
Sign up to save your podcasts
Or


Що ти маєш, чого б ти не отримав? А якщо отримав, то чому хвалишся, неначе той, хто не одержав? (1 Коринтян 4:7)
Уявіть собі спасіння як дім, в якому ви живете.
Він забезпечує вам захист. У ньому є їжа і питво, яких вистачить на віки вічні. Він ніколи не занепадає і не руйнується. З його вікон відкривається вид на всеосяжну славу.
Бог збудував його за велику ціну для Себе та Свого Сина, і віддав його вам даром і без перешкод.
Угода про "купівлю" називається "Новим Завітом". Її умови звучать так: "Цей дім стане і залишиться твоїм, якщо ти приймеш його у дар і будеш радіти Отцю і Сину, що живуть у цьому домі разом з тобою. Не осквернятимеш дім Божий, даючи притулок у ньому іншим богам, і не відвертатимеш свого серця вслід за іншими скарбами, але знаходитимеш своє задоволення у товаристві та спілкуванні з Богом у цьому домі".
Чи не безглуздо було би погодитися на таку угоду, а потім найняти юриста, щоби скласти графік амортизації з щомісячними виплатами в надії поступово виплатити ціну за будинок?
Ви будете ставитися до будинку вже не як до подарунка, а як до покупки. Бог більше не буде абсолютним благодійником. І ви будете поневолені новим переліком вимог, які Він ніколи й не думав на вас покладати.
Якщо благодать має бути безкоштовною – а саме в цьому полягає її сенс – ми не можемо розглядати її як щось, що потребує відплати.
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»
Чим я віддячу Господеві за все добро, яке мені дає? Я підійму чашу спасіння та прикличу Господнє Ім’я! Обітниці, дані мною в молитві Господеві, я виконаю. (Псалом 116:12-14)
Саме по собі формулювання "віддячу Господеві за все добро" змушує мене нервувати. Відплата може так легко означати, що благодать схожа на іпотеку. Вона дійсно щедра, але її потрібно повернути.
Павло сказав у Діях 17:25, що Бог "не приймає служіння людських рук, – тому що не потребує нічого, оскільки Сам дає всім життя, дихання й усе". Іншими словами, ви не можете нічого дати Богові або зробити для Бога, чого б Він спочатку не дав вам і не зробив для вас.
Ми знову бачимо це в 1 Коринтян 15:10: "Благодаттю Божою я є тим, ким є. Його благодать, що в мені, не була марною, бо я трудився більше за них усіх; втім, не я, а Божа благодать, що була зі мною". Отже, жодна наша праця ніколи не може бути платою Богові, бо сама праця – це ще один Божий дар. Кожен вчинок, який ми робимо для Бога, все глибше занурює нас в борги перед Його благодаттю.
Отже, у Псалмі 116 виконання обітниць захищено від небезпеки бути сприйнятим як сплата боргу, тому що "сплата" насправді не є звичайним платежем, а ще одним актом отримання, який звеличує невпинну Божу благодать. Це не підносить нашу винахідливість.
Відповідь псалмоспівця на власне запитання: "Чим я віддячу Господеві за все добро?" – така: "Підійму чашу спасіння та прикличу Господнє Ім’я!" Іншими словами, я закликаю Господа наповнити чашу. Віддячити Господу означає продовжувати отримувати від Нього, щоби невичерпна ласка Господня примножувалася.
Підняти чашу спасіння символізує взяти до рук благодатне Господнє спасіння і задоволено пити його, повсякчас очікуючи більшого. Ми знаємо це з наступної фрази: "я... прикличу Господнє Ім’я!". Я попрошу більше допомоги. Чим я віддячу Богові за те, що Він милостиво відгукнеться на мій заклик? Відповідь: Я попрошу знову. Я віддячу Богові хвалою і вдячністю за те, що Він ніколи не потребує мене, але завжди переповнений благами, коли я потребую Його. А я завжди Його потребую.
Далі псалмоспівець каже: "Обітниці, дані мною в молитві Господеві, я виконаю". Але як вони будуть виконані? Вони будуть виконані тим, що я триматиму чашу спасіння і взиватиму до Господа. Тобто, вони будуть виконані вірою в обітницю, що більша благодать – вседостатня благодать – завжди на підході.
