25 днів чернігівка Катерина Говоруха разом з рідними та друзями провела в Слободі, яка була під тимчасовим контролем російських військ. 5 березня російські війська зайшли в село, а вже 6 березня в їхній будинок влучив снаряд. Тоді ніхто не травмувався, родина була у підвалі. Всі інші дні, до 30 березня, сім'я Катерини жила у сусідів. Не витримавши гучних пострілів та вибухів, Катерина разом з рідними та друзями вирішили, що повинні вибратися з села. Російські солдати їм дозволили йти, а потім, через 20 метрів почали стріляти.В інтерв'ю Суспільному Катерина розповіла, про що спілкувалася з російськими солдатами та як місцевих хотіли евакуювати до Росії.

Після першого авіанальоту, коли прилетіло в сусідній будинок, дитина сказала, що боїться засинати, щоб будинок знов не затрясся. Тоді чернігівка Наталія Орлова зрозуміла, що має робити все, щоб перемогти якомога швидше. Вона написала пост у соцмережах, що збирає кошти на ліки та продукти. Відгукнулись з різних куточків світу. Наталія разом зі своїм чоловіком розвозила чернігівцям все придбане. Каже, під обстрілами було лячно, але й на думку не спадало покинути свою справу.

Про те, що відкрилося у людях та її родині в умовах війни, та як гуманітарний вантаж викликав у неї сльози, Наталія Орлова розказала у проєкті «Монологи блокадного Чернігова».

Чернігівка Світлана(прізвище жінка попросила не називати, -ред.) від початку повномасштабного вторгнення російських військ одна з тих, хто забезпечує містян та військовослужбовців хлібом. З рідного міста Світлана разом з рідними виїхати не змогла через хворобу чоловіка. Щоб бути корисною людям, разом з іншими – пече хліб. У її команді близько 10 людей. Жінка розповідає, через відсутність електрики процес випікання ускладнюється. Скільки хліба печуть на день, Світлана не називає, але каже, цього достатньо, щоб забезпечити потреби міста. У проєкті "Монологи блокадного Чернігова" жінка розповіла, як пече хліб, що найбільше її вразило, та як 24 лютого змінило її життя.

Чернігівка Наталія Сергієнко живе в Іспанії 5 років. Від початку повномаштабного вторгнення російських військ до України жінка збирає гуманітарну допомогу, купує медикаменти, одяг та продукти, і все відправляє до України. В Іспанії жінка разом з іншими українцями виходить на мітинги. Там вони розповідають всім про наслідки війни. Наталія розповіла Суспільному про те, як допомагає українцям, про ставлення іспанців до війни і до росіян та як змінилося її життя після 24 лютого.

Чернігівець Юрій Вєткін у перший день війни, 24 лютого пішов в тероборону. За тиждень під час виконання завдання втратив ногу. 22 роки прослужив у війську, має бойовий досвід в АТО. Фільм, до якого Юрій написав сценарій, потрапив на Каннський кінофестиваль. Чоловік розказав про плани, які тепер будує.

"Перше, друге і компот". Яна Ланько мати трьох синів. Найменшому вісім років, а старший зараз на фронті в складі ЗСУ на Донбасі. З початком війни вона з сім’єю вирішила залишитись у Чернігові та допомагати бійцям, які захищають місто. Щодня вона готує їжу на 50 людей, велосипедами розвозить її з братом та чоловіком під обстрілами на блокпости по місту та допомагає літнім людям, які залишились одні у Чернігові в облозі російських окупантів. Вони не називають себе волонтерами, вони просто допомагають.

Чому не одразу повірив у вторгнення росії?

Що перше зробить після перемоги?

Чому дивитися на страждання людей йому болісніше, ніж бачити мертвих?

Який день за місяць був для нього найболіснішим?

Та скільки років треба на відновлення зруйнованої росіянами інфраструктури Чернігова?

Відповіді на ці та інші питання у великому інтерв'ю Владислава Атрошенка Суспільному. З ним спілкувався Андрій Тіток.

Аудіоверсія розмови в ефірі Українського радіо.

Вивіз рідних у безпечне місце, а сам повернувся допомагати пораненим. Чернігівський дитячий хірург з майже сорокарічним стажем роботи Сергій Ярмак щодня оперує і надає першу медичну допомогу тим, хто отримав поранення під час обстрілів чи авіанальотів.

Як оперують поранених без електроенергії, які травми найчастіше у поранених, яких медичних працівників не вистачає та як ставиться до тих медиків, які залишили місто розповів у проєкті "Монологи блокадного Чернігова".

З першого дня повномасштабного вторгнення росії фізіотерапевтка Анфіса Уривкова зрозуміла, що має бути в лікарні. Вона попросилася туди волонтерити: робила перев'язки, допомагала пацієнтам переміщуватись, тримала ліхтарики під час операцій. Паралельно боролася на інформаційному фронті: намагаючись переконати своїх рідних, які в Криму, що у Чернігові справжня війна, бо ж вони вперто не хотіли в це вірити.

У проєкті "Монологи блокадного Чернігова" Анфіса Уривкова розказала про атмосферу в лікарні, свій порятунок і перемогу на інформаційному фронті у своїй родині.

Третього березня російський літак безшумно підкрався до приватного сектору Чернігова. Скинув кілька бомб, перетворивши всі два десятки будинків провулку в суцільні руїни. В одному з помешкань ховалася від обстрілів родина Світлани Желдак. Тоді під завалами будинку Світлана, її мама та цуценя, якого вона придбала незадовго до війни, вижили. Але загинула бабуся, 42-річний чоловік Світлани, 21-річна дочка зі своїм нареченим, а також 14-річний син.

Трагічною історією своєї родини Світлана Желдак поділилася в проєкті "Монологи блокадного Чернігова".