польському дискурсі.

Про те, якими нині є польсько-українські відносини і як на них впливають останні політичні події у Польщі (зокрема й майбутні президентські вибори), у подкасті “світ не sweet” розповідає Олена Бабакова – журналістка, дослідниця міграції, викладачка Університету Вістула у Варшаві.

Премʼєр Словаччини Роберт Фіцо опинився в центрі політичного конфлікту.

“Війна слів” з Україною, візит у Москву до Владіміра Путіна наприкінці минулого року, погрози депортувати з країни українських біженців, натяки про можливий вихід з ЄС – все це вилилось у масштабні протести словаків.

Тоді як опозиція Словаччини намагається оголосити вотум недовіри уряду Фіцо, той заявляє про підготовку “Майдану” і ледь не прямо звинувачує в цьому Україну. У Києві, здається, вже не намагаються приховати роздратування антиукраїнськими заявами словацького премʼєра.

Що відбувається у Словаччині? Наскільки реальною є відставка Роберта Фіцо та зміна влади в країні? Й чи пройшли українсько-словацькі відносини точку неповернення?

Про це з ведучими подкасту “світ не sweet” говорив Віталій Дячук – аналітик Інституту центральноєвропейської стратегії та ініціативи Re:Open Ukraine.

Дональд Трамп стрімко та гучно повертається не лише на президентську посаду у США, а й у міжнародну політику.

Ще до перемоги на виборах 2024 року він говорив про наміри швидко завершити війну в Україні, а в останні тижні – запропонував перетворити Канаду на "51-й американський штат" та захопити Панамський канал і Гренландію. І це не кажучи про наміри депортувати мільйони нелегальних мігрантів зі США та скасувати купу регуляцій, запроваджених адміністрацією Байдена.

Памʼятаючи непередбачуваність Трампа, можна припустити, що він жартує чи перебільшує. А що, як це – насправді частина його продуманої стратегії? Зрештою, дії майбутньої американської адміністрації безпосередньо впливатимуть і на нас, в Україні.

Розбираємось із "трампологією" у подкасті "світ не sweet" разом із Олександром Краєвим – директором програми “Північна Америка” Ради зовнішньої політики "Українська призма", викладачем Києво-Могилянської академії та автором телеграм-каналу "Будда в Конгресі".

8 грудня 2024-го стало історичним днем для Сирії. Сирійські повстанці на чолі з угрупованням "Хаят Тахрір аш-Шам" оголосили, що здобули Дамаск. Того дня остаточно впав режим Башара Асада, який запамʼятався сирійцям репресіями та 13 роками кривавої громадянської війни.

Повстанці вдало скористалися моментом, коли союзники Асада змушені були зменшити свою підтримку: Москва – через війну в Україні, а Тегеран – через загострення протистояння з Ізраїлем. Але в Сирії ще не зник ризик нової громадянської війни, а нова влада постала перед викликом не дати скористатися зі слабкості молодої країни зовнішнім ворогам.

Якими за таких непростих умов будуть перші кроки нової сирійської влади та як в України через дипломатичні відносини із Сирією зʼявляється вікно на Близький Схід? Про все це у новому випуску подкасту “світ не sweet” говоримо із заступником директора Центру близькосхідних досліджень Сергієм Даниловим.

Примітка. Подкаст був записаний до замаху на експрезидента США Дональда Трампа.

Останніми тижнями президент США Джо Байден, його заяви, дії та здоровʼя — під особливо пильною увагою. Його й так неодноразово закликали не балотуватися знову через побоювання, що він занадто старий для цієї посади. А після невдалих дебатів дебатів ці заклики лишень стали голоснішими — зокрема всередині його ж партії. Сам Байден каже, що хіба "Господь всемогутній" може спонукати його вийти з перегонів.

Хтось каже, що 81-річному Байдену справді важливо завершити розпочаті на посаді справи, хтось — що це така собі месіанська ідея, що крім нього, перемогти Трампа не зможе ніхто. А ще — що в Байдена немає гідного наступника серед демократів. Серед тих, хто в теорії міг би його замінити, чи не найчастіше згадують віцепрезидентку Камалу Гарріс — хоча її рейтинг схвалення доволі низький.

Уся ця ситуація, та й сам факт повторного зіткнення тих самих — і далеко не юних — кандидатів у президенти, які тримаються за владу, свідчить про кризу американської демократії. І, схоже, її наслідком може стати низька явка, зокрема серед молоді, на виборах у США через чотири місяці.

Що може змінитися за цей час і які шанси, що Байден таки вибуде з президентських перегорів? У новому випуску подкасту “світ не sweet” пояснює Володимир Дубовик, директор Центру міжнародних досліджень, доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова.