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»
Тільки живіть згідно з Євангелією Христа... і зовсім не боїтеся ваших противників... Адже вам даровано через Христа не тільки вірити в Нього, а й за Нього страждати. (Филип’ян 1:27-29)
Павло сказав филип’янам, що жити згідно з Євангелієм Христа означає бути безстрашним перед ворогами. Потім він навів логіку безстрашності.
Логіка така: Бог дав вам два дари, а не лише один – віру і страждання. Ось що говорить 29-й вірш. "Адже вам даровано через Христа не тільки вірити в Нього, а й за Нього страждати". Даровано вам вірити, і даровано страждати.
У цьому контексті це означає: і ваша віра перед обличчям страждань, і самі страждання є дарами Божими. Коли Павло каже: "Не бійтеся ваших противників", він мав на увазі дві причини, чому їх не потрібно боятися:
Отже, логіка безстрашності перед лицем випробувань полягає в цій подвійній істині: і ваші випробування, і ваша віра перед лицем випробувань є дарами Божими.
Чому це називається життям, "згідним з Євангелієм Христа"? Тому що Євангеліє – це добра новина про те, що Кров Христа Нового Завіту бездоганно здобула для всього Його народу суверенну дію Бога, яка дає нам віру і керує нашими ворогами – завжди для нашого вічного блага. Це те, що забезпечує Євангеліє. І жити таким чином свідчить про силу і благість Євангелія.
Тому не бійтеся. Ваші противники не можуть зробити більше, ніж Бог дарує. А Він дасть усю необхідну вам віру. Ці обітниці куплені і запечатані кров’ю. Це євангельські обітниці.
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»
Хто нас відлучить від любові Христа? Чи страждання, чи утиски, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? (Римлян 8:35)
Зверніть увагу на три речі в Римлян 8:35.
Дружина може сказати про свого померлого чоловіка: "Ніщо не відлучить мене від його любові". Вона матиме на увазі, що спогади про його любов будуть солодкими і сильними все її життя. Але це не те, що має на увазі Павло.
У Римлян 8:34 чітко сказано: "Ісус Христос, Який помер і воскрес, Який по правиці Бога, – Він і заступається за нас!" Причина, по якій Павло може сказати, що ніщо не відлучить нас від любові Христа, полягає в тому, що Христос живий і все ще любить нас прямо зараз.
Він сидить праворуч Бога і тому владарює, захищаючи наші інтереси. Він заступається за нас. Це означає, що Він піклується про те, щоб Його завершене діло відкуплення справді спасало нас годину за годиною і врешті безпечно привело нас до вічної радості. Його любов – це не просто пам’ять. Це щохвилинна дія всемогутнього, живого Сина Божого, спрямована на те, щоби привести нас до вічної радості.
Це любов, про яку йдеться в Ефесян 5:25: "Чоловіки, любіть своїх дружин, як Христос полюбив Церкву й віддав Себе за неї". Це любов Христа до Церкви, Його Нареченої. Христос любить усіх, але до Своєї Нареченої Він має особливу, спасенну, зберігаючу любов. Ви знаєте, що ви є частиною цієї Нареченої, якщо довіряєте Христу. Кожен – без винятків! – кожен, хто довіряє Христу, може сказати: "Я належу до Його Нареченої, Його Церкви, Його покликаних і вибраних; тих, хто, згідно з Римлян 8:35, зберігається і захищається навіки, незважаючи ні на що".
Смерть колись трапиться з нами, але вона не розділить нас з Богом. Тому, говорячи у 35-му вірші, що "меч" не відлучить нас від любові Христової, Павло має на увазі: навіть якщо нас вб’ють, ми не будемо відлучені від Його любові.
Отже, суть вірша 35 полягає в наступному: Ісус Христос прямо зараз сильно любить Свій народ всемогутньою, щомиттєвою любов’ю, яка не завжди рятує нас від лиха, але зберігає нас для вічної радості в Його присутності навіть через страждання і смерть.
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»
Отче, хочу, щоб ті, яких Ти Мені дав, були зі Мною там, де Я, щоби бачили Мою славу. (Івана 17:24)
Віруючі в Ісуса дорогоцінні для Бога (ми – Його наречена!). І Він любить нас так сильно, що не дозволить нашій дорогоцінності стати нашим богом.
