Маємо сьогодні з’ясувати: що в українські мові завойовують, а що – ні?

Ця тема аж попросилася сама, адже дуже часто у розмовній мові ми чуємо про завойовування довіри, симпатії чи космосу.

Проте в українській мові дієслово завойовувати насамперед вживають у значенні «силою війська підкоряти, загарбувати чужі території».

Іноді це ж слово вживають у переносних значеннях, коли не йдеться ні про які воєнні дії. Однак мовознавці такі переносні значення вважають стилістично недоречними, радячи послуговуватись іншими варіантами. Ось ми і знайдемо, як замінити слово завойовувати там, де йому не місце. Наприклад:

завойовувати авторитет — здобувати (заслужувати) авторитет, заживати собі авторитету

завойовувати довіру — здобувати довіру

завойовувати космос — підкоряти космос

завойовувати незалежність, свободу — здобувати (виборювати) незалежність, свободу, досягати незалежності, свободи

завойовувати перевагу — здобувати (діставати) перевагу

завойовувати першість, звання чемпіона — здобувати (виборювати, вигравати) першість, звання чемпіона

завойовувати собі симпатії — привертати до себе симпатії, здобувати до себе прихильність, прихиляти до себе.

завойовувати становище — домагатися (досягати) становища, здобувати становище.

Українська мова дуже багата, тому не зациклюйтеся на одному слові, яке ще й має недоречне значення. Бо завойовувати довіру, наприклад, чи симпатію, застосувавши війська і загарбницькі методи – сумнівна оказія. То ж здобувайте довіру, підкоряйте космос і прихиляйте до себе людей.

Сьогодні попрацюємо над тим, щоб у нашому мовленні не було висловів на кшталт «сама розумна дитина», «саме високе дерево», «їдь потихіше» і «більш красивіша будівля». Усе це – скальковані в московитів покручі. Нам вони – ні до чого, адже в українській мові зовсім інша система утворення ступенів порівняння прикметників. То ж нагадаю їх. Вищий ступінь порівняння означає, що в одному предметі є більше певної якості, ніж в іншому подібному: напр. Дніпро довший за Буг. Бабуся була мудріша за онуку.

Найвищий ступінь порівняння означає, що в одному предметі є найбільше певної якості порівняно з усіма іншими подібними:

Київ — найдавніше місто в Україні.

Вищий ступінь має просту і складену форми.

1) Проста форма (створюється за допомогою додавання суфіксів –ш та -іш):

тепліший, красивіша.

2) Складена форма: більш теплий, більш красива. Але не більш тепліший чи більш красивіша!!!

Найвищий ступінь теж має і просту, і складену форми.

1) Проста форма (утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня порівняння такого префікса, як най-): найтепліший, найкрасивіша. Можна також додатково посилити префіксами що- та як- : модний — щонаймодніший, спокійна — якнайспокійніша.

2) Складена форма: найбільш теплий, найбільш красива.

Складена форма порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш (найбільш, найменш): яскравий — (най-) більш яскравий, швидкий — (най-) менш швидкий.

То ж послуговуйтеся українською, порівнюйте – українською і нехай у вас все буде якнайкраще.

Сьогодні у нас на порядку денному – повернення у щоденний вжиток дуже милозвучних, але несправедливо забутих слів.

І розпочнемо з вітру, бо саме він, рвучкий північно-східний вітер, удосвіта наштовхнув мене на цю тему. Такий вітер здавна називають горішнЯк, бо дме ніби згори (якщо дивитися на карту України, то із Курщини та Вороніжчини, себто із історичної частини Слобідської України, яку московити звичним для себе способом окупували кілька століть тому.)

Василь Шкляр писав так: Праворуч від стежки тягся сосновий ліс, який усе ще шумів верховіттям (дув горішняк), а ліворуч темніла широка річка, і в її очеретах теж ворушився вітерець.

А ще такий вітер можна назвати: горі́шній вітер, верхови́й вітер, верхови́к.

Десь як на те здіймався вітер — верховик. (Юрій Косач)

А чули таке слово – таракУца? Виявляється, це – маленький гарбузик, і слово доволі поширене на півдні південному заході України. Очевидно, тому що це – запозичення з молдавської мови — тэртэку́цэ (румунське tărtăcúţă) «тиква».

А словом тараку́тка — називають глечик із гарбуза.

Баба Ликора торопіє з лиця, яке в неї стає таке, як осіння таракуца.

Так писав Євген Гуцало у збірці новел «Співуча колиска з верболозу». До слова, він їх називав – окупаційні фрески, і в них змальовувалося окупаційне дитинство очима підлітка, і нелюдське обличчя фашизму та війни.

На наш біль, ми проживаємо це тепер. Тільки окупація вже не німецька, її чинять ті, хто зверхньо називав себе нашими старшими братами. Але в родині, як то кажуть, не без виродка. То ж тримаймося разом, бережімо один одного, допомагаймо війську і вірмо, що от-от горішняк принесе нам звістки про перемогу. Тільки мусимо на неї працювати, а не чекати дива.

Певно, усі знають, що таке кожух – чули не раз це слово у казках, піснях, читали у книгах. А що таке козачка?

