Тру сторі. Війна

Він пройшов Попасну на початку повномасштабної, коли її рівняли з землею, і боронив ту саму Дорогу смерті, хоча він її чомусь називає Дорогою життя. Нині він закриває небо над Черкасами. І водночас має лагідний позивний “Йося”.

До великої війни Йосю частіше називали Антоном, він працював в ІТішці. Це черговий епізод подкасту “Тру сторі. Війна” - і він про ІТівця, який 24 лютого кинув в рюкзак снікерси і два ножі, а зараз - тримає небо над нами.

Те, що ви почуєте на початку - це не нова заставка подкасту “Тру сторі. Війна”, а пісня у виконанні героя чергового епізоду. Колись Богдан, який працював патрульним у Черкасах, а нині - “Поляк” із обʼєднаної штурмової бригади “Лють”.

Погомоніли з ним і про підготовку в підрозділі, сформованому з полісменів, і про шлях до нього. Також - згадали службу в Черкасах і саме місто очима патрульного. Ну, і про музику під час повномасштабної говорили теж.

Її обовʼязок - слідкувати, аби у всіх все було окей. Якщо на навчання прибувають кухарі, то прослідкувати за забезпеченням їх необхідним матеріалом, якщо мінометники - відповідно. Зустріти всіх вранці, спорядити і навіть простежити, аби вони пообідали. І щоб ніхто не загубився наприкінці дня. Інколи її ночі - це про телефонні дзвінки вже зі Сходу. Кажуть, на цю посаду найчастіше беруть чоловіків. Прикордонниця Вікторія сама не може пояснити, чому так, але детально розказує, чому їй ця робота так до душі.

У студію заходить високий чоловік з розправленими плечима. Із його соцмереж - складається враження, що він вийшов із війська за будь-яких інших обставин, але не за станом здоров’я. Складається, аж доки він не демонструє свої фото одразу після поранення. У Бахмутській лікарні медики жартували, що він уже донбаський: таку кількість крові йому перелили.

Із досвіду ж наших спілкувань із ветеранами - вони обирають собі два шляхи: бути долученим до війська або ж подбати про себе насамперед. Богдан Федін - знайшов для себе третій із можливих варіантів. Про нього розказує у новому епізоді подкасту “Тру сторі. Війна”

Не особливий якийсь, але один із тих особливих хлопців і дівчат, які допомагають війську. Так скромно про себе говорить Віктор. Віктор, який від початку повномаштабки взявся допомагати війську, згодом - возити допомогу на деокуповану Київщину, а потім і бійцям на Схід. І робить зараз це систематично.

Яким стрічав його Донбас і як він змінився за ці роки, про що думаєш, коли женеш авто з пораненими бійцями, а довкола все вибухає, чому не зупиняєшся, - по все говорили в черговому епізоді подкасту “Тру сторі. Війна”.

Кілька років тому він почав привчати черкащан до здорового хліба на заквасці. Старт його крафтового бізнесу припав на ковідні часи, далі складнощі відключень світла під час повномасштабки. Минулого лютого Андрій отримав повістку на вулиці - і нині пекар працює кухарем для черкаської ТрО. Тим часом його хлібний стартап розширюється і виходить на новий рівень.

Це новий епізод подкасту “Тру сторі. Війна” і він про процедури після повістки, про важливість професій у ЗСУ і про бізнес під час війни.

Він один із найіменитіших реабілітологів нашого міста, який поставив на ноги десятки військових і незліченну кількість цивільних. Із перших днів повномасштабки він постачав на фронт медичну провізію

І в житті, і в цьому подкасті ви знатимете його як Шрама. Не тому, що він дуже ховається, а тому що Шраму так комфортно. Ви могли його бачити на відео, де в Черкасах обливають зеленкою колаборанта чи на кадрах медевакуації 3-ої ОШБ.

У цьому епізоді поговоримо і про те, і про те, та про “окопну медицину” - насамперед. Також - згадаємо АТО, початок повномасштабки ще в лавах Черкаської ТрОшки й сварку з тамтешнім керівництвом, про яку й досі пліткують у вузьких колах. Це черговий епізод “Тру сторі. Війна” від видання “18000”.

Олег Гудзенко - чиновник, директор департаменту соцполітики Черкаської міської ради, "свободівець". Так його знали в тилу. На початку повномасштабної він займався гуманітаркою, уже на третій місяць сам взяв до рук зброю. Більше року Олег боронить країну на Донбасі.

У подкасті ми говорили про внутрішню мотивацію його і тих, хто ще в тилу, про окопний побут в -15 градусів і про те, що до зими в спальнику звикнути можна. Також - про те, до чого не призвичаїшся.