Бог дійсно багато робить для нас (Він приймає нас у Свою сім’ю!), але Він робить це, відвертаючи нашу увагу від самих себе, щоб ми могли насолоджуватися Його величчю.
Перевірте себе. Якби Ісус прийшов провести з вами день, сів поруч на дивані і сказав: "Я справді люблю тебе", на чому б ви зосередилися решту дня, що провели разом з Ним?
Мені здається, що занадто багато пісень і проповідей дають нам неправильну відповідь. Вони створюють враження, що вершина нашої радості полягає в постійному відчутті того, що ми – люблені. "Він мене любить!" "Ми – Його улюбленці!" Безумовно, це справді велика радість. Але не вершина і не центр уваги.
Що ми говоримо словами "мене люблять"? Що ми маємо на увазі? Що це за "бути любленим"?
Чи не було б найбільшою, найвеличнішою радістю, що підносить Христа, дивитися на Ісуса цілий день і вигукувати: "Ти дивовижний!". "Ти дивовижний!"
Ми гуляємо з Ним цілий день, абсолютно приголомшені тим, що бачимо.
Хіба Його любов до нас не є готовністю зробити для нас все, що Він повинен зробити (аж до хресної смерті), щоб ми могли захоплюватися Ним без страху бути спопелілими? Відкуплення, умилостивлення, прощення, виправдання, примирення – все це має відбутися. Усе є актом любові.
Але мета, яка робить ці вчинки любов’ю, полягає в тому, щоб ми були з Ним, бачили Його славу, від якої відвисає щелепа, і були вражені. У такі моменти ми забуваємо про себе, коли бачимо і насолоджуємося всім тим, чим Бог є для нас в Ісусі.
Тому я закликаю пасторів і вчителів: Підштовхуйте людей через вчинки Христової любові до мети Його любові. Якщо відкуплення, умилостивлення, прощення, виправдання і примирення не ведуть нас до насолоди Самим Ісусом, то вони не є любов’ю.
Зосередьтеся на цьому. Саме про це молився Ісус в Івана 17:24: "Отче, хочу, щоб ті, яких Ти Мені дав, були зі Мною там, де Я, щоби бачили Мою славу".
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»
Ось який Заповіт того часу Я укладу з родом Ізраїля, – говорить Господь, – Я вкладу Мій Закон у їхню душу і на їхніх серцях напишу його, і таким чином, буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом. (Єремії 31:33)
Ісус руйнує всяку відокремленість заповідей від любові.
Він каже: "Якщо любите Мене, ви будете дотримуватися Моїх заповідей... Хто має Мої заповіді та виконує їх, той Мене любить. А хто Мене любить, того любитиме і Мій Отець" (Івана 14:15, 21). "Якщо будете зберігати Мої заповіді, то перебуватимете в любові Моїй, так само, як Я, зберігши заповіді Мого Отця, перебуваю в Його любові" (Івана 15:10).
Мислення в термінах заповідей і послуху не заважало Ісусу насолоджуватися любов’ю Отця. І Він очікує, що наше мислення про Нього як Того, Хто дає заповіді, також не поставить під загрозу наші з Ним стосунки любові.
Це дуже важливо усвідомити, тому що новозавітні стосунки, які ми маємо з Богом через Ісуса Христа, не є Завітом без заповідей. Основна відмінність між Старим Завітом, запропонованим Богом через закон Мойсея, і Новим Завітом, запропонованим Богом через Христа, полягає не в тому, що в одному були заповіді, а в іншому їх немає.
Ключова відмінність полягає в тому, що
У Старому Завіті благодатна сила, що уможливлює послух Богові, не сходила у такій повноті, як після приходу Ісуса. "Аж до цього дня Господь не дав вам серця, яке б розуміло, очей, які би бачили, та вух, які б чули" (Второзаконня 29:3). Новим у Новому Завіті є не відсутність заповідей, а те, що Божа обітниця здійснилася! "Я вкладу Мій Закон у їхню душу і на їхніх серцях напишу його" (Єремії 31:33). "Я дам вам Мого Духа, й зроблю так, що ви будете жити за Моїми Заповідями" (Єзекіїля 36:27).
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»
Єрусалим буде заселений навіть поза його стінами, через велику чисельність у ньому людей і худоби! Я Сам, – говорить Господь, – стану довкола нього вогняною стіною, і буду для нього славою. (Захарія 2:8-9)
Бувають ранки, коли я прокидаюся і відчуваю себе крихким. Вразливим. Усе навколо таке невизначене. Немає жодної загрози. Жодної слабкості. Просто аморфне відчуття, що щось піде не так, і я за це відповідатиму.