Ой, дійсно, козачка – це дружина козака, Раїса Кириченко співає саме про козачку – як дружину козацького полковника. Але сьогодні я розповім вам про іншу козачку. Отож, короткий словник українського національного верхнього одягу.

І розпочнемо з козачки – це місцева назва свити з підрізними боками на Полтавщині.

А знайомий нам кожух – то зимовий одяг із овечих шкур. Кожух шили хутром досередини. В різних місцевостях України він мав свої особливості крою, пропорцій, кольору, оздоблення.

А що таке відлога? Або затулок, кобка, каптур, бородиця? Це – капюшон, який пришивався до невеликого коміра або до горловини плащеподібного одягу і прикрашався вишивкою або обшивками.

Гугля – подовжений прямоспиннийодяг із білого сукна без рукавів. Також так називався старовинний, з білого доморобного валяного сукна гуцульський плащ-накидка.

Жупан – давній тип слов’янського верхнього одягу. Шили його з дорогої шовкової тканини – штофу, парчі або з тонкого фабричного сукна, переважно блакитного або зеленого кольору.

І кобеняк – розширений плащоподібний одяг, що побутував на правому березі Дніпра.

То ж готуймо козачки, пришиваймо гуглі до кобеняків, бо справжня осінь уже стука в двері. А там і кожухи знадобляться, а зима спитає, де ми були влітку.

Які вправи потрібно робити, аби мати підтягнуті руки, як у володарки "Греммі" Miley Cyrus? by https://radiopershe.com

Коли більше не віриш словам

коли більше ні слову не віриш

бо помер від отриманих травм

і, щоб жити - забив усі діри

і, щоб жити - зліпив інший світ

а той світ неподібний на інші

ти один віддаєш собі звіт

ти собі віддаєш тепер більше

не вкладаєш у сенси слова

що зриваються часом зрадливо

бо людина лиш доти жива

доки буде людина щаслива...

і, коли починається гра

а гравців з кожним днем стає менше

відчуваєш - приходить пора

відродитися, навіть померши

відродитися в світ, де слова

вириваються часом зрадливо

де людина на вигляд жива

де людина на вигляд щаслива

не зламалась на втіху вітрам

і не втратила в людяність віру

та, коли вже не вірить словам

є щось більше , у що вона вірить...

Хто знає ціну Любові?.. той дужче усіх кохав....

той втратив чимало крові.. не дихавши - надихав..

з тобою.. чи за тобою... коли ти відрікся знов....

той першим пішов з двобою.. забравши й свою любов .

Хто знає ціну Любові?.. той більше усіх втрачав....

і вірив комусь на слово.. і хто... не рубав з плеча....

той довго терпів й терпляче.. з любові усе прощав...

а потім.. прозрівши наче... побачив й твого меча .

почувши зрадливе слово.. впізнавши у ньому фальш

не повернувся знову... забрати в життя медаль

для тебе - це зайвий клопіт... що множиться як лишай..

в любові є стільки копій.... не варті вони й гроша...

є війни, в яких нікого.. ніхто не бере в полон

у когось - своя дорога... свій потяг, маршрут, вагон

і скільки б не втратив крові... це - не твоя війна

Хто знає ціну Любові.... Сплатив вже її сповна .

Життя поділилось на «до» і «опісля»

життя поділилось.. це факт

і дні наші стали подібні на числа

на кожен.. черговий теракт

чи думалось нам... що так буде.. у січні

що біль наш не знатиме меж

де кожне прощання подібне на вічність

і ночі… в які не заснеш….

і знову тривога. і знову ракети

і хай ми у різних містах

та тільки б дізнатися «як ти» і «де ти»

в яких ти сидиш укриттях ...

і ти не впізнав би мене.. як зустрілись

і ти би мене не впізнав

занадто багато за цей час змінилось

акторів, подій і вистав

і ми хоч говоримо.. тихо і стисло

і хай ми говоримо.. в такт

життя поділилось на «до» і «опісля».

життя поділилось. Антракт...

Я буду стіною найвищих для Тебе святинь

я буду словами молитви, що пахне війною

і навіть, якщо я залишуся в час цей один

я буду за Тебе... останньою Бога стіною

і серцебиттям, що поділене іншим на два

і диханням збитим черговим сигналом тривоги

я буду з Тобою... якщо Ти ще досі жива

тоді недарма... ми молилися нашому Богу

тоді недарма... запалав уночі горизонт

і порушили спокій моєї одвіку країни

я буду молитись.. і хай це невидимий фронт

та, інколи, краще стріляє, аніж джавеліни

я буду стіною... і ми всі - мільйонами стін

і хай би мені.. не залишитись в полі одному

я буду стояти... якщо навіть буду.. один ...

бо іншого, брате, не маю у всесвіті Дому....

А ти мені не скажеш про любов

бо про любов не можна говорити

бо тільки їй відомі сотні мов

які вражають, мов метеорити

які з'їдають всесвіти до тла

і вимірів усіх руйнують межі

і вимірів старих нова земля

постане з попелу, стихії, чи пожежі

і ти тепер помножишся на два

а все в тобі поділиться на двоє

земля і небо , люди і трава

ти станеш сушею , а хтось тобі - водою

ви станетесь одним.. мине життя...

і зміняться часи, і фаворити

а ти мені не скажеш ... як і я ....

бо про любов .. не треба ... говорити ....