«Після того, що ми пережили, вони мені, як діти, а я їм, як мама». Наталія Песоцька – вихователька Чернігівського центру соціально-психологічної реабілітації дітей. Майже 3 тижні жінка разом із 30-ма вихованцями, найменшому з яких 3,5 роки, а найстаршому – 16, та двома власними малолітніми дітьми ховалися від бомбардувань. Спочатку у підвалі центру, де до війни зберігали овочі. Коли ж російський снаряд влучив у заклад, а підвал мало не завалило – втікали до церкви під обстрілами. 18 березня Наталії разом із дітьми вдалося вирватися з Чернігова на західну Україну.

У проєкті "Монологи блокадного Чернігова" Наталія Песоцька розповіла, чому не покинула вихованців та що їм усім довелося пережити, перш ніж дісталися до місця, де діти нарешті змогли помитися і нормально поїсти.

Якщо це лісова пожежа – рятує кожне дерево, якщо це будинок – рятує кожен квадрат, якщо є люди – бореться за кожне життя. Андрій Плоский з Чернігова працює рятувальником 8 років. Зараз доводиться виконувати свою роботу під обстрілами та вибухами. Працювати у таких умовах важко, але він знаходить сили заради українського народу і готовий віддати все, щоб війна закінчилася.

У вільний від роботи час Андрій відпочиває, щоб вийти на чергування, як каже він сам, "у повній бойовій готовності". Щоб працювати "на повну силу", він вивіз рідних з Чернігова. Так, розповідає рятувальник, ніщо не відволікає від роботи.

Коли тільки-но почали поговорювати про війну, у Киїнці, що поблизу Чернігова, багатодітна мама дитячого будинку сімейного типу Анна Шатирко почала діяти: зі своїми десятьма дітьми, серед яких двоє біологічних і вісім прийомних, обговорювала те, що та як робити їм, якщо розпочнуться бойові дії.

Коли ж снаряд впав неподалік будинку, вибухи стали близькими та безперервними, а сама Анна дивом залишилась неушкодженою після артобстрілу – вирушили у пошуки безпечного місця. Найстарший син вирішив залишитись у Чернігові.

Виїздив із блокадного Чернігова, рятуючи своїх чотирьох собак. Врешті життя йому вберегли саме вони. Чернігівець Михайло залишив місто через тиждень після початку війни. Згадує, в перші дні ще сподівався «пересидіти» бойові дії у підвалі. Коли часу між сигналами тривоги перестало вистачати для того, щоб піднятися нагору, вирішив поїхати до батьків в глухе село. Наступного дня війна наздогнала його й там.

Залишившись живим завдяки своїм чотирьом хаскі, Михайло разом з батьком та чотирилапими йшли пішки 25 км в пошуках більш безпечного місця. Далі розповідь Михайла про шлях до порятунку, небайдужих людей, які траплялися йому дорогою. А також про те, чому після війни він планує хворіти на коронавірус і не вилазити з боргів

Зруйнували місто, вбили людей, але не обріжуть нам крила. 13 березня в будинок чернігівки Вікторії Максименко влучили снаряди, від житла не лишилося нічого.

Жінка разом з родиною виїхала з рідного міста. У Чернігові залишилася її мама, яка має інвалідність. Її жінка не змогла вивезти. Через це відчуває, що зрадила її і своє місто. У проєкті "Монологи блокадного Чернігова" жінка дала обіцянку повернутися і допомагати розбудовувати те, що знищили вороги. Їх жінка не пробачить, нізащо.

Місто зруйноване, а найбільше болить бачити переживання дітей, – чернігівський журналіст Владислав Савенок щодня виходить на вулиці обласного центру і знімає наслідки російських обстрілів та людей.

За його спостереженнями, від початку війни люди згуртувалися, навчилися виживати та допомагають один одному, як можуть. Вони навчилися відрізняти коли стріляють росіяни, а коли наші відбивають їхні атаки. У проекті "Монологи блокадного Чернігова" Владислав Савенок розповів, що вірить у перемогу та вважає, що народ, який прагне свободи – знищити неможливо.

31-однорічний священник з Чернігова Роман Халус щоденно проводить богослужіння та молиться за мир в Україні, за наших захисників та своїх парафіян. Паралельно священник займається волонтерством: розвозить їжу та підвозить людей на власній автівці. Роман Халус служить Богу шість років. Він з багатодітної родини, родом з Івано-Франківщини. Як змінилося життя священника з початком війни, він розповів у проєкті "Монологи блокадного Чернігова".

16 березня рок-музикант, уродженець Чернігова Саша Чемеров разом із Женею Галичем випустили пісню «Досить» на підтримку українських бійців. Про прем'єру пісні, творчу та благодійну дільність в умовах війни, а також про те, де застала його родину війна, Саша Чемеров розповів в інтерв'ю.

Квартира чернігівця Ярослава Ячного у 17-ти поверхівці на Чорновола перетворилася на місиво зі скла та бетону. 3 березня близько опівдні російський літак випустив бомби на житловий квартал. Одна з них полетіла в новобудову. В цю мить Ярослав закип’ятив чайник, щоб зварити каву хлопцям на блокпостах. Врятували його три стіни і 10 секунд, яких вистачило вибігти з квартири. За мить її не стало… Розповідає Ярослав Ячний.

Про особливості керування автомобілем у зимовий період та в міжсезоння, розповідає пресофіцер патрульної поліції Чернігівщини Віталій Копистко