Зазвичай це буває після великої порції критики. Або, можливо, після довгих очікувань того, що має статися в певний час, і вони здаються занадто великими і занадто численними.
Оглядаючись назад на 50 років таких періодичних ранкових нападів, я дивуюся, як Господь Ісус досі зберіг моє життя. І моє служіння. Спокуса втекти від стресу ніколи не брала гору – принаймні, поки що. Це дивовижно. Я прославляю мого великого Бога за це.
Замість того, щоб дозволити мені зануритися в параліч страху або збігти до примарної мантри "у всіх інших виходить краще", Він пробуджує в мені волання про допомогу, а тоді відповідає на нього конкретними обітницями.
Ось приклад. Це недавній випадок. Я черговий раз прокинувся, відчуваючи себе емоційно крихким. Слабким. Вразливим. Я помолився: "Господи, допоможи мені. Я навіть не знаю, як молитися".
Годиною пізніше я читав Книгу пророка Захарії, шукаючи допомоги, про яку благав. І вона прийшла.
Єрусалим буде заселений навіть поза його стінами, через велику чисельність у ньому людей і худоби! Я Сам, – говорить Господь, – стану довкола нього вогняною стіною, і буду для нього славою. (Захарія 2:8-9)
Настане таке процвітання і зростання народу Божого, що Єрусалим вже фізично не зможе мати стін. "Велика чисельність людей і худоби" буде насправді такою, що Єрусалим стане радше схожим на конгломерацію сіл, що розкинулися по землі, не обнесені мурами.
Процвітання – це добре, але як щодо захисту?
На це Бог відповідає у 9-му вірші: "Я Сам, – говорить Господь, – буду довкола нього вогняною стіною". Так. Ось воно. Це і є обітниця. Боже "Я буду". Це те, що мені потрібно.
І якщо це правда для вразливих сіл Єрусалиму, то це правда для мене, дитини Божої. Саме так я застосовую старозавітні обітниці до Божого народу. Усі обітниці для мене – "так" у Христі (2 Коринтян 1:20). Після кожної обітниці йде "наскільки більше" для тих, хто в Христі. Бог буде "довкола мене вогняною стіною". Так, Він буде. Він був і буде завжди.
І навіть краще. Всередині цієї вогняної стіни захисту Він говорить: "І буду для нього славою". Бог ніколи не задовольняється тим, що дає нам захист Свого вогню; Він прагне дати нам насолоду від Своєї присутності. Як я люблю ці Божі "Я буду"!
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Зло тріумфує та програє»
Тебе обрав Господь, твій Бог, з-поміж усіх народів, що на землі, аби ти був Його особливим народом. (Второзаконня 7:6)
Доктрини благодаті – це старий пуританський термін для вчення про суверенну Божу благодать у нашому спасінні. Як би звучали ці доктрини благодаті, якби кожна гілка цього дерева була просякнута соком августинського захоплення (тобто, "християнського гедонізму")?
З цих п’яти, безумовне обрання приносить моїй душі найсуворіший і найсолодший вирок. Те, що воно безумовне, знищує будь-яке самозвеличення (це сувора частина); і те, що воно є обранням, робить мене Його дорогоцінним надбанням (це солодка частина).
У цьому полягає одна з принад біблійних доктрин благодаті: їхні найбільш спустошливі твердження готують нас до їхніх найбільших насолод.
Якими б ми стали пихатими від слів: "Тебе обрав Господь, твій Бог, з-поміж усіх народів, що на землі, аби ти був Його особливим народом" (Второзаконня 7:6), якби це обрання хоч якось залежало від нас. Але щоб захистити нас від гордості, Господь вчить нас, що ми є обраними безумовно (Второзаконня 7:7-9). "Він зробив нікчем скарбом Своїм", як ми так радісно співаємо.
Лише приголомшлива свобода і безумовність обираючої благодаті, за якою слідують всі інші дії спасенної благодаті, дозволяє нам приймати і куштувати такі дари як свої власні, не вдаючись при цьому до самозвеличення.