На саміті НАТО у Вільнюсі в липні 2023-го Київ отримав додаткові пакети зброї, програму тренування пілотів на винищувачах F-16, Раду Україна-НАТО і скасування плану дій щодо членства для вступу в Альянс. Однак запрошення вступити до НАТО, на яке так сподівалася Україна, безпосередньо так і не пролунало. Тепер, напередодні ювілейного саміту у Вашингтоні, таких надій в України уже немає, каже президент Зеленський. Натомість він очікує додаткових систем ППО для України, нових безпекових угод і "потужних кроків від США".

Загалом же цей саміт символічний не лише тому, що ювілейний: він останній для чинного генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, який поступається своїм місцем премʼєр-міністру Нідерландів Марку Рютте. Столтенберг заявив, що "це буде чудовий саміт, на якому відзначать найуспішніший і найсильніший альянс в історії — НАТО". Він пообіцяв, що запрошені країни (а це не лише держави-члени НАТО) будуть не лише святкувати, але й "ухвалювати важливі рішення про те, як посилити нашу колективну оборону і стримування, і члени НАТО справді активізуються щодо оборонних видатків".

Україна на полях саміту з-поміж іншого очікує підписання нової безпекової угоди безпосередньо з Альянсом. А ще має почути про створення нової структури для координації всіх видів допомоги Україні в довгостроковій перспективі. Наскільки це важлива зміна, і чому все-таки реально відтягується головне рішення із запрошенням України стати членом Північноатлантичного Альянсу, а також які "білі лебеді" можуть допомогти Україні швидше подолати шлях до членства? Про це у новому випуску подкасту "світ не sweet" говоримо з Головою Громадської ліги "Україна - НАТО", старшим лейтенантом ЗСУ Сергієм Джерджем.

Вибори до Європарламенту виявили в угорській політиці нову зірку. Петер Мадяр – донедавна майже нікому не відомий представник влади, який перетворився на головного критика режиму Віктора Орбана. Партія "Тиса", яку він де-факто очолює, з’явилася на політичній мапі Угорщини трохи більше, як за місяць до виборів до ЄП. І вже спромоглася отримати гарний результат - вона на другому місці за кількістю здобутих мандатів після партії Обрана "Фідес".

43-річний Петер Мадяр роками був "гвинтиком" влади Віктора Орбана, а ще – екс-чоловіком Юдіт Варги – міністерки юстиції у двох урядах Орбана. На думку експертів, саме те, що він так добре розуміється на специфіці угорської державної системи, і зіграло на його користь: його критика Орбана та його кола виявилась настільки влучною, що етери з його виступами набирали мільйонні перегляди. А ще Мадяр дистанціювався від геть усіх наявних політичних сил і зробив ставку на "Тису". Дивовижно й те, що які лиш ресурси не кидала дійсна влада на дискредитацію нового кандидата, з цього нічого не вийшло.

Наступні вибори до угорського парламенту - у 2026 році, і інтрига полягає в тім, чи втримає Мадяр свою популярність і чи наростить вірний йому електорат до того часу. А ще – цікаво, якою буде його риторика щодо України: адже на відміну від проросійського Орбана Мадяр чітко називає Росію агресором і вимагає гарантій безпеки для України - та при цьому виступає проти надання Україні зброї для цього. Тож як варто ставитися до феномену Мадяра - у новому випуску подкасту "світ не sweet" говоримо з з директором Інституту центральноєвропейської стратегії Дмитром Тужанським.

Минулих вихідних увага світу була прикута до невеликого курорту Бюргеншток у Швейцарії, де десятки лідерів зібрались для участі в Глобальному саміті миру. Ця подія стала квінтесенцією зусиль української дипломатії, яка прагнула залучити якнайбільше країн до підтримки “формули миру” президента Зеленського.

Саміт залишив неоднозначні враження в Україні. З одного боку, майже вісім десятків держав підтримали досить-таки проукраїнську декларацію, де чітко вказано, що Росія веде війну проти України, Запорізька АЕС має перебувати під українським контролем, а цивільні полонені – бути звільнені.

З іншого ж, участь у Глобальному саміті миру стала аж далеко не такою глобальною, як на це розраховував Київ; президент США віддав перевагу партійному заходу перед швейцарським курортом; Китай, якого так активно прагнула залучити Україна, саміт проігнорував – ще й просуває власний “мирний план”.

Не менше питань викликає і Росія (через відсутність якої шкодували Туреччина й Саудівська Аравія), правитель якої Путін “прикрасив” саміт ультимативними вимогами – які фактично передбачають капітуляцію України для “мирних переговорів”.

Про передумови й результати Глобального саміту миру говорять ведучі “світ не sweet” Олег Павлюк і Оленка Куренкова, яка висвітлювала захід безпосередньо з Бюргенштока.