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Радикальний обов’язок радості»
Наш Бог на небесах! Він чинить усе, що забажає. (Псалом 115:3)
Цей вірш вчить, що коли Бог діє, Він діє так, як Йому до вподоби.
Бог ніколи не буде змушений чинити те, що Він зневажає. Він не може бути загнаним у кут, де єдиним виходом для Нього є те, чого Він робити не хоче.
Господь робить усе так, як забажає. І тому, в певному сенсі, Він завжди задоволений усім тим, що робить.
Це повинно спонукати нас схилитися перед Богом і прославити Його суверенну свободу – те, що в певному сенсі Він завжди діє вільно, згідно з Його "доброю волею", слідуючи диктату власних уподобань.
Бог ніколи не стає жертвою обставин. Його ніколи не ставлять у ситуацію, коли Він змушений робити те, чому не може тішитися. Він не дозволяє глузування над Собою. Його не загнати в пастку, не затиснути в кут, не обмежити.
Навіть у той момент історії, коли Він зробив те, що в певному сенсі було найважчим для Бога, – не пощадити Свого Сина (Римлян 8:32), – Бог був вільний і чинив те, що Йому було до вподоби. Павло каже, що смертна жертва Ісуса була "як дар і жертва Богові, як приємні пахощі" (Ефесян 5:2). Найбільший гріх, найбільша смерть і найважчий Божий вчинок якимось глибинним чином догоджав Отцеві.
І на шляху до Голгофи Сам Ісус мав у своєму розпорядженні легіони ангелів. "Ніхто не бере [Моєї душі] від Мене, але Я Сам віддаю її" (Івана 10:18), з власної доброї волі, – "заради належної Йому радості", як сказано в Євреїв 12:2. У той момент в історії Всесвіту, коли Ісус виглядав загнаним у пастку, Він повністю тримав усе під контролем, роблячи саме те, чого Йому хотілося – вмираючи, щоб прославити Свого Отця у виправданні безбожників, таких як ми з вами.
Тож зупинімося в благоговінні та подиві. І тремтімо від того, що не тільки наше прославлення Божої всевладності, але й саме наше спасіння через смерть Христа за нас, тримається на цьому: "Наш Бог на небесах! Він чинить усе, що забажає".
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Зерно, що приносить рясний плід»
Ось Мій Слуга, Якого Я обрав, Мій Улюблений, що Його вподобала душа Моя; Я покладу Духа Мого на Нього, і Він сповіщатиме суд народам. Він не буде змагатися, не буде кричати, ніхто не почує на майданах Його голосу. Надламаної тростини Він не доламає і тліючого ґнота не загасить, доки не доведе правосуддя до перемоги. І на Його Ім’я будуть надіятися народи! (Матвія 12:18-21, цитуючи Ісаї 42)
Душа Отця тріумфує в радості за смирення і лагідність Його Сина як Слуги.
Коли надламаний очерет згинається і ось-ось зламається, Слуга ніжно триматиме тростину у вертикальному положенні, доки вона не зцілиться. Коли ґніт тліє, і в ньому ледь-ледь лишається тепло, Слуга не загасить його, але візьме в руки і ніжно дмухатиме, аж поки він знову не розгориться.
Тож Отець вигукує: "Ось мій Слуга, що Його вподобала душа Моя!" Цінність і краса Сина випливають не лише з Його величі чи з Його лагідності, але з їхнього поєднання у досконалій пропорції.
Коли ангел проголошує в Об’явленні 5:2: "Хто достойний розгорнути книгу і зняти її печаті?", приходить відповідь: "Не плач; ось Лев, Котрий з племені Юди, з кореня Давида, – Він переміг і може зняти сім печатей!" (Об’явлення 5:5).
Богу подобається сила Лева з племені Юди. Ось чому Він гідний в Божих очах розгорнути сувої історії і явити останні дні.
Але картина не є повною. Як той Лев переміг? Наступний вірш описує Його появу: "Серед престолу й чотирьох істот, і серед старців стоїть Агнець, наче заколений" (Об’явлення 5:6). Ісус гідний втіхи Отця не лише як Лев з племені Юди, але і як заколений Агнець.
У цьому приголомшливому поєднанні величі та смирення полягає особлива слава Ісуса Христа, втіленого Божого Сина.
Читати й слухати на сайті Книги365 →
Більше від Джона Пайпера: «Мистецтво бути разом»
From the publisher's feed